ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 369/1055/21
провадження № 61-2949св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, Офіс Генерального прокурора;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калинчук Анни Сергіївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, Офісу Генерального прокурора про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури, суду.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 серпня 2011 року відносно нього заступником Генерального прокурора України було порушено кримінальну справу за ознаками складів злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Постановою Солом?янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2011 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 18 жовтня 2011 року продовжено строк тримання під вартою до чотирьох місяців.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року його засуджено за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2014 року запобіжний захід щодо нього змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2 КК України скасовано, справа закрита за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину. В іншій частині вирок скасовано та направлено прокурору Київської області для організації додаткових розслідувань.
З моменту прийняття вказаної ухвали та на час звернення до суду з позовом йому не пред`являлися жодні підозри чи обвинувачення у вчиненні злочинів.
При цьому з моменту виявлення ознак злочину 22 серпня 2011 року та до його затримання 26 серпня 2011 року він не намагався переховуватися від органів досудового розслідування, добровільно з`являвся на першу вимогу слідчого на допити, активно сприяв встановленню істини в справі, не чинив опору при затриманні, що свідчило про відсутність підстав для його утримання під вартою в Київському СІЗО.
Будучи депутатом Васильківської міської ради та директором комунального підприємства "Комбінат комунальних послуг" (далі - КП "Комбінат комунальних послуг"), він отримував заробітну плату, за рахунок якої утримував себе та свою родину, забезпечував належне виховання малолітньої дитини та утримання дружини, яка не працювала у зв`язку з доглядом за дитиною. Він позитивно характеризувався за місцем роботи, раніше судимий не був. У зв`язку з тривалим кримінальним провадженням, застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка виразилась у вимушених змінах у життєвих і виробничих стосунках, психологічному стресі, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 260 773,50 грн та моральну (немайнову) шкоду у розмірі 5 000 000 грн, завданих незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації. Однак доводи позивача про те, що його було звільнено від кримінальної відповідальності, у зв`язку з реабілітуючими обставинами, є необґрунтованими, оскільки закриття кримінальної справи внаслідок застосування закону про амністію не є реабілітуючою обставиною та не встановлює відсутність вини в діях особи, що скоїла злочин.
Крім того, вимагаючи компенсації за незаконне засудження та тримання під вартою, в межах цієї справи позивач не надав доказів, які б свідчили про незаконність такого обмеження волі, оскільки в справі немає даних про те, що ухвалою апеляційного суду, якою було скасовано вирок та в частині кримінальну справу направлено на досудове розслідування, було вказано на незаконність обмеження волі позивача або порушення процедури його затримання. Також відсутні докази, що позивач оскаржував своє взяття або тримання під вартою і компетентний суд встановив його незаконність. Також позивачем не надано доказів на підтвердження доводів щодо нелюдського поводження у зв`язку з утримуванням його в нелюдських камерах для тимчасово затриманих, постійних образ з боку конвоїрів.
Посадовими особами органів досудового розслідування та прокуратури не було вчинено будь-яких дій та не прийнято жодних незаконних рішень відносно позивача. Таким чином, оскільки факти незаконного засудження або тримання під вартою позивача відсутні, то в нього не виникло право на відшкодування шкоди, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Калинчук А. С. подалазасобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, а 30 березня 2023 року - уточненукасаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" в частині констатації відсутності у заявника права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, оскільки існує Закон України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в`язнів, в якому вказане прізвище, ім`я та по батькові заявника, при цьому, як стверджують суди першої та апеляційної інстанцій, положення цього закону мали би бути застосовані до заявника незалежно від його волі, і без застосування положень статті 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
10 травня 2023 року справа № 369/1055/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2024 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Калинчук А. С. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року кримінальне провадження закрито за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину, тобто з реабілітуючих обставин, і суд не посилався на положення Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в`язнів.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні" амністія застосовується виключно на підставі рішення суду та індивідуально, а по відношенню до ОСОБА_1 рішення суду про застосування амністії ніколи не приймалося, тому висновки суду першої інстанції про нереабілітуючі обставини звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності внаслідок застосування до нього індивідуальної амністії є неспроможними та суперечать фактичним обставинам справи.
Крім того, кримінальне провадження було закрито повністю 25 травня 2018 року, тобто більш як через 4 роки після прийняття та набрання чинності Законом України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в`язнів.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У квітні 2023 року Офіс Генерального прокурора, а в травні 2023 року Головне управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області подали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Київській області 23 серпня 2011 року було порушено кримінальну справу № 193 за фактом готування до терористичного акту, публічних закликів до його вчинення, незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, тобто за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України.
Заступником генерального прокурора України 24 серпня 2011 року в рамках вказаної кримінальної справи порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України.
Зазначені справи об`єднано та визначено підслідність за слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Київській області.
Постановою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 26 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року, визнано законним затримання ОСОБА_1, якій підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України та обрано йому запобіжний захід у вигляді взяття під варту (т.1 а.с.13-20).
Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2011 року, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до чотирьох місяців (т.1 а.с.21-27).
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 109 КК України, та призначено йому покарання: за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258 КК України у виді позбавлення волі на 6 років; за частиною першою статті 258-2 КК України у виді позбавлення волі на 2 роки; за частиною першою статті 263 КК України у виді позбавлення волі на 1 рік; за частиною першою статті 14 частиною третьою статті 109 КК України у виді позбавлення волі на 2 роки 6 місяців. За сукупністю злочинів в силу статті 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на 6 років. Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з дня його затримання 25 серпня 2011 року. Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою в Київському СІЗО.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2014 року запобіжні заходи щодо ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з під варти негайно (т.1 а.с.28-30).
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 січня 2014 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 в частині засудження їх за частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2 КК України скасовано і справу в цій частині закрито за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину. В іншій частині вирок суду скасовано і справу в цій частині направлено прокурору Київської області для організації додаткового розслідування (т.1 а.с.31-46).
В подальшому слідчим відділом Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області за вказаними фактами зареєстровано кримінальне провадження № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року, проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні за фактом придбання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 боєприпасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу за частиною першою статті 263 КК України доручено Слідчому відділу Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Генеральна прокуратура України, Головне управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, в якому, посилаючись на вищевказану ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 січня 2015 року, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь 260 773,50 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 466 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданих незаконними рішеннями та діями органу досудового слідства та прокуратури.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року у справі № 369/6194/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 369/6194/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Суткевичем О. О., залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року - без змін.
Погоджуючись з рішеннями місцевих судів про відмову в позові, Верховний Суд зазначив, що позивач, будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 258, частиною першою статті 258-2, частиною першою статті 263 КК України, був звільнений від кримінальної відповідальності лише за вчинення злочинів, передбачених статтями 258, 258-2 КК України, однак за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, справу було направлено прокурору для організації додаткового розслідування, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, тому позивач у зв`язку з цим не був повністю реабілітований. Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою (т.1 а.с.204-213).
При цьому, після прийняття судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у справі № 369/6194/16-ц, постановою слідчого Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Смернягіна В. В. від 25 травня 2018 року кримінальне провадження № 22015101110000059 від 30 березня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених частиною першою статті 263, частиною першою статті 309 КК України, закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Зазначена постанова слідчого обґрунтована тим, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 786-VІІ постановлено про звільнення політв`язнів, в тому числі ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Міністерству внутрішніх справ України та Генеральній прокуратурі України доручено, у зв`язку з відсутністю в діях осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, складу злочину (правопорушення), невідкладно забезпечити припинення кримінальних та адміністративних справ стосовно цих осіб. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" щодо повної реабілітації політичних в`язнів" від 27 лютого 2014 року відносно ОСОБА_1 застосовано повну індивідуальну амністію (т.1 а.с.238а).