ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Верховного Суду Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кривенди О. В. на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 07 березня 2024 року у справі № 9901/541/18 (провадження № 11?197заі23) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
1. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому в редакції внесених до нього змін просила: визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 30 березня 2018 року № 141/ко-18 про невідповідність судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді з рекомендацією Вищій раді правосуддя (далі - ВРП, Рада) розглянути питання про звільнення її з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва (далі - Спірне рішення); зобов`язати Комісію повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі частини п`ятої статті 205 та пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ОСОБА_1 не погодилась із цим судовим рішенням і подала до Великої Палати апеляційну скаргу.
Велика Палата постановою від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Скасувала ухвалу суду першої інстанції від 30 березня 2023 року, а справу направила до цього самого суду для продовження розгляду.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 22 листопада 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Цей суд виходив з того, що у зв`язку з винесенням ВРП рішення від 11 серпня 2020 року № 2376/0/15-20 з відмовою задовольнити подання Комісії про звільнення позивачки з посади судді Спірне рішення про невідповідність позивачки ОСОБА_1 займаній посаді судді Шевченківського районного суду міста Києва з рекомендацією Раді розглянути питання про звільнення її з цієї посади вичерпало свою дію (властивості). Оскаржуване рішення не тягне за собою юридичних наслідків, оскільки чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Рішення Ради про відмову задовольнити подання Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ніхто не поставив під сумнів, воно не скасоване, є чинним і таким, що спростовує твердження позивачки про триваючу дію негативних правових наслідків, які причинила Комісія ухваленням Спірного рішення.
З огляду на правове регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання судді на його відповідність займаній посаді, на характер спірних відносин, на фактичну та юридичну природу рішення Комісії та рішення ВРП, яка за наслідками розгляду подання ВККС не погодилася з оцінкою останньої щодо професійних, ділових, етичних та інших якостей позивачки, не визнала їх достатніми, необхідними та об`єктивними для того, щоб вважати позивачку такою, що не відповідає займаній посаді судді, Верховний Суд виснував, що оскаржуване рішення Комісії не є таким, що продовжує порушувати права позивачки, воно втратило свою значеннєву властивість, не тягне за собою юридичних наслідків і не містить юридичних підстав для визнання його протиправним та скасування.
3. ОСОБА_1 не примирилась із цим рішенням і через свого адвоката Осколкова І. Л. подала до Великої Палати апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасуватиСпірне рішення; зобов`язати Комісію повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання "Дослідження досьє та проведення співбесіди" стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
4. За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата 07 березня 2024 року ухвалила постанову, якою задовольнила її частково: рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2023 скасувала, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії закрила.
Мотивом такого рішення зазначено те, що Спірне рішення є тим рішенням, яке на стадії підведення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.
За усталеною правовою позицією Великої Палати, викладеною у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19 та інших, у яких предметом оскарження є рішення ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання судді, звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Оскільки на момент звернення позивачки до суду із цим позовом у травні 2018 року не існувало рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС, разом з яким могло бути оскаржене Спірне рішення, зазначене рішення не може бути самостійним предметом судового розгляду, відтак провадження у справі підлягає закриттю.
5. З постановою Великої Палати від 07 березня 2024 року в частині підстав для закриття провадження не погоджуємося і, керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.
Насамперед слід зазначити, що ми погоджуємось із неодноразово висловленою позицією Великої Палати у спорах цієї категорії та у цій справі, про те що звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Ще раз підкреслимо, що рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного" провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків (вад), що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
6. За обставинами цієї справи ВРП відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення позивачки з посади судді, по суті зазначене подання вичерпало свою дію (властивості) і не тягне за собою жодних юридичних наслідків, позаяк чинне законодавство не передбачає повторного розгляду подання про звільнення судді. Це рішення ВРП ніким не оскаржене та не скасоване, а відтак покликання авторки апеляційної скарги на те, що воно продовжує породжувати негативні наслідки, не можна визнати доречним.
Суд першої інстанції слушно встановив, що рішення Комісії (з яким не примирилася позивачка) не реалізоване, тобто із цим рішенням та його мотивами не погодилася ВРП (до повноважень якої входить розгляд подання про звільнення).
Натомість вважаємо, що суд першої інстанції правильно зазначив, що на час ухвалення судового рішення оспорювання рішення Комісії не зачіпає прав та інтересів позивачки, звідси є підставою для відмови в задоволенні позову.
7. Варто відзначити, що позивачка мала процесуальну можливість оскаржити рішення Комісії разом з рішенням ВРП, зокрема, і з тих підстав, на які покликається у своїй апеляційній скарзі (рішення Комісії незаконне та прийняте з порушення законодавства України).