ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2024 року
м. Київ
справа № 640/2766/20
адміністративне провадження № К/990/10422/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Дашутіна І.В., Васильєвої І.А.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №640/2766/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року (суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.),
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі також -відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.04.2019 №192340-1305-2615.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що перебування на спрощеній системі оподаткування звільняє платника єдиного податку від обов`язку сплачувати плату за землю з урахуванням того, що нежитлове приміщення, яке розташоване на земельній ділянці, податок за яке був нарахований контролюючим органом, використовується позивачем для здачі в оренду, тобто в підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачеві на праві приватної власності належить нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 214,3 кв.м.
ОСОБА_1 25 лютого 2010 року зареєстрований Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією як фізична особа -підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця серії НОМЕР_1 .
Позивач зареєстрований платником єдиного податку (свідоцтво платника єдиного податку від 28.01.2012 серії НОМЕР_2 ); з 01 січня 2012 року позивачем обрано спрощену систему оподаткування; видом господарської діяльності обрано, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна.
Контролюючим органом в автоматичному режимі було сформовано податкове повідомлення - рішення (форми "Ф") від 16 квітня 2019 року №192340-1305-2615, яким визначено позивачеві суму податкового зобов`язання за платежем - "Земельний податок з фізичних осіб" за 2019 рік на суму 48 265,20 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової служби України скаргу, однак рішенням останньої від 24 грудня 2018 року скаргу позивача залишено без розгляду.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що контролюючим органом правильно здійснено розрахунок суми земельного податку за 2019 рік, виходячи з площі нежитлового приміщення, що належить на праві власності позивачеві, та пропорційно частці прибудинкової території, що, як ствердили суди, свідчить про правомірність податкового повідомлення рішення від 16 квітня 2019 року №1923240-1305-2615 та відсутність підстав для його скасування.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки та не перевірено доводи позивача щодо безпідставності нарахування земельного податку з площі земельної ділянки 214,3 кв.м, яка отримана шляхом складення (додавання) усіх приміщень будинку (цокольне (підвальне) приміщення площею 93,1 кв.м та приміщення першого поверху площею 121,2 кв.м). Наголошує, що площа земельної ділянки, на якій розташований будинок, що належить йому на праві власності, може бути проекцією площі першого поверху, яка складає 121,2 кв.м, або підвалу - 93,1 кв.м, проте, жодним чином не може дорівнювати сумі цих двох приміщень, оскільки вони розташовані одне над одним. Таким чином, позивач стверджує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі ухвалені без повного та всебічного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у цій справі.
Контролюючий орган правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі також - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
У розумінні підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Так, відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
В силу вимог підпункту 270.1.1 та 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
При цьому, для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Положеннями частин 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 377 Цивільного кодексу України.
Тобто, особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку, є дані державного земельного кадастру.