ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 756/6953/17
провадження № 61-11037св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропрофіт" (відповідач за зустрічним позовом),
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (позивач за зустрічним позовом), яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6,
відповідачі за зустрічним позовом: Київська міська державна адміністрація, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом, - Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, - Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Тандир Дмитро Віталійович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Луценка О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О.,
Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Агропрофіт" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом, - Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про виселення.
В обґрунтування позову вказувало, що 17 січня 2003 року ТОВ "Агропрофіт" уклало з
ТОВ "Еріо" договір купівлі-продажу нежитлового будинку, відповідно до умов якого ТОВ "Еріо" передало, а ТОВ "Агропрофіт" прийняло у власність будинок
АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л. І. і зареєстрований в реєстрі за № 10-197. 10 лютого 2003 року право власності ТОВ "Агропрофіт" на підставі зазначеного договору зареєстровано в Комунальному підприємстві (далі - КП) "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", про що свідчить реєстраційне посвідчення № 001669 від 10 лютого 2003 року.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2004 року визнано недійсним рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 210 від 26 лютого 1990 року в частині переведення будинку
АДРЕСА_1, з жилого фонду в нежилий фонд.
Вказувало, що ТОВ "Агропрофіт" є власником всього житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 67197348
від 2 вересня 2016 року.
Відповідачі за первісним позовом зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 . Під час здійснення перевірки додержання порядку реєстрації місця проживання та перебування мешканців вказаного будинку встановлено, що відповідачі за первісним позовом проживають у квартирах № 5 та № 6 і користуються ними без належних правових підстав.
Позивач вказує, що відповідачі за первісним позовом перешкоджають товариству користуватись та розпоряджатись квартирами №№ 5, 6 у вказаному будинку.
За таких обставин просило усунути товариству перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартир № 5 та
№ 6 на АДРЕСА_1 без надання іншого житла та звільнення квартир від особистих речей відповідачів.
У листопаді ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ТОВ "Агропрофіт", Київської міської державної адміністрації та Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права власності.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що житловий будинок
на АДРЕСА_1 віднесено до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 2 жовтня 2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва".
20 грудня 1994 року Фондом комунального майна Мінського району м. Києва та Концерном "Релакс" укладено договір купівлі-продажу будинку
АДРЕСА_1, відповідно до умов якого у власність концерну перейшов вказаний будинок. У подальшому власником будинку стала Товарна
біржа "Українська біржа нерухомості" на підставі укладеного нею
з Концерном "Релакс" договору купівлі-продажу від 23 червня 1997 року. Відповідно до договору купівлі-продажу Товарна біржа "Українська біржа нерухомості" відчужила зазначений будинок Приватному підприємству (далі - ПП) "Еріо", яке
17 січня 2003 року продало його ТОВ "Агропрофіт".
У травні 2006 року всі мешканці будинку АДРЕСА_1, які залишилися проживати в даному будинку, в тому числі і ОСОБА_5, уклали з
ПП "Еріо" договори оренди квартир строком на п`ять років з правом їх викупу.
Позивач за зустрічним позовом зазначила, що вона з сім`єю відкрито користується квартирами № 5 та № 6 на АДРЕСА_1, за власні кошти здійснила їх ремонт, тому має право на визнання права власності на ці приміщення.
За таких обставин позивач за зустрічним позовом просила визнати за нею право власності на квартири № 5 та № 6 на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року первісний позов задоволено. Усунуто ТОВ "Агропрофіт" перешкоди в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартир № 5 та № 6 на АДРЕСА_1 без надання іншого житла та звільнення від особистих речей. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Суд першої інстанції зазначив про доведення позивачем за первісним позовом належними і допустимими того, що саме товариство є законним власником житлового будинку АДРЕСА_1 на час розгляду справи, та того, що відповідачі, проживаючи у квартирах № 5 та № 6 зазначеного будинку і недопускаючи представників товариства до цих квартир, чинять перешкоди позивачу за первісним позовом у користуванні та розпорядженні своїм майном.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що надані на обґрунтування цього позову копії договорів оренди не посвідчені нотаріально, тому є неналежними доказами у справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Тандира Д. В. залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2020 року представник ОСОБА_5 - адвокат Тандир Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив скасувати рішення Оболонського районного суду
міста Києва від 14 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17 квітня 2018 року
у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), щодо суб`єктивного права у виборі відповідачів у справі. Неврахування вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду заявник пов`язує з незазначенням судами попередніх інстанцій у текстах оскаржуваних судових рішень Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, яка є відповідачем за зустрічним позовом.
Зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального справа, яке полягає у нерозгляді клопотання про відвід судді, заявленого представником позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні 14 листопада 2019 року. Тому заявник вважає, що справу в суді першої інстанції розглянуто неналежним складом суду. Крім того, суд першої інстанції не розглянув жодне із заявлених в цьому суді клопотаннь.
Заявник вказує, що первісний позов пред`явлено, зокрема, до неповнолітньої
ОСОБА_6, тому, на думку заявника, орган опіки та піклування мав надати відповідний висновок щодо даного спору. Проте суд першої інстанції обмежився лише поясненнями представника органу опіки і піклування та не зазначив в тексті судового рішення про позицію вказаного органу. Вказане, на думку заявника, свідчить про формальний підхід місцевого суду до захисту прав дитини.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову з підстав ненадання оригіналів договорів оренди спірних квартир, оскільки ЦПК України в редакції чинній на час пред`явлення позову, не передбачав обов`язку сторони подавати докази в оригіналі. Такий висновок судів, як вважає заявник, суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові
від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18).
Крім того, заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 травня 2019 року
у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), про те, що "правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація)". Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 набула право власності на спірні квартири в порядку набувальної давності, проте суди попередніх інстанцій у судових рішеннях не зазначили мотивів для відмови в позові, який пред`явлено на підставі статті 344 ЦК України.
Також зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 347/952/17 (провадження № 61-1173св19) та від 2 липня 2020 року у справі № 916/2387/19, щодо обов`язку судів досліджувати всі подані сторонами докази.
Ухвалюючи рішення в частині виселення відповідачів з житла, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові
від 21 травня 2020 року у справі № 428/3476/17 (провадження № 61-41948св18), про те, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), тому подальше виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Висновку щодо необхідності застосування до правовідносин щодо виселення
статті 8 Конвенції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), Верховний
Суд у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц
(провадження № 61-1634св19) та від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17 (провадження № 61-17115св18).
Крім того, заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування статті 13 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 7 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2020 року ТОВ "Агропрофіт" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про необґрунтованість її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову і відмову в зустрічному позові.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 9 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18),
від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18),
від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 514/134/17 (провадження № 61-12112сво18), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 7 грудня 2018 року
у справі № 910/7547/17, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 347/952/17 (провадження № 61-1173св19), від 2 липня 2020 року у справі № 916/2387/19, від 21 травня 2020 року у справі № 428/3476/17 (провадження № 61-41948св18), від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19), від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17 (провадження № 61-17115св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- порушення норм процесуального права, а саме: розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду та нерозгляд судом першої інстанції клопотань заявника (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 17 січня 2003 року
ТОВ "Агропрофіт" на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного з ПП "Еріо", набуло у власність нежитловий будинок
АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори
Лазарєвою Л. І. та зареєстрований за № 10-197.
З пункту 9 зазначеного договору суди встановили, що покупець зобов`язується виконувати умови договору купівлі-продажу державного майна, укладеного Фондом комунального майна Мінського району м. Києва та Концерном "Ралекс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г.
12 грудня 1994 року за реєстровим № 1572.
Суди встановили, що згідно з реєстраційним посвідченням № 001669
від 10 лютого 2003 року право власності на нежитловий будинок
на АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ "Агропрофіт"
в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна".
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2004 року
у справі № 2-216/04, яке набрало законної сили, задоволено частково позов
ОСОБА_5 та визнано недійсним рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 210 від 26 лютого 1990 року в частині переведення будинку
АДРЕСА_1 з житлового фонду в нежитловий і зобов`язано Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві зареєструвати ОСОБА_5 у квартирі № 4 вказаного житлового будинку.
Зі змісту довідки КП "Житлосервіс Куренівка" від 6 лютого 2015 року суди встановили, що у вказаному будинку зареєстровано 19 осіб, які проживають
у квартирах №№ 4, 8, 11, 15, 18 .
Суди встановили, що відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог первісного позову, пред`явлених до ОСОБА_5 .
У справі, що переглядається, звертаючись до суду з вимогами про виселення, зокрема ОСОБА_5, з квартир №№ 5, 6 на АДРЕСА_1,
ТОВ "Агропрофіт" зазначало, що вказаний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 2003 року належить товариству на праві власності. Відповідач самовільно займає вказані житлові приміщення, з яких підлягає виселенню.
Житлові права громадян охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом.
Вирішуючи питання про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд має враховувати статтю 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), якою визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно були зазначено в рішенні суду або постанові прокурора.
Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Таким чином, законодавцем імперативно встановлена необхідність з`ясування підстав вселення особи у спірне житлове приміщення, оскільки виселенню без надання іншого житлового приміщення підлягає особа лише у випадку встановлення самоправного зайняття житлового приміщення.
Крім того, навіть встановлення факту самовільного зайняття житлового приміщення не є безумовною підставою для виселення особи, оскільки формальне розуміння закону не може бути вищим за ідею справедливості, а тому в такому випадку підлягає застосуванню принцип "пропорційності" між застосованими методами та правами особи на житло.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 630/588/17 (провадження № 61-40350св18) зазначив що самоправними визнаються дії, що свідчать про зайняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акта (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, ця особа не може вважатися такою, що самоправно зайняла житлове приміщення.
Принцип "пропорційності" тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.