ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 569/4484/22
провадження № 61-11369св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року у складі судді Левчука О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою та вселення.
Позов мотивований тим, що він з 12 березня 2016 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Надалі рішенням Рівненського міського суду Рівненької області від 18 січня 2022 року у справі № 569/819/21 шлюб між сторонами розірвано.
У період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2016 року № 1800 сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з умовами договору купівлі-продажу від 15 вересня 2016 року придбання спірної квартири вчинено за грошові кошти в розмірі 185 527,00 грн. Проте право власності на неї було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу він не може дійти згоди з відповідачем щодо поділу спільного майна.
Оскільки майно придбане сторонами у період шлюбу, позивач вказував, що воно належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності. Наголошував, що він має намір поділити зазначене майно у спосіб визнання за ним 1/2 частки квартири, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розподілу підлягає житлова площа 38,9 кв. м між двома співвласниками, 23,5 кв. м житлової площі (47,0 кв. м / 2) становить ідеальну частку кожного зі співвласників. Площа житлових кімнат спірної квартири становить 15,3 кв. м, 15,7 кв. м, 16,0 кв. м. Таким чином, технічні характеристики квартири не дозволяють надати кожному співвласнику однакову житлову площу, проте це не є підставою для відмови у задоволенні позову.
У разі встановлення порядку користування жилим приміщенням між співвласниками, з урахуванням проживання у спірній квартирі спільних дітей сторін, позивач вважав за можливе встановити наступний порядок користування квартирою: виділити йому у користування одну кімнату, позначену на технічному паспорті літ. 7 площею 16,0 кв. м, а відповідачу виділити у користування дві кімнати, позначені на технічному паспорті літ.5, 6 площами 15,3 кв. м та 15,7 кв. м відповідно, а допоміжні приміщення: коридор площею 14,0 кв. м, кухню площею 12,9 кв. м, ванну кімнату площею 5.4 кв. м та вбиральню площею 1,4 кв. м залишити у спільному користуванні.
Крім того, з метою недопущення порушення його прав як співвласника позивач також зазначав про існування підстав для його вселення до спірної квартири.
ОСОБА_1 просив:
здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 ;
встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 за наступним варіантом: ОСОБА_1 виділити у користування одну кімнату, позначену в технічному паспорті літ. 7 площею 16,0 кв. м, ОСОБА_2 виділити у користування дві кімнати, позначені в технічному паспорті літ. 5, 6 площами 15,3 кв. м та 15,7 кв. м відповідно, а допоміжні приміщення: коридор площею 14,0 кв. м, кухню площею 12,9 кв. м, ванну кімнату площею 5,4 кв. м та вбиральню площею 1,4 кв. м залишити у спільному користуванні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як таку, що набута в період шлюбу.
Здійснено поділ квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальній частці з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру.
Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 за наступним варіантом: ОСОБА_1 виділено у користування одну кімнату, позначену в технічному паспорті літ. 7 площею 16,0 кв. м, а ОСОБА_2 виділено у користування дві кімнати, позначені в технічному паспорті літ. 5, 6, площами 15,3 кв. м та 15,7 кв. м відповідно; допоміжні приміщення - коридор площею 14,0 кв. м, кухню площею 12,9 кв. м, ванну кімнату площею 5,4 кв. м та вбиральню площею 1,4 кв. м залишено у спільному користуванні.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, а відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження її придбання за особисті кошти. За таких обставин квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
Крім того, з метою вирішення спору щодо порядку користування квартирою та захисту права власності позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог й щодо порядку користування квартирою та вселення позивача до неї.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського Рівненської області від 28 лютого 2023 року - без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що на обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 посилалась на те, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, а тому вона не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У період з 2006 року до 2015 року, тобто до шлюбу, вона працювала викладачем іноземної мови в Рівненському державному гуманітарному університеті та вела курси іноземних мов "Старт". Крім того, відповідач проводила індивідуальні заняття на платній основі.
Згідно з листом Рівненського державного гуманітарного університету від 26 січня 2022 року № 01-09/69 відповідач працювала у навчальному закладі з 01 вересня 2012 року до 05 вересня 2015 року, тобто до шлюбу. За цей період доходи отримані відповідачем становлять 48 405,46 грн. Разом з цим, доказів проведення індивідуальних занять на платній основі відповідач суду не надала.
Відповідно до довідки Головного управління ДПС у Рівненській області від 25 листопада 2021 року № 6186/АП/17-00-50 загальна сума доходу ОСОБА_2 як фізичної особи - підприємця за період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2017 року становить 197 516,00 грн. Оскільки сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 березня 2016 року, апеляційний суд вказав, що такі доходи відповідача за весь 2016 рік не можуть вважатися її особистими коштами.
Доводи відповідача про те, що спірна квартира придбана нею у тому числі за грошові кошти, отримані в борг від її матері ОСОБА_4 відповідно до розписки від 25 жовтня 2013 року, на переконання апеляційного суду, є сумнівними, оскільки доказів про те, що одержані в борг грошові кошти витрачені на придбання цієї квартири немає, а вказана розписка була складена майже за три роки до придбання спірної квартири.
Твердження відповідача про те, що кошти від продажу квартири АДРЕСА_2, яка була реалізована 27 вересня 2018 року, були сплачені на виконання договору купівлі-продажу спірної квартири від 15 вересня 2016 року, є безпідставними, оскільки продаж квартири АДРЕСА_2 відбувся після спливу двох років з моменту купівлі спірної квартири.
Таким чином, апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, проте за належні їй особисті кошти та відповідно не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя на квартиру, тоді як тягар доказування цього покладається саме на неї. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами шляхом визнання за кожним з них по 1/2 ідеальної частки з припиненням права спільної сумісної власності на цю квартиру. При цьому, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для висновку, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не пред`являв вимогу про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін, адже суд лише констатував факт, що встановлений статтею 60 СК України, який не спростований відповідачем.
Апеляційний суд також вказав, що під час судового розгляду справи встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач не проживає у спірній квартирі, йому чиняться перешкоди відповідачем у користуванні нею, через їх неприязні відносини. Проте квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності сторін, позивач має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою цієї квартири як її співвласник, тому обраний ним спосіб судового захисту в частині вселення до спірної квартири не суперечить законодавству і може бути застосований судом. Наявність у позивача іншого житла немає правового значення для вирішення цього спору, оскільки на зміст права власності (володіння, користування та розпорядження своїм майном) не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Належних та допустимих доказів неправомірної поведінки позивача чи притягнення його до відповідальності, що свідчило б про неможливість спільного проживання сторін, відповідач не надала. Не встановлено таких обставин і під час розгляду судом цивільної справи № 569/14585/21. Так, постановою Рівненського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі № 569/14585/21, яка набрала законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними, встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до правоохоронних органів із заявами з приводу вчинення позивачем домашнього насильства. Проте ці факти не були підтверджені, оскільки справи щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства були закриті за відсутністю складу кримінального та адміністративного правопорушень. При цьому, встановлені судом обставини свідчать про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сталих неприязних відносин, зокрема, на ґрунті участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними.
Оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування спірною квартирою, то апеляційний суд вважав, що наявні підстави для визначення судом порядку користування нею. З урахуванням відсутності технічної можливості виділити у користування кожному співвласнику квартири її приміщення відповідно до їх ідеальних часток у цій квартирі, необхідно відійти від відповідності реальних часток ідеальним.
Апеляційний суд погодився із встановленим судом першої інстанції порядком користування спірною квартирою, який запропонований позивачем і відповідає технічним характеристикам квартири, що зазначені в технічному паспорті від 14 листопада 2015 року, який наявний у матеріалах справи. Заперечень щодо запропонованого позивачем порядку користування квартирою від відповідача не надходило, своїх варіантів виділу спільного майна відповідач не надала. Також ОСОБА_2 не надала належної технічної документації, яка б свідчила про невідповідність площі квартири, яка зазначена у судовому рішенні.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції ухвалив рішення, яке ґрунтується на припущеннях та є завідомо неправдивим. Суд поділив квартиру, визначив порядок користування нею та вселив відповідача до спірної квартири із неіснуючою площею та плануванням, оскільки станом на лютий 2023 року площа квартири становила не 83,2 кв. м (як це було станом на 2016 рік), а 131,7 кв. м. Збільшення площі спірної квартири (до 131,7 кв. м) та покращення цього нерухомого майна (перепланування з трьох кімнат на дві кімнати з мансардою) відбулось за час окремого проживання сторін, що підтверджується належними доказами (технічним паспортом від 16 січня 2023 року та витягом з Реєстру будівельної діяльності). Позивачу про такі змінили було відомо, оскільки він був у спірній квартирі. Таким чином, суд першої інстанції не врахував яким чином проживання трьох малолітніх дітей різної статі із матірʼю і позивачем у двокімнатній квартирі може відбуватись без порушень прав дітей та сторін. При цьому, суд поділив приміщення, яких не існує, площею 131,7 кв. м, а не 83,2 кв. м та вселив позивача на площу, яка йому не належить, вийшовши за межі позовних вимог. Крім того, виділивши для проживання трьом дітям і матері кімнату для загального користування, яка включає в себе кухню, коридор і т .д., суд забезпечив позивачу право користуватися ізольованою кімнатою і прохідною кімнатою, в якій мають жити діти з матірʼю (четверо людей). Суд апеляційної інстанції зазначене також проігнорував та порушення, допущенні судом першої інстанції, не усунув;
позивач не довів належними доказами існування перешкод у користуванні спірною квартирою, проте суди попередніх інстанцій цього не врахували;
суди також зробили помилковий висновок про можливість вселення позивача до спірної квартири, у якій проживає його колишня дружина і троє малолітніх дітей, оскільки проігнорували та належним чином не дослідили факти та докази вчинення ним систематичного домашнього насильства стосовно відповідача. Крім того, рішення судів у цій справі суперечить рішенню Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2023 року у справі № 569/14585/21, яким ОСОБА_1 визначено спосіб участі у вихованні його двох дітей (систематичні побачення з дітьми, а не постійне проживання з ними в одному приміщенні). Позивач володіє трьома приміщеннями для проживання (квартирою та двома будинками), проте посилається на порушення свої прав та намагається створити умови для проживання в одній квартирі із колишньою дружиною, з якою розлучився через вчинення ним домашнього насильства, та трьома малолітніми дітьми, які його бояться. ОСОБА_1 є де жити, фактично він переслідує як мету не захист своїх прав, а шантаж та залякування відповідача та її дітей;
суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки вийшов за межі позовних вимог та поділив майно, самостійно визнавши його спільним сумісним. Апеляційний суд цього порушення норм процесуального права не усунув. На переконання відповідача, суди попередніх інстанцій повинні були відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог, оскільки він не просив визнати спірне майно спільною сумісною власністю, а лише його поділити;
суди формально визнали майно спільною сумісною власністю лише на підставі того, що право власності на неї набуто у період шлюбу. Проте суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили докази, які відповідач подала на спростування презумпції спільності майна подружжя, зокрема, стосовно придбання спірної квартири за її особисті кошти;
суди не взяли до уваги те, що з відповідачем проживає троє дітей і вона утримує їх самостійно, оскільки позивач аліменти не сплачує, під час шлюбу про сімʼю не дбав та чинив домашнє насильство, та помилково визнали за ним право власності на частину квартири. Такі рішення судів є несправедливими.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5 . Позивач просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
презумпція права спільної сумісної власності подружжя стосовно спірної квартири не спростована відповідачем. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, у якій частки чоловіка і дружини є рівними і підлягають поділу із визнанням за кожним із подружжя по 1/2 частки спірної квартири. Встановивши за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку, тобто із виникненням спільної часткової власності, суди правомірно припинили спільну сумісну власність подружжя на спірне майно. Тому суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог.
твердження відповідача про те, що площа спірної квартири фактично не відповідає дійсності та даним технічного паспорта від 16 січня 2023 року є помилковими, оскільки матеріали справи не містять доказів надання їй дозволу на реконструкцію спірної квартири, а також доказів проведення державної реєстрації реконструйованої квартири.Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) Оскільки реконструкція (добудова) квартири є самочинною, тому така частина квартири не може бути поділена між сторонами у справі;
при визначенні порядку користування квартирою у запропонований позивачем спосіб суди врахували баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідач не запропонувала;
матеріали справи не містять доказів, зокрема вироку суду, яким встановлено вину позивача у вчиненні ним домашнього насильства, а доводи відповідача у цій частині ґрунтуються лише на припущеннях. Встановивши розмір часток у праві спільної власності та порядок користування квартирою, з метою недопущення порушення прав позивача у здійснення ним своїм правом власності, суд правомірно вселив його до спірної квартири.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/4484/22 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2023 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 29 червня 2023 року відмовлено.
У серпні 2023 року матеріали цивільної справи № 569/4484/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 354/873/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 303/2642/18, від 09 липня 2020 року у справі № 426/6877/15-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 22 серпня 2022 року у справі № 348/1072/20, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19, від 27 жовтня 2021 року № 128/2294/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 6 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справах № 756/17180/147-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі
№ 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18, від 22 лютого 2021 року у справі справа № 756/2527/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 16 грудня 2016 року у справі № 6-2641цс15, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18, від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18 та у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2016 року у справі
№ 6-2641цс15; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 березня 2016 року.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Визначено місце проживання дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з відповідачем (матір`ю) ОСОБА_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітків (доходів) ОСОБА_1 щомісячно.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 вересня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мечкало О. В., відповідач придбала у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири за умовами указаного договору становить 185 527,00 грн.
Згідно зі звітом з незалежної оцінки майна, складеного ТОВ "Консалтинг-Експерт І" від 13 квітня 2022 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 285 000,00 грн.
У спірній квартирі зареєстровані відповідачка, її син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до довідки Головного управління ДПС у Рівненській області від 25 листопада 2021 року ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про здійснення поділу спірної квартири та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 рокуу справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св20), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що "виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. […] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто".
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18)).