ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 385/360/22
провадження № 61-9657св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,відповідач - Фермерське господарство "Олена",розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Олена" на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2022 року, додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 червня
2022 року у складі судді Панасюка І. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів Чельник О. І., Єгорової С. М., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Олена" (далі - ФГ "Олена") про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:2208, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ "Олена" укладено договір б/н про оренду належної їй земельної ділянки, відповідно до пункту 3.1 якого строк, на який було укладено договір оренди земельної ділянки, становить 10 років. Пунктом 15.2 правочину передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Оскільки договір сторонами підписано на початку 2012 року, а тому строк його дії закінчується у 2022 році.
19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з листом-повідомленням, в якому зазначила про закінчення строку дії договору оренди 06 січня 2022 року, висловила небажання поновлювати його на новий строк, оскільки у подальшому має намір використовувати вказану земельну ділянку для власних потреб, у зв`язку з чим просила не засівати і не обробляти земельну ділянку та повернути її у встановлений строк. Жодних заперечень щодо викладених у листі вимог отримано не було.
06 січня 2022 року позивач звернулася до ФГ "Олена" з метою узгодження проведення необхідних дій для повернення земельної ділянки та встановлення відповідних меж, на що отримала усну відповідь, що строк дії договору оренди закінчується лише 06 квітня 2027 року, оскільки строк дії оренди обраховується з моменту державної реєстрації права оренди.
Вважала, що виникла ситуація, коли через дії відповідача з приводу зволікання щодо державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, укладеного сторонами 06 січня 2012 року, право оренди за яким зареєстровано 06 квітня 2017 року, порушено її права як власника, порушено істотні умови договору щодо строку користування земельною ділянкою, що призвело до негативних наслідків, на які вона не розраховувала при укладанні договору, а тому вважала, що строк дії права на користування земельною ділянкою закінчився у зв`язку із закінченням десятирічного строку, на який його було укладено, проте орендар чинить перешкоди у доступі та користуванні спірною земельною ділянкою.
18 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ЦНАП Гайворонської міської ради Кіровоградської області, отримала копію договору оренди земельної ділянки та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з яким 06 квітня 2017 року зареєстровано інше речове право на право оренди земельної ділянки строком на 10 років, з орендною платою не менше 4 % вартості земельної ділянки, тобто на умовах договору оренди земельної ділянки, узгоджених при його укладанні 06 січня 2012 року.
На думку позивача, державна реєстрація іншого речового права - права оренди земельної ділянки, здійснена 06 квітня 2017 року приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С., підлягає скасуванню, оскільки відповідач не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі, тобто сам правочин чинності не набрав і, відповідно, ФГ "Олена" не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі. На момент укладання договору оренди земельної ділянки (06 січня 2012 року) діяло законодавство, яке зобов`язувало здійснювати реєстрацію договору та передбачало, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації
(пункт 15.2 договору). Оскільки відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, єдиним ефективним способом захисту порушеного права власника на використання на власний розсуд належної їй земельної ділянки є усунення перешкод у користуванні шляхом її витребування та скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди відповідача на належну їй земельну ділянку.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:
- зобов`язати ФГ "Олена" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:2208, площею 2,9674 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом повернення її власнику;
- скасувати державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки, яка здійснена 06 квітня 2017 року приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С., на підставі договору оренди земельної ділянки від 06 січня 2012 року б/н, номер запису про інше речове право - 20287195;
- стягнути з ФГ "Олена" на її користь судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області
від 14 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ФГ "Олена" усунути перешкоди у користуванні належної
ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 3521110100:02:000:2208), площею 2,9674 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом повернення її власнику. Скасовано державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки, яка здійснена 06 квітня 2017 року приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С. на підставі договору оренди земельної ділянки від 06 січня 2012 року, номер запису про інше речове право - 20287195.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що цивільні права та обов`язки за договором набуваються після його державної реєстрації. У свою чергу, проведення 06 квітня 2017 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору, оскільки державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі, а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.
Додатковим рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області 17 червня 2022 року стягнено із ФГ "Олена" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, позивач надала належні та допустимі докази у розумінні закону на підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу, а тому наявні підстави для стягнення таких витрат із відповідача.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 серпня 2022 року рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області
від 14 червня 2022 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що договір оренди спірної земельної ділянки від 06 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Олена", не набрав чинності, тому у державного реєстратора були відсутні підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію права оренди за ФГ "Олена" на підставі цього договору, а також внесення запису про інше речове право - 20287195.
Отже, за результатами розгляду позовних вимог по суті спору, суди зазначили, що оскільки ФГ "Олена" не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно, фермерське господарство не набуло прав орендаря за вказаним договором оренди землі.
При цьому суди посилалися на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 23 червня 2020 року у справі
№ 696/1693/15-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2022 року ФГ "Олена" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2022 року, додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, стягнути з ОСОБА_1 на користь ФГ "Олена" витрати на правову допомогу у розмірі 100 000,00 грн.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень
ФГ "Олена" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Також заявник у касаційній скарзі вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів про задоволення позовних вимог суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 696/1880/15-ц,
у якій зазначено про те, що якщо зміни, внесені в законодавство, передбачають скасування державної реєстрації договору як обов`язкової умови набуття ним чинності, але вводять обов`язкову умову реєстрації права, щодо набуття якого такий договір укладався, то за умови невиконання вимоги щодо державної реєстрації такого договору на момент набрання чинності зазначеними змінами в законодавство такий договір набуває чинності
з моменту реєстрації відповідного права. Крім того, висновок судів суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 виснувала про неможливість вважати неукладеним договір за умови повного або часткового його виконання сторонами.
У свою чергу, на думку ФГ "Олена", існує необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах
від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, про те, що проведення державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору, а тому не може вплинути на момент набрання чинності договором оренди землі. Підстави для відступлення від указаних висновків у касаційній скарзі мотивовано тим, що законодавчими змінами інститут реєстрації права змінив інститут реєстрації договору, проте мета і механізм дії залишився незмінним, а сама назва та технічна реалізація вказаних дій жодним чином не впливають на зміст правовідносин сторін. Таким чином, моментом набуття чинності договору оренди земельної ділянки слід вважати дату, коли проведено державну реєстрацію речового права.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ФГ "Олена", у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та без порушення норм процесуального права.
Суди повно та всебічно дослідили обставини, що мають значення для справи, у результаті чого зробили правильний висновок про те, що на момент укладення договору оренди землі діяло законодавство, яке зобов`язувало здійснювати державну реєстрацію саме договору оренди. У спірному правочині сторони також погодили, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Усупереч викладеному, орендар не здійснив реєстрації договору оренди від 06 січня 2012 року, тобто не зареєстрував своє право користування земельною ділянкою, а проведеннядержавної реєстрації речового права оренди земельної ділянки 06 квітня
2017 року на підставі договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Гайворонського районного суду Кіровоградської області.
У листопаді 2022 року справу № 385/360/22 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 385/360/22 за позовом ОСОБА_1 до ФГ "Олена" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження шляхом повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за касаційною скаргою ФГ "Олена" на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2022 року, додаткове рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 серпня 2022 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 513/879/19.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі № 385/360/22 та призначено справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,9674 га з кадастровим номером 3521110100:02:000:2208, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11, 17-18, 42).
06 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ "Олена" укладено договір б/н про оренду належної їй земельної ділянки, відповідно до умов якого відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3521110100:02:000:2208. Строк, на який було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 3.1 договору становить 10 років. Згідно з пунктом 15.2 договору договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а. с. 13-16).
19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ФГ "Олена" з листом-повідомленням, у якому зазначила, що у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди землі вона не бажає поновлювати його на новий строк, оскільки у подальшому має намір використовувати вказану земельну ділянку для власних потреб та просила земельну ділянку не засівати, не обробляти і повернути власнику (а. с. 19).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що 06 квітня 2017 року приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С. зареєстровано інше речове право на право оренди земельної ділянки площею 2,9674 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:2208, строком на 10 років, з орендною платою не менше
4 % вартості земельної ділянки, що становить 2 843,00 грн або здійснюється
у натуральній формі в період із 20 серпня до 31 грудня поточного року
з урахуванням індексів інфляції (а. с. 17, 18).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.