Постанова
Іменем України
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 947/3897/20
провадження № 61-7685св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що у період із 12 березня 2019 року до 09 вересня 2019 року позивач перерахував зі свого банківського рахунку на банківський рахунок ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі 45 800,00 доларів США.
Грошові кошти були перераховані на рахунок відповідача з рахунків, які належать позивачу та розміщені у Банківській корпорації Гонконгу та Шанхаю, також у банку Великої Британії.
Передбачених чинним законодавством України договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 немає, тому отримані відповідачем від позивача грошові кошти в розмірі 45 800,00 доларів США є безпідставно набутими.
Посилаючись на вказані обставини, статтю 1212, статтю 1048 (як аналогію закону при нарахуванні процентів на рівні облікової ставки Національного банку України), частину другу статті 625 (відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання) ЦК України, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 :
безпідставно набуті кошти в розмірі 1 121 944,28 грн, що відповідно до курсу Національного банку України долара США до гривні на день складання позову становить 45 800,00 доларів США;
відсотки у розмірі 132 509,92 грн за користування безпідставно отриманими грошовими коштами;
3 % річних у розмірі 4 598,13 грн,
а всього - 1 259 052,33 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Суд зазначив, що позивач не довів наявність умов на підтвердження зобов`язання з безпідставно набутого майна, а саме: не підтвердив набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших передбачених статтею 11 ЦК України підстав). Відповідач ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ "БК Рішільє", яке, серед іншого, займається
купівлею-продажем споживчих товарів. Грошові кошти в розмірі 45 800,00 доларів США у період із 12 березня 2019 року до 09 вересня 2019 року перераховані позивачем шістьма переказами на банківський рахунок відповідача за власною ініціативою на виконання домовленості між сторонами щодо спільної роботи з купівлі-продажу споживчих товарів та мінімізації податкових платежів. Відповідач отримав кошти у незаборонений законодавством спосіб, помилка у переказі коштів відсутня.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2020 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 31 800,00 доларів США.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами, 3 % річних відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату за подання позовної заяви та апеляційної скарги судового збору в загальній сумі 18 242,73 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
платежі на загальну суму 14 000,00 доларів США мають зазначення призначення платежу (купівля особистих товарів), який підтверджує договірний характер спірних правовідносин у цій частині вимог, тому грошові кошти за платежами від 27 березня 2019 року на суму 9 000,00 доларів США та від 18 червня 2019 року на суму 5 000,00 доларів США не можуть вважатися майном, набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, що виключає застосування положень частини першої статті 1212 ЦК України щодо зобов`язання повернення позивачу грошових коштів у розмірі 14 000,00 доларів США;
платежі на загальну суму 31 800,00 доларів США не мають зазначення призначення платежу, договірний характер спірних правовідносин у цій частині вимог недоведений, тому грошові кошти за платежами від 12 березня 2019 року на суму 12 000,00 доларів США, від 24 червня 2019 року на суму 10 000,00 доларів США, від 27 червня 2019 року на суму 5 000,00 доларів США, від 09 вересня 2019 року на суму 4 800,00 доларів США належить вважати майном, набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, що підпадає під положення частини першої статті 1212 ЦК України щодо зобов`язання повернення позивачу грошових коштів у розмірі 31 800,00 доларів США;
доводи ОСОБА_2 про наявність між сторонами договірних відносин, що виключають безпідставність набуття грошових коштів у розмірі 31 800,00 доларів США, не знайшли свого підтвердження;
ОСОБА_1 як особа, яка вимагає повернення безпідставно отриманого майна, довів факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 31 800,00 доларів США, при цьому ОСОБА_2 не довів наявність підстав належності йому грошових коштів у вказаному розмірі;
вимоги про стягнення процентів за користування коштами і 3 % річних як відповідальності за порушення грошового зобов`язання є передчасними та наразі задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників
У травні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду у частині відмови у стягненні безпідставно набутих коштів у розмірі 14 000,00 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 132 509,92 грн та трьох відсотків річних у розмірі 4 598,13 грн, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову; стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 мотивована тим, що:
висновок апеляційного суду про те, що напис у квитанціях "купівля особистих товарів" (у перекладі) є доказом договірного характеру спірних правовідносин у цій частині вимог, суперечить положенням статей 207, 638, 1212 ЦК України;
для виникнення договірних зобов`язань, у тому числі зобов`язань з купівлі-продажу, є недостатнім самої лише згадки про придбання товарів у платіжних документах;
для виникнення між позивачем і відповідачем зобов`язань щодо
купівлі-продажу товарів на суму 5 000,00 доларів США і 9 000,00 доларів США необхідним є досягнення згоди між сторонами у письмовій формі за всіма істотними умовами договору купівлі-продажу (предмет договору - найменування, характеристики, кількість товару; ціна договору; порядок та строки передачі товару). Оскільки такої згоди між сторонами досягнуто не було, жодних зобов`язань між сторонами про купівлю-продаж товарів на суму 5 000,00 доларів США і 9 000,00 доларів США не виникло, тому ці грошові кошти були набуті відповідачем без будь-якої правової підстави. У випадку відсутності між сторонами згоди щодо всіх істотних умовах певного виду договору та відсутності відповідних договірних зобов`язань, отримані відповідачем кошти є безпідставно набутими і підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України;
прикладом застосування статті 1212 ЦК України у випадку недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору в порядку, передбаченому статтями 207, 638 ЦК України, є висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 331/4725/18. Важливою обставиною для застосування статті 1212 ЦК України є недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, назва якого була зазначена в документі, що підтверджує факт набуття грошей. Саме така обставина обумовила висновки Верховного Суду про: відсутність підстав для набуття відповідачем грошових коштів у випадку відсутності факту досягнення між сторонами згоди з істотних умов; необхідність застосування статті 1212 ЦК України у випадку недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору;
підстави для відмови у стягненні процентів за користування коштами та 3 % річних викладені в передостанньому абзаці мотивувальної частини постанови апеляційного суду, а саме "вимоги про стягнення процентів за користування коштами та 3 % річних як відповідальності за порушення грошового зобов`язання є передчасними та наразі задоволенню не підлягають". Жодних інших обґрунтувань відмови у задоволенні позову в цій частині оскаржувана постанова не містить. У такому обґрунтуванні відсутні мотиви відхилення апеляційним судом аргументів щодо стягнення цих сум із відповідача, які були викладені позивачем в апеляційній скарзі. Апеляційний суд не вказав, чому саме він вважає ці вимоги передчасними.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із постановою апеляційного суду у частині відмови у стягненні безпідставно набутих коштів у розмірі 14 000,00 доларів США, відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 132 509,92 грн та трьох відсотків річних у розмірі 4 598,13 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 331/4725/18, від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, щоу період із березня до вересня 2019 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі 45 800,00 доларів США, а саме:
12 березня 2019 року - 12 000,00 доларів США,
27 березня 2019 року - 9 000,00 доларів США,
18 червня 2019 року - 5 000,00 доларів США,
24 червня 2019 року - 10 000,00 доларів США,
27 червня 2019 року - 5 000,00 доларів США,
09 вересня 2019 року - 4 800,00 доларів США.
Грошові кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_2 (банк одержувача: JSB "Ukrgasbank" Ukraine, поточний рахунок: НОМЕР_1 ) з рахунків, які належать ОСОБА_1 та розміщені у HSBC (Hongkong and Shanghai Banking Corporation), Банківська корпорація Гонконгу та Шанхаю, а саме: перерахування коштів 27 березня 2019 року, 18 червня 2019 року проведено на рахунок НОМЕР_1 ; ці платежі містять напис "purchase of personal goods" (купівля особистих товарів).
Грошові кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_2 (банк одержувача: JSB "Ukrgasbank" Ukraine, поточний рахунок: НОМЕР_2 ) з рахунків, які належать ОСОБА_1 та розміщені у HSBC (Uk Bank Plc), Велика Британія, а саме: перерахування коштів 12 березня 2019 року, 24 червня 2019 року, 27 червня 2019 року, 09 вересня 2019 року проведено на рахунок НОМЕР_2 ; ці платежі не містять зазначення призначення платежу.
Платежі від 27 березня 2019 року на суму 9 000,00 доларів США та від 18 червня 2019 року на суму 5 000,00 доларів США мають зазначення призначення платежу (купівля особистих товарів).
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 14 000,00 доларів США
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Тлумачення вказаних норм дає підстав для висновку, що якщо одна зі сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)).
У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що "кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що "відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що "кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України".
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц (провадження № 61-29056св18) та від 13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17 (провадження № 61-15499св19).
Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження
№ 61-17567св21)).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
У справі, що переглядається:
апеляційний суд встановив, що грошові кошти за платежами від 27 березня 2019 року на суму 9 000,00 доларів США та від 18 червня 2019 року на суму 5 000,00 доларів США мають призначення платежу "купівля особистих товарів". У зв`язку із цим апеляційний суд зробив висновок, що призначення платежу свідчить про договірну підставу цих платежів, тому вказані кошти не можуть вважатися майном, набутим чи збереженим без достатніх правових підстав;
апеляційний суд не звернув увагу на те, що вказівка у призначенні платежу при перерахунку коштів на картку з урахуванням принципу розумності не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість сторін про вчинення договору купівлі-продажу, оскільки призначення платежу зазначає особа, яка перераховує грошові кошти;