ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 760/3342/20
провадження № 61-8864св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року у складі судді Ковбеля М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, застосування наслідків його недійсності та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 16 червня 2009 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2499 га, кадастровий номер 3221483301:02:006:0091, розташованої на АДРЕСА_1, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, за ціною 470 350,00 грн. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 739. Відповідачка передала їй державний акт серії ЯЖ № 667974/85694 від 03 квітня 2009 року як документ, що посвідчує право власності на цю земельну ділянку, на підставі якого позивачка зареєструвала своє право власності на земельну ділянку в поземельній книзі.
У червні 2019 року вона вирішила подарувати цю земельну ділянку своєму сину ОСОБА_3 . При підготовці необхідних документів виявлено, що на цю земельну ділянку Васильківською міжрайонною прокуратурою Київської області 28 лютого 2011 року накладено арешт, відомості про ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також стало відомо про те, що 29 червня 2016 року Васильківським міськрайонним судом Київської області у справі № 362/1141/16-ц визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 667974/85694 від 03 квітня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 . Отримавши копію вказаного рішення суду 15 липня 2019 року, позивачка подала апеляційну скаргу. Отже, про те, що відповідачка не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, вона не знала, а тому просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2009 року та стягнути із ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 470 350,00 грн, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка пропустила трирічний строк на звернення до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки про порушення свого права їй було відомо з 25 жовтня 2016 року, а саме з моменту розгляду Апеляційним судом Київської області її апеляційної скарги на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2016 року у справі № 362/1141/16-ц.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у червні 2023 року звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 (позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (щодо того, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Зазначає, що суд прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявниця, окрім цього, вказує, що копію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року у справі № 362/1141/16-ц отримала 15 липня 2019 року, нею подана апеляційна скарга на вказане рішення суду, проте ухвалою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року їй відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Із вказаною ухвалою апеляційного суду заявниця не погоджується, вважає її незаконною, окрім цього, ухвалу Київського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року про усунення недоліків помилково було направлено за неправильною адресою, де вона не проживає, що позбавило можливості її виконати. Вона не отримувала повістки у справі № 362/1141/16-ц, які направлялися не за адресою її фактичного проживання. Згідно з висновком спеціаліста від 22 серпня 2019 року № ED-1726-7-1380.19 підпис від імені ОСОБА_1 в угоді про надання правової допомоги від 16 березня 2016 року із адвокатом Хахулою М. О. виконаний не нею, а іншою особою, що підтверджує факт підроблення її підпису на цій угоді. Також зазначає, що вона не знала і не могла знати про те, що відповідачка не мала права відчужувати спірну земельну ділянку. Оскільки заявниця придбала її за відплатним договором у особи, яка не мала права її відчужувати, то на підставі положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вона є добросовісним набувачем.
У серпні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_4, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідачка просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
У відзиві на касаційну скаргу відповідачка просить поновити строк для його подання, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не отримувала ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 30 червня 2023 року та копію касаційної скарги за указаною позивачкою в позовній заяві адресою, оскільки проживає за іншою адресою. Про існування такої ухвали дізнався представник відповідачки, ознайомившись із актуальною інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень, після чого надав відповідне клопотання про ознайомлення з матеріалами касаційної скарги, що були надіслані йому судом касаційної інстанції на електронну адресу. Відзив поданий в межах десятиденного строку після отримання матеріалів касаційної скарги електронною поштою.
Клопотання ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, а аналіз клопотання відповідачки свідчить, що строк на подання відзиву пропущений з поважних причин, тому суд продовжує його.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 760/3342/20 із Васильківського міськрайонного суду Київської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 760/3342/20.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року № 383/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій встановили, що 03 квітня 2009 року ОСОБА_2 на підставі рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 04 липня 2008 року № 207-18-25 отримала державний акт серії ЯЖ № 667974/85694 на право власності на земельну ділянку площею 0,2499 га, кадастровий номер 3221483301:02:006:0091, розташовану на АДРЕСА_1, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку.
16 червня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки за 470 350,00 грн, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 739.
На підставі вказаного договору 30 жовтня 2009 року ОСОБА_1 здійснила державну реєстрацію земельної ділянки шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.
У березні 2016 року прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про визнання недійсними рішень ради та державного акта про право власності на земельну ділянку.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року у цивільній справі № 362/1141/16-ц позов прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах Управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київської області та Іванковичівської сільської ради Київської області задоволено частково.
Визнано недійсними: рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 04 липня 2008 року № 207-18-25 в частині надання ОСОБА_2 дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 та від 25 березня 2009 року № 348-21-25 про його затвердження; державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 серії ЯЖ № 667974-85694 від 03 квітня 2009 року, площею 0,2499 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, з кадастровим номером 3221483301:02:006:0091, та скасовано його державну реєстрацію.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, у липні 2016 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення Іванковичівської сільської ради Васильківської району Київської області від 04 липня 2008 року № 207-18-25 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.