ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 року
м. Київ
справа № 420/18759/21
адміністративне провадження № К/990/12536/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (головуючий суддя - Вовченко O.A.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року (головуючий-суддя: Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Лук`янчук О.В.)
у справі № 420/18759/21
за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Одеської області, щодо невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01 липня 2015 року до 14 березня 2021 року;
- зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 1 072 310 (один мільйон сімдесят дві тисячі триста десять) гривень 00 копійок.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у період з 15 жовтня 2014 року по 05 квітня 2021 року він перебував у трудових відносинах з прокуратурою Одеської області.
З 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року заробітна плата виплачувалася позивачу із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова № 505), всупереч положенням частини першої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Позивач указав, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України (далі - БК України) у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 6-р/2020 від 26 березня 2020 року.
За викладених обставин позивач уважає, що належним способом захисту його прав є застосування частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення на його користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України, що визнані неконституційними.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", а тому з 2015 року норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.
В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відтак, дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Отже вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Одеської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01 липня 2015 року до 26 березня 2020 року та стягнення матеріальної шкоди за вказаний період задоволенню не підлягають.
Також суди дійшли висновку, що у спірний період (з 26 березня 2020 року по 14 березня 2021 року) обласні та окружні прокуратури не розпочали свою роботу, а тому під час здійснення їх повноважень регіональними та місцевими прокуратурами оплата праці працівників регіональних прокуратур, місцевих прокуратур здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, зокрема відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року, що узгоджується із приписами п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, який був та є чинним, у встановленому законом порядку неконституційним не визнавався.
Стосовно конкуренції норм Законів №1697-VІІ та №113-ІХ, то суди зазначили, що переведення прокурорів, зокрема до обласних та окружних прокуратур, обумовлено проходженням ними атестації, а відтак і оплата праці, передбачена безпосередньо ст. 81 Закону №1697-VІІ, стосується саме працівників обласних та окружних прокуратур, які пройшли атестацію, передбачену Законом №113-ІХ, в той час як оплата праці працівників регіональних та місцевих прокуратур, які не пройшли атестацію, врегульована тимчасовою Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року.
Тобто, після проходження атестації та переведення працівників до обласних та окружних прокуратур припиняється тимчасове врегулювання оплати праці на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року.
Отже, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Одеської області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 26 березня 2020 року по 14 березня 2021 року та стягнення матеріальної шкоди за вказаний період задоволенню не підлягають.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок визнання неконституційними положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року із змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Позивач указує, що при вирішенні спору судами не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697- VIІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, частиною 3 статті 152 Конституції України чітко визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Скаржник зауважує, що конкретного порядку та конкретного органу, уповноваженого на відшкодування шкоди за частиною третьою статті 152 Конституції України, на законодавчому рівні не закріплено, у зв`язку із чим у спірних правовідносинах норми Конституції України повинні застосовуватися як норми прямої дії (з огляду на частину другу статті 8 Конституції України). Натомість, стаття 1175 Цивільного кодексу України, на яку послалися суди попередніх інстанцій, не поширюється на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, що залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанції.
Уважає, що діями та рішеннями Держави України в особі Одеської обласної прокуратури порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Губська О.А.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в порядку письмового провадження на 21 березня 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, з 15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 обіймав різні посади в прокуратурі Одеської області.
Наказом Одеської обласної прокуратури №467к від 12 березня 2021 року переведено прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 Одеської області ОСОБА_1 на посаду прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області з 15 березня 2021 року.
01 квітня 2021 року наказом Одеської обласної прокуратури №848к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області та з органів прокуратури з 05 квітня 2021 року за власним бажанням відповідно до п.7 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру"
Згідно розрахункових листів за період з 2015 року по 2021 рік органами прокуратури, де працював позивач, ОСОБА_1 проводилися відповідні нарахування заробітної плати з врахуванням встановлених окладів ( у гривнях): 2015 рік - 2048,00 грн, 2016 рік - 2048,00 грн, 2017 рік - 5660,00 грн, 2018 рік - 5660,00 грн, 2019 рік - 5660,00 грн, 2020 рік - 5660,00 грн, 2021 рік - 32 000,00 грн з відповідними доплатами.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині нарахування за період з 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року посадового окладу в розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону № 1697-VII, оскільки Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми та положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивач звернувся до суду.