ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/1974/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря с удового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА"
на додаткове рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Гут С.Ф.
від 14.03.2023
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Аленіна О.Ю., Колоколова С.І., Ярош А.І.
від 13.12.2023
у справі за позовом ОСОБА_1
до Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА"
про визнання недійсними рішення та положення,
за участю представників:
від позивача: не з`явилися,
від відповідача: не з`явилися.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог та постановлених у справі рішень
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА", в якому просила визнати недійсним рішення спостережної ради спілки у формі протоколу від 30.03.2012 №1-п та визнати недійсним положення про правління Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА", затверджене протоколом засідання спостережної ради від 30.03.2012 №1-п.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 у цій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що рішення спостережної ради Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА" у формі протоколу спостережної ради від 30.03.2012 № 1-п прийнято за відсутності відповідної компетенції; права позивачки прийнятим рішенням спостережної ради у формі протоколу від 30.03.2012 № 1-п, яким затверджено положення про правління Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА" порушені, однак відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст заяви відповідача, додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
22.02.2023 до суду першої інстанції надійшла заява Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА" про ухвалення додаткового рішення в якій відповідач просив стягнути з позивачки на свою користь 22500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2023 у справі №916/1974/22 заяву Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА" 1500 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі, у задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення обґрунтоване тим, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а відмова у задоволенні позовних вимог зумовлена пропуском позивачкою строку позовної давності, у зв`язку з чим існують підстави для стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу виключно у розмірі вартості послуги зі складання та подання заяви про застосування строку позовної давності, а саме у розмірі 1500 грн.
Суд апеляційної інстанції постановою від 13.12.2023 додаткове рішення місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Кредитна спілка "ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВА СПІЛКА" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі №916/1974/22, у якій просила їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити у повному розмірі.
Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи, не застосував норми процесуального права, які мав би застосувати, що потягло за собою прийняття незаконного а необґрунтованого судового рішення.
Зазначив, що суд апеляційної інстанції в порушення висновків Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, щодо застосування положень частини 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не вказав, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково у справі № 916/1974/22.
Позивачка відзиву на касаційну скаргу не надала, що не перешкоджає здійсненню касаційного перегляду судових рішень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
За змістом статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.