ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 757/61632/16-ц
провадження № 61-4023св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Сердюка В. В., Тітова М. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: публічне акціонерного товариство "Дельта Банк", товариство з обмеженою відповідальністю "Кавицький",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,
особа, яка зверталася з касаційною скаргою, за результатом розгляду якої прийнято постанову Верховного Суду від 29 січня 2020 року, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Кавицький", публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (до якої приєднався Фонд гарантування вкладів фізичних осіб), Національного банку України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року у складі судді Васильєвої Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1., ОСОБА_2. звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі ПАТ "Дельта Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Кавицький" (далі ТОВ "Кавицький"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, в якому просили визнати недійсними договори про надання відновлювальної кредитної лінії:
від 31 травня 2006 року № 602-Ф, укладений між закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк" (далі ЗАТ "ТАС-Інвестбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_4., правонаступником якого є ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
від 24 грудня 2007 року № 1054-Ф, укладений між закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (далі ЗАТ "Сведбанк Інвест"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
від 08 червня 2005 року № 340-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_4., правонаступником якого є ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
від 27 липня 2005 року № 380, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", правонаступником якого є ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
від 27 липня 2005 року № 379-Ф, укладений між ЗАТ "ТАСІнвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта банк", та ОСОБА_5., правонаступником якої є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
від 27 липня 2005 року № 377-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_6., правонаступником якого є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
від 27 липня 2005 року № 378-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_7., правонаступником якої є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
від 31 травня 2006 року № 601-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_8., правонаступником якої є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
від 30 листопада 2007 року № 599, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами.
Крім того, просили визнати недійсними договори іпотеки:
від 13 травня 2010 року № 543, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 13 травня 2010 року № 545, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 13 травня 2010 року № 547, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 13 травня 2010 року № 550, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 13 травня 2010 року № 552, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 13 травня 2010 року № 54, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 13 травня 2010 року № 540, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_2., правонаступником якої є ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
від 06 серпня 2010 року № 1641, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та обтяження, внесені на підставі:
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 543, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 545, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 547, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 550, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 552, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 554, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року № 540, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_2., правонаступником якої є ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 06 серпня 2010 року № 1641, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1.
На обґрунтування позову посилалися на те, що після заміни позичальника у зазначених договорах кредиту вони набули права та обовязки сторони у цих договорах.
Умови зазначених кредитних договорів є такими, що містять істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачам; що передбачають обовязок укласти інший договір з третьою особою, визначеною кредитодавцем; дискримінаційними стосовно споживача, у тому числі щодо правил зміни процентної ставки; несправедливими; що суперечать Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема, зазначали, що за вказаними кредитними договорами кредитні кошти були надані фізичним особам для споживчих потреб.
Відповідно до умов кредитного договору від 31 травня 2006 року № 602-Ф на період дії договору застави заставодавець, у тому числі майновий поручитель, повинен відповідно до умов договору застави страхувати предмет застави у страховій компанії, погодженій з банком, за свій рахунок в повному обсязі на його повну договірну (заставну) вартість на користь банку як вигодонабувача від ризиків, визначених банком, та протягом семи календарних днів з дати укладення договору застави зобовязаний надати банку достатні документальні докази на підтвердження виконання зазначеного обовязку: завірену копію договору страхування та/або страхового полісу, а також завірені копії платіжних документів про сплату страхового внеску та/або інших документів, що підтверджують набрання чинності договором страхування. Не допускається розстрочення сплати страхових платежів, страхових внесків, страхових премій за договорами страхування майна. Безумовна франшиза за договорами страхування не може перевищувати 2 % страхової суми, за винятком ризику викрадення автомобіля, за яким безумовна франшиза не може бути вища за 10 % страхової суми.
Умови вказаного кредитного договору передбачають обовязок заставодавця укласти інший договір з третьою особою, визначеною кредитодавцем, що є несправедливою умовою договору згідно з пунктом 2 частини пятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про страхування" франшиза частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Зазначивши у пункті 5.6 вказаного кредитного договору безумовну франшизу у розмірі лише 2 % та неможливість розстрочення страхових платежів, банк свідомо збільшив витрати заставодавця на укладення договору страхування. Крім того, умова про погодження страхувальника виключно банком фактично надає банку можливість отримання додаткового прибутку від укладення договору страхування саме на умовах, визначених кредитним договором, за погодженням лише необхідних страхувальників.
Вказані положення також передбачені кредитними договорами від 24 грудня 2007 року № 1054-Ф, від 31 травня 2006 року № 601-Ф.
Відповідно до пункту 6.6 кредитного договору від 31 травня 2006 року
№ 602-Ф у разі прострочення виконання або неналежного чи неповного виконання умов щодо страхування предметів застави, у тому числі майновим поручителем, позичальник на вимогу банку негайно сплачує штрафні санкції. При цьому банк має право призупинити видачу кредитних коштів позичальнику та/або застосувати заходи для дострокового погашення кредиту.
Позивачі зазначали, що умови вказаних кредитних договорів передбачають: визначення страхувальника предметів застави виключно банком; встановлення умовами договору страхування максимальної межі безумовної франшизи з метою підвищення розміру страхових платежів; у випадку невиконання вимог банку щодо страхування можливість банку вимагати дострокового повернення кредитних коштів; у випадку невиконання вимог банку щодо страхування можливість банку призупинити видачу кредитних коштів; у разі невиконання вимог банку щодо страхування можливість банку застосувати заходи відповідальності шляхом накладення значних штрафів та пені. Вказані умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.
Cуттєвою підставою своїх вимог позивачі зазначали ненадання інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення.
Під час укладення кредитних договорів від 31 травня 2006 року № 602-Ф, від 24 грудня 2007 року № 1054-Ф, від 31 травня 2006 року № 601-Ф, від 30 листопада 2007 року № 599 кредитодавець не надав списку страхових компаній, які є погодженими ним, що унеможливлює встановлення вартості надання такими компаніями страхових послуг та розміру страхових платежів. Таким чином, кредитодавець порушив норми Закону України "Про захист прав споживачів" та не повідомив позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту.
Вказане порушення було допущено під час укладення всіх кредитних договорів.
Вказуючи у графі "залишок заборгованості за кредитною лінією на кінець періоду, дол. США" інформацію лише щодо повернення тіла кредиту, банк свідомо ввів позичальника в оману щодо вартості кредиту та розміру грошових коштів, які підлягають поверненню, чим грубо порушив права споживача та вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".
Вважали, що відповідно до частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Також позивачі посилались на те, що умови кредитного договору від 31 травня 2006 року № 602-Ф встановлюють право банку на одностороннє збільшення процентів за користування кредитом у будь-якому розмірі та фактично за будь-яких підстав. Аналогічні пункти містяться в умовах інших кредитних договорів. Тобто умови кредитних договорів містять дисбаланс прав та обовязків позичальника, що ставить у тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобовязаннях.
Вважали, що такі умови кредитних договорів є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обовязків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання їх недійсними.
Пунктом 3.3.3 кредитних договорів передбачено, що позичальник має здійснити дострокове погашення кредиту саме протягом семи робочих днів, а не тридцяти календарних днів, як того вимагає Закон України "Про захист прав споживачів".
Пунктами 7.4.17.4.3 кредитних договорів передбачено обовязок щодо сплати комісій за управління кредитною лінією, за відкриття рахунків та сплати будь-яких інших комісій, що передбачені додатком 2 до кредитних договорів. Згідно з пунктом 4.1 кредитних договорів позичальник може достроково повернути кредит за умови оплати комісії у сумі 1 % від суми дострокового погашення. Встановивши у кредитних договорах сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачам. При цьому банк нараховував, а позивачі сплачували комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1. та ОСОБА_2. задоволено частково.
Визнано недійсними:
кредитний договір від 31 травня 2006 року № 602-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_4., правонаступником якого є ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 24 грудня 2007 року № 1054-Ф, укладений між ЗАТ "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 08 червня 2005 року № 340-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_4., правонаступником якого є ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 27 липня 2005 року № 380, укладений між
ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", правонаступником якого є ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 27 липня 2005 року № 379-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_5., правонаступником якого є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 27 липня 2005 року № 377-Ф, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_6., правонаступником якого є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 27 липня 2005 року № 378-Ф, укладений між
ЗАТ "Тас-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_7., правонаступником якої є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
кредитний договір від 31 травня 2006 року № 601-Ф, укладений між
ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_8., правонаступником якої є ОСОБА_2., з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 543, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк",
та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 545, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 547, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 550, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 552, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 554, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 13 травня 2010 року за реєстровим № 540, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_2., правонаступником якої є ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами;
іпотечний договір від 06 серпня 2010 року за реєстровим № 1641, укладений між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1., з усіма додатковими угодами.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та обтяження, внесені на підставі:
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 543, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 545, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 547, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 550, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 552, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 554, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 13 травня 2010 року за реєстровим № 540, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_2., правонаступником якої є ТОВ "Кавицький";
іпотечного договору від 06 серпня 2010 року за реєстровим № 1641, укладеного між ПАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що задоволенню підлягає вимога про визнання порушеними прав позивачів як споживачів фінансових послуг. Оспорювані кредитні договори, за винятком кредитного договору № 599, укладені з порушенням вимог законодавства, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів", Цивільного кодексу України (далі ЦК України), та підлягають визнанню недійсними. Вимога щодо визнання недійсним кредитного договору № 599 не підлягає задоволенню, оскільки позичальником за кредитним договором № 599 на момент укладення договору та станом на дату прийняття рішення є юридична особа ТОВ "Кавицький", тому Закон України "Про захист прав споживачів" не застосовується до вказаного договору. Позивачі не пропустили строк звернення до суду з позовом. Кожним іпотечним договором забезпечено вимоги за всіма кредитними договорами, які у своїй сукупності складають основне зобовязання. Задовольняючи позов у частині визнання недійсними кредитних договорів, суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність правочинів щодо забезпечення такого основного зобовязання та, як наслідок, скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про іпотеку та обтяження.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", Національного банку України задоволено. Апеляційну скаргу ТОВ "Кавицький" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у позивачів відсутнє право на звернення до суду, оскільки вони не були первинними позичальниками. Зазначені договори укладалися між іншими фізичними та юридичними особами, які виконували умови цих договорів і не ставили питання про визнання їх недійсними. Позивачі не були стороною спірних договорів на момент їх підписання, що виключає можливість порушення їх прав у момент укладання договорів.
Суд першої інстанції не врахував, що Закон України "Про захист прав споживачів" у редакції від 18 листопада 2003 року, яка діяла на момент укладення зазначених кредитних договорів, не встановлював таких ознак недійсності договорів зі споживачами, як несправедливі умови чи укладення договору з використанням нечесної підприємницької практики.
Також у задоволенні вимог щодо визнання кредитного договору від 30 листопада 2007 року № 599, укладеного ТОВ "Кавицький", недійсним повинно бути відмовлено, оскільки на правовідносини, що склалися у юридичної особи з банком, не поширюється Закон України "Про захист прав споживачів".
Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1., ОСОБА_2., подану представником ОСОБА_9., залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що на момент укладення кредитного договору від 24 грудня 2007 року № 1054-Ф між ЗАТ "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1. виконано вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" щодо укладення кредитного договору у письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обовязкових умов, кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.
На момент укладення кредитних договорів від 31 червня 2006 року № 602-Ф, від 27 липня 2005 року № 380-Ф, від 31 травня 2006 року № 379-Ф, від 27 липня 2005 року № 377-Ф, від 27 липня 2005 року № 378-Ф, від 04 травня 2006 року № 601-Ф позивачі не були їх сторонами (первісними позичальниками), набуття позивачами статусу позичальників відбулось у подальшому на підставі відповідних договорів про переведення боргу та договорів про внесення змін до кредитних договорів, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1. та ОСОБА_2. у задоволенні вимог про визнання їх недійсними з огляду на те, що на момент укладення оспорюваних договорів права позивачів порушено не було.
Особи, які укладали договори, правонаступниками яких є позивачі, мали інформацію про істотні умови цих договорів.
Оскільки суд не встановив підстав для визнання недійсними кредитних договорів, правильною є і відмова у визнанні недійсними забезпечувальних договорів іпотеки.
У грудні 2018 року ОСОБА_3. як особа, яка не брала участі у справі, проте вважала, що оскаржуваним рішенням порушені її права та обовязки, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У листопаді 2019 року ТОВ "Ферентино" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У грудні 2019 року до Верховного Суду звернулось ТОВ "Кавицький" із заявою про приєднання до касаційної скарги ТОВ "Ферентино", в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_3., ТОВ "Ферентино", до якої приєдналося ТОВ "Кавицький", задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року та постанову Верховного Суду від 29 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що у позивачів відсутнє право на звернення до суду, не звернув достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також наявність порушеного права позивача, встановленого законом, на звернення до суду за захистом такого права та права на оскарження оспорюваних договорів.
Суд апеляційної інстанції не застосував до правовідносин за оспорюваними договорами норми Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції від 01 грудня 2005 року та у редакції від 18 листопада 2003 року, вважаючи, що позивачі не мали права на звернення до суду та їхні права не порушені.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Кавицький" залишено без задоволення, апеляційні скарги ПАТ "Дельта Банк" та Національного банку України задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року у частині визнання недійсними іпотечних договорів з додатковими угодами до них та в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження, внесених на підставі іпотечних договорів з додатковими угодами до них, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі є стороною кредитних договорів, вони мають субєктивне право на звернення до суду із позовом про визнання договорів недійсними, за якими вони є стороною. Умови кредитних договорів є такими, що містять істотний дисбаланс договірних прав та обовʼязків на шкоду споживачам, а також є дискримінаційними стосовно споживачів, у тому числі щодо правил зміни відсоткової ставки, несправедливими, такими, що суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції від 18 листопада 2003 року та у редакції від 01 грудня 2005 року. Оспорювані кредитні договори, за винятком кредитного договору № 599, укладені з порушенням вимог законодавства, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів", ЦК України, тому підлягають визнанню недійсними. Позивачі звернулися до суду з цим позовом у межах позовної давності. Оскільки кредитний договір № 599, укладений між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", є дійсним та входить як частина до єдиного основного зобовʼязання (сукупності кредитних договорів), суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання недійсними іпотечних договорів у судовому порядку є безпідставним.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У березні 2021 року ТОВ "Кавицький" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у частині відмови в позові щодо визнання недійсними іпотечних договорів, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження, внесених на підставі цих іпотечних договорів; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року та рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору від 30 листопада 2007 року № 599, укладеного між
ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами; ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним кредитний договір від 30 листопада 2007 року № 599, укладений між ЗАТ "ТАС-Інветсбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ "Кавицький", з усіма додатковими угодами та визнати недійсними іпотечні договори і скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку та обтяження, внесені на підставі іпотечних договорів. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.
У березні 2021 року Національний банк України подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині визнання недійсними кредитних договорів, а саме: кредитного договору від 31 травня 2006 року № 602-Ф; кредитного договору від 24 грудня 2007 року № 1054-Ф; кредитного договору від 08 червня 2005 року 340-Ф; кредитного договору від 27 липня 2005 року № 380; кредитного договору від 27 липня 2005 року № 379-Ф; кредитного договору від 27 липня 2005 року № 377-Ф; кредитного договору від 27 липня 2005 року № 378-Ф; кредитного договору від 31 травня 2006 року № 601-Ф, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
У березні 2021 року ПАТ "Дельта Банк" подало касаційну скаргу, до якої приєднався Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог, ухвалити рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У березні 2021 року ОСОБА_1., ОСОБА_2. подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, якою скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та ухвалено нове рішення про відмову у позові в частині визнання недійсними іпотечних договорів та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження, внесених на підставі іпотечних договорів, залишити без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року в частині вирішення вимог про визнання недійсними іпотечних договорів та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження, внесених на підставі вказаних іпотечних договорів.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кавицький" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року; витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року; відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Дельта Банк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року; відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Кавицький" про відмову у відкритті касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року; відмовлено у задоволенні клопотання Національного банку України про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року; відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Кавицький" про відмову у відкритті касаційного провадження.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року прийнято заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про приєднання до касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду. У задоволенні клопотань Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 лютого 2023 року справу призначено судді-доповідачу Ігнатенку В. М. Судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю., Тітов М. Ю., Сердюк В. В.
У звязку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду у справі здійснено повторний автоматизований розподіл, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 червня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Ігнатенку В. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Стрільчук В. А., Тітов М. Ю., Сердюк В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року задоволено клопотання Національного банку України та зупинено дію рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними кредитних договорів до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ТОВ "Кавицький" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін (учасників справи) відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року заяву ТОВ "Кавицький" про відвід колегії суддів залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1. про відвід колегії суддів залишено без розгляду.
У звязку із звільненням судді ОСОБА_6. у відставку у справі здійснено повторний автоматизований розподіл, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 вересня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Ігнатенку В. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Тітов М. Ю., Фаловська І. М., Сердюк В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у задоволенні клопотання ТОВ "Кавицький" про витребування документів або закриття касаційного провадження відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1. про передачу справи на розгляд Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Куделі Марії Олександрівни про залучення її як третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у задоволенні заяви ТОВ "Кавицький" про відвід судді Верховного Суду Ігнатенка В. М. відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року клопотання ОСОБА_3. про надіслання копій касаційних скарг з додатками задоволено. Надіслано ОСОБА_3. копії касаційних скарг ТОВ "Кавицький", ПАТ "Дельта Банк", Національного банку України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року з додатками, заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про приєднання до касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року з додатками, касаційної скарги ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року з додатками. Розяснено ОСОБА_3. право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзиви на касаційні скарги та заяву про приєднання до касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року заяву ТОВ "Кавицький" про відвід колегії суддів залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2. про відвід судді Ігнатенка В. М. залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року заяву ТОВ "Кавицький" про відвід судді Фаловської І. М. залишено без розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційну скаргу ТОВ "Кавицький" мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що кожен із оспорюваних договорів іпотеки забезпечував одночасно всі кредитні договори, які у своїй сукупності створювали єдине "основне зобовязання". Тому визнання судом апеляційної інстанції недійсними восьми із девяти кредитних договорів свідчить про те, що визначена сторонами істотна умова щодо основного зобовязання не відповідає закону та є недійсною. Тому незаконність основного зобовязання, яке забезпечується іпотекою, є підставою для визнання недійсними іпотечних договорів та, відповідно, для скасування записів про обтяження та іпотеку.
Суди дійшли помилкових висновків про те, що Закон України "Про захист прав споживачів" не застосовується до кредитного договору від 30 листопада 2007 року № 599, оскільки єдиними учасниками ТОВ "Кавицький" були фізичні особи ОСОБА_1. та ОСОБА_2., яким також надавались кредитні кошти шляхом укладення декількох кредитних договорів, які мали аналогічні умови з кредитним договором № 599, та які були визнані судами недійсними.
Умови кредитного договору № 599 є такими, що містять істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, що передбачають обовязок укласти інший договір з третьою особою, визначеною кредитодавцем, дискримінаційними стосовно споживача, в тому числі щодо правил зміни відсоткової ставки, несправедливими, такими, що суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів"
Як на підставу касаційного оскарження ТОВ "Кавицький" посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц; у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у справі № 308/14875/13-ц, від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/10795/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 297/2655/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 1005/1902/2012, від 28 листопада 2018 року у справі № 688/405/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 464/10849/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 490/8641/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7190/14-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 524/753/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 756/1381/17-ц та у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12.
Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини другої статті 548 ЦК України щодо недійсності забезпечувального правочину у разі недійсності основного зобовязання саме у випадку, коли основне зобовязання, яке забезпечене іпотекою, складається з кількох кредитних договорів (сукупний розмір боргу за якими становить єдину істотну умову основного зобовязання) і частина з таких кредитних договорів визнана недійсними в судовому порядку.
Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.