ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/141/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Новікової Р. Г.
від 04 жовтня 2022 року
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Чус О. В, Мороз В. Ф., Кощеєв І. М.,
від 06 грудня 2023 року (повний текст складено 12 грудня 2023 року)
та касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Управління соціальної політики Нікопольської міської ради
на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Чус О.В, Мороз В.Ф., Кощеєв І.М.,
від 24 січня 2024 року (повний текст складено 25 січня 2024 року)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Нікопольська міська рада,
про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 4 206 947,83 грн
за участю представників:
від позивача: Русанова В. В.
від відповідача: не з`явилися
від третьої особи: Мкртчян О. О.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у сумі 4 206 947,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач протягом 2017 року здійснив перевезення пільгових категорій громадян у приміському сполученні Дніпропетровської області на загальну суму 5 406 947,83 грн. Відповідно до статті 89, підпункту "ґ" пункту 3 частини першої статті 91, статті 102 Бюджетного кодексу України вартість таких послуг підлягає відшкодуванню з місцевого бюджету і таке відшкодування має здійснити відповідач як розпорядник коштів місцевого бюджету. Однак, відповідач лише частково компенсував позивачу вартість перевезень пільгових категорій громадян на суму 1 200 000,00 грн, не провів з позивачем остаточного розрахунку та зобов`язаний відшкодувати позивачу решту суми вартості послуг з перевезення пільгових категорій громадян у розмірі 4 206 947,83 грн, що є збитками позивача.
Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 17 січня 2020 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 904/141/20
2. Короткий зміст оскаржуваних рішення та постанови, ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору, мотиви їх ухвалення.
Господарська справа № 904/141/20 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 04 жовтня 2022 року у справі № 904/141/20, ухваленим за результатом нового розгляду справи та залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що правові підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування витрат, пов`язаних з пільговим перевезенням пасажирів у 2017 році, відсутні та Управління соціальної політики Нікопольської міської ради є неналежним відповідачем у цьому спорі. При цьому, суди виходили з того, що відповідно до вимог чинного у 2017 році законодавства, зокрема підпункту "е" пункту 9 частини першої статті 87, пункту 4 частини першої статті 89, підпункту "ґ" пункту 3 частини першої статті 91, статті 102 Бюджетного кодексу України, статей 19, 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", збитки залізничного транспорту загального користування, що виникли внаслідок надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян, відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг. Однак, Нікопольська міська рада не приймала рішення про запровадження пільг на проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті. Такі пільги передбачені законами України та мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, а не Управління соціальної політики Нікопольської міської ради, є боржником у цих правовідносинах. Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем.
Разом з цим суди встановили, що Нікопольська міська рада прийняла рішення № 53-15/VІІ від 22 грудня 2016 року про затвердження заходів на 2017 рік до Програми соціального захисту населення м. Нікополя на 2016-2018 роки "Турбота", яке передбачало фінансування видатків на компенсацію виплат за пільгові перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом з місцевого бюджету в розмірі 1 200 000,00 грн. Зазначена сума була передбачена у бюджеті міста Нікополь на 2017 рік згідно з рішенням Нікопольської міської ради № 64-15/VІІ від 22 грудня 2017 "Про бюджет міста на 2017 рік". Ця сума була відшкодована позивачу, інших рішень про збільшення цієї суми Нікопольською міською радою не приймалося, субвенції з державного бюджету місцевому бюджету (міста Нікополя) на здійснення державних програм соціального захисту, зокрема на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті, не надавалася. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що покладання обов`язків з відшкодування спірних у цій справі витрат позивача на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування (понад суму, виділену рішенням органу місцевого самоврядування на компенсацію витрат позивача на пільгове перевезення громадян протягом 2017 року) є помилковим, оскільки органи місцевого самоврядування не зобов`язані передбачати своїм рішенням видатки для усіх осіб, яким право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом гарантоване державою, вони можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, а будь-яке примусове стягнення з відповідача коштів на підставі статті 91 Бюджетного кодексу України без прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування або поза межами передбачених таким рішенням видатків місцевого бюджету, а також без укладення відповідного договору є протиправним.
3. Короткий зміст заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідач - Управління соціальної політики Нікопольської міської ради у додаткових поясненнях, поданих до Центрального апеляційного господарського суду (6-й том справи, а.с. 211 - 213), навів попередній розрахунок судових витрат, які він поніс і які очкує понести у зв`язку з розглядом апеляційної скарги позивача у цій справі, у сумі 90 000,00 грн.
11 грудня 2023 року після прийняття Центральним апеляційними господарським судом постанови від 06 грудня 2023 року у цій справі № 904/141/20 про залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року у цій справі без змін відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 90 000,00 грн.
4. Короткий зміст додаткової постанови апеляційного господарського суду, прийнятої за результатом розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 24 січня 2024 року заяву Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/141/20 задовольнив частково: стягнув з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У решті вимог заяви відмовив.
Суд апеляційної інстанції, керуючись критеріями, визначеними у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відсутність підстав для присудження на користь відповідача всіх його витрат на професійну правову допомогу, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження розміру та обґрунтованості цих витрат, заявлені відповідачем до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 90 000,00 грн неспівмірні з необхідним обсягом правничих послуг на етапі апеляційного розгляду справи, не відповідають критеріям реальності таких витрат, розумності їх розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а розмір цих витрат відповідача, що відповідає критеріям розумної необхідності таких витрат, справедливості, співмірності та підлягає задоволенню, складає 7 000,00 грн.
5. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх узагальнені доводи.
Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у касаційній скарзі на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі просить скасувати зазначені рішення та постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження цих судових рішень позивач послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме:
- пункти 1, 6 Конституції України, статтю 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19;
- підпункт "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України, щодо застосування якого відсутній висновок Верховного Суду в частині наявності або відсутності обов`язку органу виконавчої влади місцевого самоврядування - головного розпорядника коштів місцевого бюджету здійснювати компенсаційні виплати за рахунок субвенцій з державного бюджету та в частині наявності або відсутності у органу місцевого самоврядування обов`язку визначати видатки місцевих бюджетів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд залізничним транспортом окремих категорій громадян.
Також скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою листи Міністерства соціальної політики України від 25 серпня 2020 року № 8052/0/290-20/56 та від 23 березня 2022 року № 3006/0/2-22/56 щодо застосування статті 91 Бюджетного кодексу України, згідно з якими органи місцевого самоврядування мають самостійно визначати в місцевих бюджетах обсяг видатків на пільгові перевезення, зокрема, залізничним транспортом та встановлювати порядок їх використання, та розглядати питання відшкодування витрат за надання пільг з оплати проїзду окремим категоріям громадян за рахунок коштів, виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів, і змінювати джерело фінансування цих витрат є недоцільним.
Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у касаційній скарзі на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року у цій справі просить скасувати зазначену додаткову постанову та ухвалити нове рішення, яким заяву Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про ухвалення додаткового рішення у справі № 904/141/20 про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Управління соціальної політики Нікопольської міської ради витрат на правничу допомогу в розмірі 90 000,00 грн залишити без задоволення.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року у цій справі позивач послався на пункти 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Позивач зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
- неправильно застосував та порушив норми процесуального права, а саме: пункт 1 частини другої та частину третю статті 126, частину восьму статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права стосовно необхідності доведення стороною обставин надання їй послуг з професійної правничої допомоги, викладені у постанові від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, залишив поза увагою те, що відповідач не підтвердив жодними належними та допустимими доказами факту отримання ним від Адвокатського об`єднання "Герман і Партнери" послуг з професійної правничої допомоги, не довів розмір та обґрунтованість заявлених до стягнення з позивача витрат на оплату послуг адвоката, який приймав участь у справі, не надав детального опису робіт, що унеможливило встановлення обставин щодо часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, та обсягу наданих адвокатом послуг, а також вирішення питання обґрунтованості розміру цих витрат та його пропорційності предмету спору;
- залишив поза увагою те, що позивач включений до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року № 891 здійснює військові залізничні перевезення, з 24 лютого 2022 року несе фінансові витрати та позбавлений можливості отримувати прибуток внаслідок зменшення оплачуваних пасажирських і вантажних перевезень, в умовах дії воєнного стану для збалансування доходів та витрат змушене переходити до жорсткого регулювання всіх видів ресурсів, у тому числі, витрат на персонал шляхом введення режиму простою працівників, обмеження таких виплат як матеріальна допомога, одноразові заохочення та інші компенсаційні виплати.
Відповідач - Управління соціальної політики Нікопольської міської ради у поданій ним касаційній скарзі на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року у цій справі просить скасувати зазначену додаткову постанову в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у цій справі та ухвалити у справі нову постанову, якою задовольнити заяву відповідача про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Управління соціальної політики Нікопольської міської ради витрати на правничу допомогу в розмірі 90 000,00 грн.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 08 січня 2024 року відповідач послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
- не врахував висновки Верховного Суду щодо критеріїв розподілу витрат сторони на професійну правничу допомогу, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20;
- не дослідив належним чином наявні у справі докази та дійшов помилкового висновку про те, що адвокат відповідача Самсонова Наталія приймала участь у цій справі лише на етапі апеляційного розгляду справи, залишив поза увагою те, що Самсонова Наталія приймала участь у справі і на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 19 липня 2022 року, 02 серпня 2022 року, 18 серпня 2022 року;
- залишив поза увагою те, що ціна позову у цій справі є значною, справа має велике значення для сторін, викликає реальний інтерес у інших осіб та має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в Україні щодо здійснення компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні, а представники Адвокатського бюро "Герман і Партнери" успішно захищали інтереси відповідача на всіх стадіях судового процесу;
- дійшов помилкового висновку щодо неможливості встановити час, витрачений адвокатом відповідача на надання правничої допомоги, не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, про те, що визначений у договорі з адвокатом фіксований розмір гонорару не залежить від обсягу послуг і часу, втраченого адвокатом на їх надання, а отже є визначеним, з огляду на що детальний опис робіт не є обов`язковим.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач - Управління соціальної політики Нікопольської міської ради у відзиві на касаційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі просить відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги позивача, а зазначені оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані позивачем судові рішення прийняті у відповідності до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а касаційна скарга є необґрунтованою, безпідставною, що зводиться виключно до власного вільного трактування норм права та застарілої судової практики.
У спростування доводів позивача відповідач зазначає таке:
- суди попередніх інстанцій ухвалили спірні рішення та постанову у цій справі з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування статті 92 Конституції України та статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 916/3938/21, згідно з якими держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг. У разі, якщо орган місцевого самоврядування не приймав рішення про встановлення пільг для пасажирів, які користуються залізничним транспортом загального користування, то покладання обов`язків з відшкодування витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи;
- будь-яке примусове стягнення з відповідача коштів на підставі саме статті 91 Бюджетного кодексу України без прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування або поза межами передбачених таким рішенням видатків місцевого бюджету є протиправним;
- посилання позивача на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України є безпідставними, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 916/3938/21;
- Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1359 від 16 грудня 2009 року, не містить норм, які б передбачали відшкодування збитків за пільгове перевезення громадян залізничним транспортом лише за рахунок місцевих бюджетів. Зазначений Порядок передбачає відшкодування цих збитків за рахунок державного бюджету або місцевого бюджетів;
- позивач у касаційній скарзі безпідставно послався на листи Міністерства соціальної політики України, які носять лише інформаційний і рекомендаційний характер та не є нормами права.
Відповідач - Управління соціальної політики Нікопольської міської ради у відзиві на касаційну скаргу позивача на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року у цій справі просить відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги, посилаючись на те, що він дотримався усіх необхідних умов для розподілу судових витрат у заявленому розмірі, надав суду апеляційної інстанції документи в підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, що дозволяють встановити види наданих послуг, їх обсяг а також загальну вартість послуг, а доводи позивача про те, що надані позивачем документи не підтверджують надання правової допомоги є безпідставними та нівелюють інститут адвокатури. Відповідач зазначає про те, що справа має велике значення для сторін, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в Україні щодо здійснення компенсаційних виплат за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні, а представники Адвокатського бюро "Герман і Партнери" успішно захищали інтереси відповідача на всіх стадіях судового процесу.
Третя особа у справі - Нікопольська міська рада у відзивах на касаційні скарги позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року, а також на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року у цій справі підтримала позицію відповідача, викладену у відзивах на зазначені касаційні скарги, та просить відмовити у задоволенні цих касаційних скарг позивача.
Позивач відзив на касаційну скаргу відповідача на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року у цій справі не надав.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції.
7.1. Щодо касаційної скарги позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі.
Верховний Суд, дослідивши доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, та доводи відповідача і третьої особи, наведені у відзивах на касаційні скарги, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі відкрито на підставі, зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.
Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.
Як вбачається позивач у касаційній скарзі на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні зазначених рішення та постанови по суті спору висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 1, 6 Конституції України, статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19.
Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, на які послався позивач у касаційній скарзі, як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справі № 904/94/19, в якій Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 904/141/20, що переглядається, з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини у цій справи № 904/141/20 стосуються (предмет спору) стягнення збитків за пільгові перевезення громадян залізничним транспортом протягом 2017 року у сумі 4 206 947,83 грн. Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли у 2017 році та стосуються періоду 2017 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій врахували, що спірним періодом для стягнення заявлених позивачем у цій справі збитків є 2017 рік, з огляду на що при вирішенні спору у цій справі по суті заявлених позовних вимог керувались законодавством, чинним саме у цей період, тобто законодавством, чинним у 2017 році, яке регулює саме спірні правовідносини.
Зокрема, суди виходили з того, що згідно із Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, до статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України були внесені зміни, відповідно до яких частина п`ята статті 102 (щодо субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, до яких віднесено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян) була виключена зі статті 102 Бюджетного кодексу України, та з підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України був виключений абзац 5, згідно з яким компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян були віднесені до переліку державних програм соціального захисту.
Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі норм законодавства, зокрема статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, що були чинне у 2016 році, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
Отже, у справі № 904/94/19 спірні правовідносини виникли у 2016 році, тобто стосувалися іншого, ніж у цій справі № 904/141/20 періоду, та регулювалися законодавством, чинним у 2016 році, до внесення до статей 89, 102 Бюджетного кодексу України змін згідно із Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20 грудня 2016 року № 1789-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
З огляду на викладене, висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19, стосувалися застосування норм статей 89, 102 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній в інший спірний період виникнення та існування спірних правовідносин (2016 рік), ніж у цій справі № 904/141/20.
Враховуючи наведене висновки Верховного Суду, викладені у наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19, не є релевантними для цієї справи № 904/141/20, що розглядається, оскільки спірні правовідносини у цих справах виникли в різні періоди та регулювалися різними редакціями норм закону.
Таким чином, незважаючи на те, що спірні правовідносини у цій справі № 904/141/20 та у справі № 904/94/19 є подібними за окремими основними елементами правовідносин і зазначені справи є тотожними за предметом позову, ці справи відрізняються за часом виникнення спірних правовідносин, що, у свою чергу, впливає на застосування нормативного регулювання, чинного у цей період.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо неподібності правовідносин у справі № 904/94/19, які виникли у 2016 році (до внесення змін до статей 89, 102 Бюджетного кодексу України), правовідносинам, які стосуються стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за інший період (після внесення змін до статей 89, 102 Бюджетного кодексу України), викладені у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 904/9616/21.
З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/94/19, не знайшли свого підтвердження, ці висновки Верховного суду не є релевантними для цієї справи, оскільки стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 904/141/20, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження..
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене за відсутності подібності правовідносин суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України
Іншою підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2022 року та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06 грудня 2023 року у цій справі позивач визначив пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували підпункт "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України, висновок Верховного Суду щодо застосування якого відсутній в частині наявності або відсутності обов`язку органу виконавчої влади місцевого самоврядування - головного розпорядника коштів місцевого бюджету здійснювати компенсаційні виплати за рахунок субвенцій з державного бюджету та в частині наявності або відсутності у органу місцевого самоврядування обов`язку визначати видатки місцевих бюджетів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд залізничним транспортом окремих категорій громадян.
Однак, зазначені доводи скаржника також є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, у постановах від 09 листопада 2021 року у справі № 904/8389/17, від 06 грудня 2021 року у справі № 904/6340/19, від 14 грудня 2021 року у справі №910/3359/20.