ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 року
м. Київ
справа № 593/319/20
провадження № 61-11817св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Молень Ростислав Богданович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в складі колегії суддів: Хома М. В., Дикун С. І., Костів О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства "Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "БОДГС" ТОР) про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.
Позовна заява мотивована тим, що з 14 січня 1989 року позивач працювала у КНП "БОДГС" ТОР на різних посадах, перед звільненням працювала на посаді сестри-господині. Наказом від 19 грудня 2019 року № 86-К позивача звільнено з роботи 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважала цей наказ незаконним і таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення працівників слугувало відповідне рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю", яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20. З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів для поновлення його на роботі. Відповідач не взаємодіяв із громадськістю і трудовим колективом закладу при вирішенні питання про ліквідацію медичного закладу.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "БОДГС" ТОР Лужної Н. М. від 19 грудня 2019 року № 86-К "Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства" в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри-господині та поновити її на вказаній посаді.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду, позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "БОДГС" ТОР Лужної Н. М. "Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства" від 19 грудня 2019 року № 86-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри-господині.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі у КНП "БОДГС" ТОР на посаді сестри-господині з 28 грудня 2019 року.
Стягнено на користь держави з КНП "БОДГС" ТОР судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не заперечив обставини щодо незаконного звільнення позивача. Позивач була звільнена з роботи саме у зв`язку з ліквідацією КНП "БОДГС" ТОР, а після визнання судовим рішенням такої ліквідації незаконною і відновлення роботи організації вона набула право на поновлення на раніше займаній посаді. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки лише 11 березня 2021 року ухвалено судове рішення про визнання незаконним і скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, що було підставою для звернення позивача.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу КНП "БОДГС" ТОР задоволено, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильними є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Водночас позивач не довела наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, реалізувати право на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк. Згідно з довідкою від 18 жовтня 2021 року № 140 ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні лише 7 днів. Суд першої інстанції безпідставно вказав про те, що позивач хворіла упродовж січня 2020 року. Докази про те, що після закінчення лікування 17 січня 2020 року існували поважні причини у зв`язку із станом її здоров`я, які перешкоджали їй у зверненні до суду, у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 не пояснила, яким чином пред`явлення 27 січня 2020 року адміністративного позову іншими особами перешкодило їй своєчасно звернутись до суду за захистом її трудових прав. Крім того, на час звернення позивача до суду у цій справі (16 березня 2020 року) ще не була прийнята постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, якою визнано незаконним та скасовано рішення Тернопільської обласної ради "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю" від 17 вересня 2019 року № 1430. Очікування результатів розгляду судом позову інших звільнених працівників про скасування зазначеного рішення обласної ради не може вважатися поважною причиною пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, залишити в силі рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2023 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
04 серпня 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Моленя Р. Б. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.
30 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Молень Р. Б., посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15, від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16.
Зазначав про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статей 233, 228 КЗпП України в частині строків звернення до суду незалежно від заяви сторін у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, оскільки такий висновок містить обмеження (положення), що (прямо чи опосередковано) не передбачені законодавством, зокрема, нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та КЗпП України, тому суперечить принципу верховенства права. Така правова позиція не сприяє забезпеченню принципу рівності як елемента принципу верховенства права, а саме передбачає таке становище роботодавця, де він отримує додаткові переваги відносно працівника, адже навіть без участі роботодавця чи здійснення ним будь-яких процесуальних дій у справі, суд має можливість на власний розсуд розпорядитися його правом уникнути відповідальності за незаконне звільнення, самовільно застосувавши строк позовної давності.
Вказував, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України у їх системному взаємозв`язку у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що представник відповідача не подав заяви про застосування строку позовної давності до ухвалення судом рішення у справі, тому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Правовий висновок щодо застосування встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду незалежно від заяви сторін суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, та його складової - принципу правової визначеності, зокрема, що є об`єктивною та ґрунтовною підставою для відступлення від такого висновку.
Позиція інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 02 листопада 2004 року працювала на посаді сестри-господині у КНП "БОДГС" ТОР.
Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП "БОДГС" ТОР від 19 грудня 2019 року № 86-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.
Позивач 28 грудня 2019 року ознайомилася з наказом про звільнення, що підтверджується її підписом у вказаному додатку до цього наказу (навпроти прізвища під порядковим номером 25 зазначено
"сестра-господиня" ОСОБА_1 й проставлено рукописний текст в графі "дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії" - 28 грудня 2019 року та особистий підпис).
Із особової картки ОСОБА_1 вбачається, що вона звільнена із вище вказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, наказ від 19 грудня 2019 року № 86-к. Трудову книжку позивач отримала в день звільнення, про що свідчить її підпис.
Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивача було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю", з якого слідує, що юридичну особу - КНП "БОДГС" ТОР (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради "Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю" від 17 вересня 2019 року № 1430. Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення її дії чи виконання не надано й судами не встановлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).