ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 року
м. Київ
справа № 522/18800/21
провадження № 61-10831св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ляшенко Олег Валерійович, на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2023 року у складі судді Суворової О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року у складі колегії суддів Коновалової В. А., Назарової М. В., Карташова О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості спадкування та надання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги, визнання договору про поділ спадкового майна недійсним, визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, здійснювала догляд за ними, опікувалася, забезпечувала продуктами харчування, допомагала по господарству, забезпечувала надання медичних послуг та здійснила поховання після їх смерті.
18 березня 2019 року після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач звернулася із заявами про прийняття спадщини, однак отримала відмову.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
встановити факт проживання однією сім`єю понад п`ять років з
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
змінити черговість спадкування та надати право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_5 ;
змінити черговість спадкування та надати право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 ;
визнати договір про поділ спадкового майна від 18 листопада 2019 року недійсним;
визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 27 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 у частині встановлення факту проживання позивача однією сім`єю понад п`ять років із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишив без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.
Одеський апеляційний суд постановою від 12 червня 2023 року ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що у провадженні Приморського районного суду міста Одеси (з 24 травня 2019 року) перебуває справа № 522/8840/19
з ідентичною вимогою в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, які заявлені у справі, що переглядається.
Установивши, що ОСОБА_1 подала до того ж суду позов із вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю, яка є тотожною вимозі
у справі № 522/8840/19, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав наявними правові підстави для залишення позовних вимог у частині встановлення факту проживання позивач однією сім`єю понад п`ять років із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без розгляду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Ляшенко О. В., просить скасувати ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 27 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявниця посилається на порушення судами
норм процесуального права, зокрема пунктів 4, 11 частини першої
статті 257 ЦПК України.
Вирішуючи питання про залишення позову в частині вимог без розгляду, суд першої інстанції посилався на пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України, у той час, як у клопотанні відповідача про залишення позовних вимог без розгляду було зазначено пункт 11 частини першої статті 257 ЦПК України.
Позовні вимоги у справах № 522/8840/19 та № 522/18800/21 є різними, оскільки для вирішення питання про зміну черговості спадкування спершу потрібно встановити факт спільного проживання зі спадкодавцями однією сім`єю, а тому, розглядаючи окремо у цій справі зазначену позовну вимогу, позивач у результаті не отримає ефективного способу захисту своїх прав.
Крім того, у справі № 522/8840/19 14 липня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про залишення її позову без розгляду, тому мала правомірні очікування, що її заява задоволена, проте ухвалою суду від 15 липня 2021 року у справі
№ 522/8840/19 у задоволенні клопотання неправомірно було відмовлено.
Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 522/18800/21 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю (справа № 522/8840/19).
Підставами позову у справі № 522/8840/19 позивач зазначила те, що вона проживала однією сім`єю та вела спільна господарство із подружжям Долідо, здійснювала догляд за ними, допомагала по господарству, забезпечувала надання медичних послуг та здійснила їх поховання після їх смерті. Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2019 року відкрито провадження у справі № 522/8840/19.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 15 квітня 2021 року закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`є та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 липня 2021 року.
30 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом у справі № 522/18800/21 до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, предметом якого є, зокрема, встановлення факту проживання однією сім`єю понад п`ять років з подружжям ОСОБА_4 . Підставою позову позивач зазначила те, що вона за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювала догляд за ними, опікувалася та постійно проживала з ними однією сім`єю, забезпечувала продуктами харчування, готувала їжу тощо.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
встановити факт проживання однією сім`єю понад п`ять років з
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
змінити черговість спадкування та надати право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_5 ;
змінити черговість спадкування та надати право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5 ;
визнати договір про поділ спадкового майна від 18 листопада 2019 року недійсним;
визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті
6 Конвенції закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70).
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом
(стаття 55 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).