ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 500/6254/18
провадження № 51-5940км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 ККта
ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2021 рокуОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 186 КК - на строк 6 років; за ч. 3 ст. 187 КК - на строк 8 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна.
Строк покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання та взяття під варту.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 строк його попереднього ув`язнення з 18 травня по 17 вересня 2018 року в строк покарання у виді позбавлення волі з розрахунку день за день.
Цим же вироком також засуджено ОСОБА_8, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Вирішено питання щодо цивільних позовів, арешту майна і речових доказів у провадженні.
За вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05 травня 2018 року близько 04:30 умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_8, який діяв повторно, з метою відкритого заволодіння чужим майном, проникли на подвір`я будинку АДРЕСА_3, де ОСОБА_7 зламав вхідні двері житлового будинку, після чого разом з ОСОБА_8 проникли до домоволодіння, де відкрито в присутності власника домоволодіння ОСОБА_9 викрали, належні потерпілому речі, зазначені у вироку, чим заподіяли йому матеріальної шкоди на загальну суму 11 183 грн.
Крім того, ОСОБА_7 13 травня 2018 рокублизько 02:30, умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, проник через вхідні двері у житловий будинок АДРЕСА_4, де застосував насильство небезпечне для життя і здоров`я, яке виразилося в нанесені ударів в обличчя і по різним частинам тулубу ОСОБА_10, чим заподіяв останній тілесних ушкоджень, які відносяться до категорії легких. Застосовуючинасильство, ОСОБА_7 вимагав від потерпілої передати йому грошові кошти. Після того, як ОСОБА_10 передала йому грошові кошти у сумі 2 201 грн, ОСОБА_7 з її шиї зняв золотий ланцюжок вартістю 5 000 грн із золотим хрестом вартістю 2 500 грн, чим заподіяв їй матеріальноїшкодина загальну суму 9 701 грн.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 06 липня 2023 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК на ст. 198 КК, та звільнити його від кримінальної відповідальності за ст. 198 КК у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження щодо нього.
Свою позицію обґрунтовує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.
Так, засуджений вважає, що судом невірно кваліфіковано його дії за ч. 3 ст. 186 КК та загалом заперечує встановлені судом фактичні обставини, оскільки, як він зазначає, речі, викрадені в потерпілого ОСОБА_9, купив у ОСОБА_8, тому його дії необхідно було кваліфікувати за ст. 198 КК, а злочин, передбачений ч. 3 ст. 187 КК він не скоював, адже на місці вчинення злочину його біологічних зразків не виявлено.
Висловлює думку про те, що протокол слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 не відповідає вимогам ст. 240 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тому є недопустимим доказом, адже під час цієї слідчої дії, як уважає засуджений, проводився звичайний допит підозрюваного ОСОБА_8 .
Додає, що інші докази, покладені в основу обвинувального вироку, не є доказами його винуватості та причетності до скоєння злочинів, що, як наслідок, призвело до притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК і призначення йому суворого покарання.
Стверджує, що поза увагою суду залишились його доводи щодо здійснення на нього фізичного та психологічного тиску.
Крім іншого зауважує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки, на його думку, у ній відсутні відповіді на доводи апеляційних скарг сторони захисту, а також, всупереч положенням ст. 404 КПК, цей суд повторно не дослідив доказів та не допитав свідків.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі його підзахисного, та просив її задовольнити, прокурорОСОБА_5 заперечив проти її задоволення, оскаржувані судові рішення просив залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим ОСОБА_7 в касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй скарзі касатор, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Водночас у касаційній скарзі не порушується питання про недопустимість доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Суди попередніх інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 186 КК, суд першої інстанції послався на: - послідовні показання обвинуваченого ОСОБА_8, які відповідають даним протоколу проведення слідчого експерименту від 13 липня 2018 року за його участю, - показання потерпілого ОСОБА_9 щодо подій злочину та кількості грабіжників; а також врахував письмові докази, зокрема, заяви ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про те, що вони купували в ОСОБА_8 речі, які згодом їх повернули працівникам поліції, дані протоколів: огляду місця події, речей, огляду домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_7, висновки експертиз, аналіз інформації про зв`язок вказаного мобільного терміналу з SIM-картою № НОМЕР_1, яким користується ОСОБА_7, тощо, зміст яких докладно відобразив у вироку.
Доводи засудженого про те, що він купив речі в ОСОБА_8, які останній викрав у потерпілого ОСОБА_9 спростовуються протоколом огляду домоволодіння ОСОБА_7 від 17 травня 2018 року. Під час слідчої дії виявлено частину майна (брошку, виделку та коробку з трьома значками, які були сховані на горищі), а також фрагмент обгорілої матерії і паперова бирка (вставка під комір сорочки), які в судовому засідання впізнала свідок ОСОБА_9 як такі, що належать її батьку, тобто потерпілому.
Отже, як правильно акцентував районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, знищення сорочок шляхом їх спалювання та приховані речі на горищі свідчать про те, що ОСОБА_7 намагався приховати викрадене майно та свою причетність до грабежу. З таким висновком погоджується і колегія суддів.