ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 800/120/14 (провадження № 11-173зва23) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" незаконною в частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 у лютому 2014 року звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати Постанову Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" (далі - Постанова № 775-VII) незаконною в частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Постанова № 775-VII, якою позивача звільнено з посади судді за порушення присяги, є незаконною. ОСОБА_1 вважає, що, приймаючи рішення у складі Конституційного Суду України, він не порушував присягу судді, та зазначив, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції України. На суддів такого органу розповсюджуються, зокрема, гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 Конституції України. Гарантії недоторканності судді передбачають спеціальний порядок обрання та звільнення, а саме: суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги. Відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги судді необхідним є висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить, на його думку, про порушення процедури розгляду питання звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
Крім того, на пленарному засіданні Верховної Ради України, що відбулось 24.02.2014, прийнято рішення про голосування з питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення, що, на думку позивача, суперечить положенням Регламенту Верховної Ради України.
Також позивач зазначав, що при розгляді Верховною Радою України питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів. Позивач вважав, що такі матеріали повинні бути надані народним депутатам України не пізніше як за три дні до розгляду Верховною Радою України відповідного питання.
Дотримання особливого порядку звільнення судді Конституційного Суду України гарантує незалежність судді та унеможливлює свавільне позбавлення його повноважень. Отже, розгляд Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень та звільнення судді Конституційного Суду України з посади при порушенні процедур, передбачених законодавством України, є незаконним, про що вказує позивач.
Дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади за порушення присяги судді без доведення фактів такого порушення у судовому порядку є порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме принципів незалежного та безстороннього суду та юридичної визначеності.
Крім того, виходячи з назви оскаржуваної постанови відповідача Верховна Рада України мала б лише висловити реакцію на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді, які повинні бути доведені у передбаченому законом порядку, а не встановлювати їх самостійно, перебравши на себе повноваження судової гілки влади, а отже, порушивши вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України.
Позивач посилався на численну міжнародну судову практику, зокрема, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) та міжнародні стандарти у сфері правосуддя, що, на його думку, свідчать про їх недотримання відповідачем під час прийняття спірної постанови. Зазначав, що відповідачем порушено принципи індивідуальної відповідальності та рівності, оскільки Верховна Рада України не встановлювала вину кожного із суддів, про яких йдеться в спірній постанові, та звільнено тільки тих суддів, які обрані до Конституційного Суду України по квоті парламенту.
Тому позивач вважав, що Постанову № 775-VIIслід визнати незаконною в частині припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
Вищий адміністративний суд України постановою від 11.12.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною задовольнив. Визнав незаконною та скасував Постанову № 775-VII в частині припинення повноважень ОСОБА_1 та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
Постанова мотивована тим, що Верховна Рада України звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України з порушенням процедури звільнення, передбаченої Конституцією та законами України, за відсутності встановлених обставин порушення ним присяги судді та з перевищенням наданих їй повноважень.
Суд першої інстанції також наголосив, що, приймаючи Постанову № 775-VII, Верховна Рада України вирішила питання про притягнення суддів, у тому числі і позивача, до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності, оскільки в результаті прийняття вказаного рішення відповідачем позивач поніс відповідальність у вигляді звільнення із займаної посади судді Конституційного Суду України, у той час як інші судді цього суду не понесли такої відповідальності за такі самі дії, що, безперечно, не узгоджується з принципами верховенства права та справедливості.
У своїй постанові Вищий адміністративний суд України послався на міжнародні та національні правові принципи стосовно незалежності судових органів і дійшов висновку, що Верховна Рада України не дотрималася цих принципів. При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" судді не несуть юридичної відповідальності за результати свого голосування.
Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017, Верховна Рада України подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.03.2018 скасувала постанову Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 та ухвалила нову постанову, якою відмовила ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Велика Палата Верховного Судувстановила, що Конституційний Суд України діяв поза межами своїх повноважень під час ухвалення свого Рішення від 30.09.2010, оскільки він фактично визнав нечинними обов`язкові положення Конституції України. Велика Палата вважала, що, ухвалюючи своє Рішення, Конституційний Суд України не забезпечив верховенства Конституції України, змінив Конституцію України та конституційний лад, порушивши основоположні принципи демократії та розподілу влади, а також підірвав легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їхня діяльність стала базуватися на нормах, встановлених Конституційним Судом України, а не Верховною Радою України.
Надаючи правову оцінку висновкам Вищого адміністративного суду України щодо порушення процедури прийняття Постанови № 775-VII, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що Верховна Рада України, яка була наділена повноваженнями щодо призначення суддів Конституційного Суду України, за відсутності іншої процедури, у разі встановлення факту порушення суддею Конституційного Суду України присяги мала право на цій підставі звільнити цього суддю з посади.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність висновку Конституційного Суду України щодо звільнення судді Конституційного Суду України, наявність якого визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України 05 березня 1997 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Регламент Конституційного Суду України), не позбавляє можливості Верховну Раду України за наявності відповідних підстав розглянути питання про звільнення судді цього суду з посади, оскільки Регламент є внутрішнім документом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, ЄСПЛ 2013) ЄСПЛ піддав критиці процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності парламентом на парламентському комітеті та пленарному засіданні.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що існують суттєві відмінності між обставинами, які були предметом розгляду ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України", та обставинами справи, що розглядається, зважаючи на політичний характер формування Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що ці обставини суттєво відрізняють Конституційний Суд України від судів загальної юрисдикції, оскільки зазначене вище свідчить про те, що цей орган є більшою мірою політичним, ніж судовим.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт призначення судді Конституційного Суду України має право застосувати до призначеного ним судді заходи політичної відповідальності в разі встановлення цим суб`єктом призначення ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, які пред`являються суспільством до судді Конституційного Суду України.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування висновків ЄСПЛ, викладених у рішенні в справі "Олександр Волков проти України", у випадку оцінки правомірності звільнення суддів Конституційного Суду України.
ЄСПЛ 13.07.2023 постановив рішення у справі "Головін проти України" (заява № 47052/18), відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань, а саме пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на вмотивоване рішення у його справі та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя.
Згідно із вказаним рішенням ЄСПЛ ОСОБА_1 подав до Суду заяву № 47052/18, у якій з посиланням на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції скаржився на те, що пов`язана з його звільненням справа не була розглянута "незалежним і безстороннім судом"; його справу не розглянув "суд, встановлений законом", оскільки органи державної влади, які розглядали його справу, вийшли за межі своїх повноважень; не було дотримано право на вмотивоване рішення; не було дотримано принципу юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за "порушення присяги".
Також з посиланням на статтю 8 Конвенції заявник скаржився на незаконність свого звільнення і порушення його права на повагу до приватного життя.
ЄСПЛ у справі "Головін проти України" вказав, що ситуація заявника та рішення, ухвалені на національному рівні у його справі, майже ідентичні ситуації та рішенням щодо заявників у рішенні в справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine).
Однак зауважив невелику різницю в тому, що у своєму рішенні щодо пана Головіна Верховний Суд намагався розрізнити справу заявника і справу "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, ЄСПЛ, 2013), характеризувавши Конституційний Суд України насамперед як політичний орган, а не як суд у розумінні статті 6 Конвенції (див. пункт 14).
Суд вказав на спроби Верховного Суду врахувати відповідну практику ЄСПЛ, однак не погодився з характеристикою Верховного Суду із цього питання і зазначив, що Верховний Суд, висловивши загальне твердження, що Конституційний Суд України є насамперед політичним органом, не прокоментував, як це конкретно стосувалося справи заявника, враховуючи, що його звільнили саме за порушення присяги судді.
У згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 98-100) Суд визнав, що існувала певна різниця між нормативно-правовою базою, застосовною до суддів Конституційного Суду України, та застосовною до суддів інших судів (у тому числі Верховного Суду, таких як заявник у рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine). Проте він дійшов висновку, що на момент подій нормативно-правова база щодо суддів Конституційного Суду України не забезпечувала значно кращої передбачуваності у порівнянні із застосовною до інших суддів щодо питання, яка поведінка судді могла вважатися "порушенням присяги" згідно з українським законодавством.
У цій справі відповідна нормативно-правова база є ідентичною. Ніщо у цій справі чи в рішеннях на національному рівні не дозволяє Суду дійти висновку, який відрізнявся б від висновку, зробленого ним у згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101-110), а саме що відповідній нормативно-правовій базі бракувало необхідної чіткості та передбачуваності й рішення на національному рівні, в яких воно застосовувалося у справі заявника, не були достатньо обґрунтованими.
Зокрема, у цьому рішенні Суд вказав, що стаття 28 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, вказуючи, що вони не мали нести юридичної відповідальності за результати свого голосування в цьому суді. З огляду на той факт, що пана Овчаренка та пана Колоса (як і пана Головіна - див. пункт 6) звільнили саме за результати їхнього голосування за Рішення від 30.09.2010, питання, чи могло це положення Закону України тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за "порушення присяги", мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу. Однак на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено ці питання (див. згадане рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101 і 102).
Хоча за таких обставин зазвичай потрібен дуже детальний і чіткий аналіз, аби продемонструвати, що під час застосування Конституції України та законодавства всі відповідні аргументи було враховано, Верховна Рада України чи Верховний Суд такого аналізу не навели (там само, пункт 103). Ці міркування також цілком доречні в цій справі.
За таких обставин і повторюючи, що він усвідомлює відповідний конкретний контекст ситуації та дискусійний характер рішення, у зв`язку з яким заявника було звільнено (там само, пункти 107 і 109), Суд вважає, що було порушено статтю 8 Конвенції.
ЄСПЛ також наголосив, що рішення Верховного Суду у справі ОСОБА_1 не може вважатися достатньо обґрунтованим з тих же причин, що і в справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), у якій було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
У згаданому рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що: справа, пов`язана з його звільненням, не була розглянута "незалежним і безстороннім судом"; його справу не розглянув "суд, встановлений законом", оскільки органи державної влади, які розглядали його справу, вийшли за межі своїх повноважень; не було дотримано право на вмотивоване рішення; не було дотримано принципу юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за "порушення присяги".
Зокрема, Суд зазначив, що ця справа стосується підзвітності двох суддів політичному органу, який діяв не як орган державної влади, який попередньо розглядає це питання, а здійснив повноваження з ухвалення остаточного рішення, яке призвело до звільнення заявників. Оскільки таке здійснення повноважень не було попередньо обумовлено жодною оцінкою питання незалежним органом, судовий розгляд справи ех post мав вирішальне значення для загальної оцінки відповідності провадження на національному рівні пункту 1 статті 6 Конвенції (там само, пункт 122).
Під час цього перегляду вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Оскільки такої відповіді надано не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими (там само, пункт 126).
Отже, ЄСПЛ зазначив, що рішення Верховного Суду у справі ОСОБА_1 не може вважатися достатньо обґрунтованим, і встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом на вмотивоване рішення з тих же підстав, що було наведено у рішенні у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine).
Заявник також скаржився на відсутність у нього ефективних засобів юридичного захисту у зв`язку з його незаконним звільненням, посилаючись на статтю 13 Конвенції.
Суд визнав скаргу прийнятною. Однак, ураховуючи висновки Суду за статтями 6 і 8 Конвенції, вона не порушує жодного окремого питання (див. згадане рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 189).
Суд постановив, що було порушено:
- статтю 8 Конвенції;
- пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом на вмотивоване рішення суду;
Суд визнав решту скарг у заяві неприйнятними. Постановив, що немає потреби розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.
ЄСПЛ постановив, що встановлення порушення є достатньо справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, завданої заявнику, і відхилив вимогу заявника щодо справедливої сатисфакції.
Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
22.02.2024 постановою Великої Палати Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в адміністративній справі № 800/120/14 задоволено частково. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 змінено, виклавши їх в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 залишено без змін.
Беручи до уваги висновки ЄСПЛ у справі "Головін проти України" та наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства, надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що функціональний імунітет, закріплюючи недоторканність судді, не звільняє тим самим його від відповідальності з підстав та у випадках, передбачених законом. Гарантуючи судді Конституційного суду України функціональний імунітет, законодавець з метою недопустимості безкарності судді у разі вчинення ним при виконанні службових обов`язків проступку, який виходить за межі обов`язкової поведінки судді, визначив водночас і спеціальні підстави та особливий порядок, ускладнені і відмінні від загальноприйнятих, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що функціональний імунітет судді, в тому числі й судді Конституційного Суду України, не є самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді Конституційного Суду України та присягою, яку складає суддя цього суду, існує взаємообумовлений зв`язок: функціональний імунітет забезпечує судді Конституційного Суду України можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету. Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.
Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що, ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України(у складі суддів цього суду, у тому числі судді Головіна А. С.) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - Верховної Ради України.
З огляду на очевидність перевищення Конституційним Судом України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді Головіна А. С.) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок Верховної Ради України про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина] суперечить змісту присяги судді Конституційного Суду України, є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону № 422/96-ВР. Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, у цій справі немає підстав стверджувати, що поняття "порушення присяги" у контексті змісту присяги судді Конституційного Суду України, визначеного статтею 17 Закону № 422/96-ВР, було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді Конституційного Суду України, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань, оскільки позивач, склавши закріплену статтею 17 Закону № 422/96-ВР присягу та взявши тим самим на себе обов`язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов`язку, не може стверджувати, що не розумів змісту присяги, у зв`язку із цим немає підстав вважати, що обов`язок боронити конституційний лад був для позивача абстрактним і незрозумілим поняттям і що він не міг усвідомлювати межі застосування норми пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення його з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що діяння заявника кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для зaявника. Юридична кваліфікація порушення присяги судді - настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять "замах на спотворення законів і свобод" (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.
З огляду на очевидність перевищення суддями Конституційного Суду України, серед яких і ОСОБА_1, при прийнятті Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень установлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою Верховною Радою України відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.
Відхиляючи довід позивача про порушення Верховною Радою України при звільненні його з посади судді принципу індивідуальної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду за захистом своїх прав, ОСОБА_1 ні у своєму позові, ні в ході подальших судових засідань не заявляв, що, беручи участь в ухваленні Рішення від 30.09.2010 за № 20-рп/2010, як суддя Конституційного Суду України він діяв таким чином, щоб забезпечити верховенство Конституції України, захистити конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина. Жодного спростування з приводу порушення ним присяги судді позивач також не навів. Твердження ОСОБА_1, що його поведінка при ухваленні рішення Конституційним Судом України зберігається в таємниці, не обмежує його право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України тих справ, у яких Конституційний Суд України прийняв рішення чи надав висновок (частина четверта статті 19 Закону України "Про Конституційний Суд України"). Підтримуючи ухвалення Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, ОСОБА_1 як суддя Конституційного Суду України діяв не в межах визначеного присягою судді Конституційного Суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
Присяга, яку дає суддя Конституційного Суду України і яка зобов`язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов`язує його не лише голосувати "за" або "проти" рішень Конституційного Суду, а й чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов`язок активних дій щодо її захисту. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що, приймаючи рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, Верховна Рада України прийняла Постанову №775-VII на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України", з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 775-VII відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачем посади судді Конституційного Суду України). Та обставина, що Постанова № 775-VII була прийнята без участі позивача у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
На наше переконання, висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, є помилковим з таких міркувань.
ЄСПЛ у рішенні у справі "Головін проти України" установив порушення статті 8 Конвенції, у пункті 1 якої визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).
ЄСПЛ у справі "Головін проти України" також установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявника на вмотивоване рішення у його справі, відповідна частина якого визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Постановою № 775-VII звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Рішення про звільнення позивача ґрунтувалося виключно на статті 126 Конституції України, згідно з пунктом 5 частини п`ятої якої суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги.
Відповідаючи на порушені в заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами питання, насамперед потрібно відреагувати на доводи про те, чи було порушення присяги судді, в чому саме була суть порушення присяги суддею, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету судді Конституційного Суду України.
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховна Рада України, приймаючи Постанову № 775-VII, дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, приймаючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.
Таким чином, Верховна Рада України фактично визнала прийняття суддями Конституційного Суду України, зокрема і ОСОБА_1, рішень від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 як таких, що, зокрема, протирічать змісту присяги судді Конституційного Суду України, оскільки, серед іншого, у суддів Конституційного Суду України відсутні повноваження перевіряти на конституційність окремої частини чи положення Конституції, а так само вносити зміни до Основного Закону.
За змістом статті 28 Закону України "Про Конституційний Суд України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.
Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
Зазначене порушення констатоване ЄСПЛ у справах "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) та "Головін проти України", у яких Суд вказав, що стаття 28 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, вказуючи, що вони не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування в цьому суді. З огляду на той факт, що пана Овчаренка та пана Колоса (як і пана Головіна - див. пункт 6) звільнили саме за результати їхнього голосування за Рішення від 30.09.2010, питання, чи могло це положення Закону України тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за "порушення присяги", мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу. Однак на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено ці питання (див. згадане рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101 і 102).
Як зазначив ЄСПЛ у справі "Головін проти України", під час перегляду вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Оскільки такої відповіді надано не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими (там само, пункт 126).
Так, у пункті 126 рішення ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) заявники стверджували про неналежність судового розгляду, оскільки національні суди не забезпечили належну процедуру, передбачену на національному рівні, яка, на їхню думку, мала включати попередній розгляд питання Конституційним Судом України, як того вимагав Регламент Конституційного Суду України. У зв`язку із цим Суд зазначає, що національні суди достатньою мірою розглянули аргументи заявників і вважали, що Конституційний Суд України не мав повноважень запроваджувати обов`язкову процедуру звільнення його суддів, прийнявши Регламент Конституційного Суду України (див. пункт 28). Оскільки національні суди мають найкращі можливості для тлумачення національного законодавства, завдання Суду полягає не у висловленні думки про правильне тлумачення законодавства України у зв`язку з цим питанням. Крім того, Суд зауважує, що заявники не стверджували, що суди, які переглядали Постанову Верховної Ради України, не були наділені "повною юрисдикцією" для розгляду всіх відповідних питань факту та права. Справді, ніщо не свідчить, що українське законодавство якоюсь мірою обмежувало розгляд, який суди могли здійснювати у справах, подібних до справи заявників.
Надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України, слід також зазначити, що Венеціанська комісія неодноразово зазначала, зокрема у Висновку № 722/2013, що судді повинні мати лише функціональний імунітет, імунітет щодо дій, пов`язаних з їх суддівськими функціями, чи такий імунітет, який забезпечує незалежність правосуддя перед загрозою неправомірного арешту:"…Судді повинні мати лише функціональний імунітет, мається на увазі імунітет від переслідування за правомірні дії відповідно до покладених на них функцій. У цьому зв`язку очевидним є, що пасивна корупція, владний вплив, взяття хабара та подібні порушення не можуть розглядатися як правомірні дії, що відповідають суддівським функціям".