ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 757/64895/21-ц
провадження № 61-18467 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Міністерства юстиції України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України про визнання розгляду справи надмірним, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що внаслідок тривалого розгляду справи № 826/4061/17 за його позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, йому завдана моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, значному погіршенні стану здоров`я, психічних розладах, яку він оцінив у 30 000,00 грн.
Зокрема, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року було відкрито провадження у вказаній справі. Судовий розгляд у суді першої інстанції тривав із 24 березня 2017 року по 24 вересня 2019 року (день ухвалення судового рішення), тобто 2 роки 6 місяців. Суд вчиняв відверті помилки в ухвалах суду, затримував строки пересилання судових рішень.
22 січня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду було відкрито касаційне провадження у цій справі. Проте
з січня 2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР)
по вказаній справі судові рішення відсутні. На думку позивача, розгляд даної справи є надмірно тривалим, поза межами розумного строку (в цілому 4 роки
8 місяців), що порушило його права.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати надмірно тривалим, поза межами розумного строку, судовий розгляд справи № 826/4061/17,
що призвело до заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн,
яку просив стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України без утримання з цієї суми при виконанні рішення обов`язкових платежів і зборів, комісійної винагороди.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року, ухваленим в порядку спрощеного позовного провадження, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року, прийнятою у порядку письмового провадження, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи
в задоволенні позову ОСОБА_1 виходив із того, що позивачем не доведено,
а судом не встановлено факту завдання йому моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями з боку відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. При цьому Міністерство юстиції України не є органом через який діє держава у співних правовідносинах
та жодним нормативно-правовим актом не наділене повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави у даній категорії справ. Разом із цим, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про те,
що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки відповідачем
у подібних справах є саме Держава Україна, тоді як позивачем невірно визначено орган, який діє від імені держави. Однак, зазначене не вплинуло на правильність вирішення указаного спору в цілому (відсутність правових підстав для задоволення позову).
Суди послалися на відповідні норми Конституції України, ЦК України, Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також урахували прецедентну практику Європейського суду з прав людини рішення
(далі - ЄСПЛ), релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва
від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 22 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього, вважає, що судові рішення ухвалено судами з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте вона містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у цій справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
не врахували тривале порушення його законних прав та інтересів, пославшись
на норми статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173 ЦК України
щодо відповідальності за завдану моральну шкоду, зробили неправильний висновок про відмову у задоволенні його позову за недоведеністю, при цьому одночасно вказавши, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у цій справі. Разом із цим, стороною у спорі є саме Держава Україна.
Також уважає, що судами неправильно встановлена юрисдикція суду.
Висновки судів суперечать положенням Конвенції, прецедентній практиці ЄСПЛ
і правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
На його думку, суди порушили порядок встановлення обставин, які мають преюдиційне значення, і зробили неправомірний висновок про залучення
до справи іншого відповідача (суд, дії якого призвели до завдання шкоди), але суд не може бути відповідачем у спірних правовідносинах.
Крім цього, вказує, що розгляд його апеляційної скарги на рішення суду у цій справі тривав у Київському апеляційному суді 447 днів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року Міністерство юстиції України надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції
та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення -
без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право
на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями
чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку
її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)).
Так, позовні вимоги про відшкодування майнової/моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду
у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що тривалим розглядом судами справи № 826/4061/17 порушено його права, у зв`язку з чим йому завдана моральна шкода, яку він оцінив у 30 000,00 грн, та яка підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової
та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав
та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній
або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.