ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 751/6687/20
провадження № 61-12442св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Чернігівська міська рада, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в складі колегії суддів Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, Чернігівської міської ради, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання незаконним у частині рішення органу місцевого самоврядування і рішення Управління адміністративних послуг про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником ідеальної частки
в розмірі 11/25 будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1 108 кв. м, на підставі договору довічного утримання від 03 квітня 2006 року, укладеного між ним та ОСОБА_4, яка, у свою чергу, набула у власність 11/25 часток будинку
за договором купівлі-продажу від 01 червня 1978 року, укладеного з ОСОБА_5 (від імені ОСОБА_6 ).
24 вересня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач дізнався, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із 28 жовтня 2016 року є співвласниками по 1/2 частці земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:031:0336 площею 0,0753 га на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками по 1/10 частці будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, а тому вони приватизували земельну ділянку більшої площі, ніж мали право відповідно до їх частки
в домоволодінні (1/5 частка домоволодіння, що належить відповідачам, х
0,1108 га площа земельної ділянки = 0,02216 га). Це призвело до того, що земельна ділянка, що залишилася неприватизованою (0,1108 га - 0,0753 га = 0,0355 га), є значно меншої площі та не відповідає його частці в домоволодінні (0,1108 га х 11/25 = 0,04852 га).
При цьому позивач межі вказаної земельної ділянки не погоджував і на момент звернення з позовом позбавлений можливості отримати у власність частину земельної ділянки, що відповідає його частці у домоволодінні.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про залишення частини позовних вимог без розгляду.
Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 лютого
2022 року залишено без розгляду позовну заяву в частині вимог про визнання незаконним рішення Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 остаточно просив суд визнати незаконним рішення Чернігівської міської ради від 01 грудня 2016 року в частині пункту 2.1 про передачу в приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках земельної ділянки площею 0,0753 га (кадастровий номер 7410100000:01:031:0336), яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 серпня 2022 року позов задоволено.
Визнано незаконним рішення Чернігівської міської ради від 01 грудня 2016 року в частині пункту 2.1 про передачу в приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0753 га у рівних частках (кадастровий номер 7410100000:01:031:0336), яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у власність відповідачів перейшла земельна ділянка площею 0,0753 га, що є більше ніж 1/5 частка від усієї площі земельної ділянки у розмірі 0,1108 га.
Вказаний факт порушує права позивача як співвласника будинку на розпорядження в повному обсязі належною йому на праві власності часткою будинку та позбавляє його права на приватизацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування його частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, оскільки частина неприватизованої землі, яка складає різницю між фактичним розміром земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), визначеним в обсязі 0,1108 га, та фактично переданою відповідачам земельною ділянкою цього ж призначення у загальному розмірі 0,0753 га, становить 0,0355 га та є недостатньою для розміщення, обслуговування належної позивачу частки житлового будинку Крім того, приватизована відповідачами частина земельної ділянки не відповідає розміру належної їм в домоволодінні частці, що суперечить вимогам статті 88 ЗК України.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки позивачем не заявлено вимог про припинення права відповідачів на земельну ділянку та про витребування майна, визнання недійсним лише рішення Чернігівської міської ради від 01 грудня 2016 року в частині пункту 2.1 не відновить прав ОСОБА_1, ураховуючи, що дані про земельну ділянку, передану у власність відповідачам, внесено до Державного земельного кадастру.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня
2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі
№ 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі
№ 910/3907/18, від 01 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, постанові Верховного Суду від 12 серпня
2020 року у справі № 367/2641/15-ц (провадження № 61-142св18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту є ефективним та призведе до відновлення його порушених прав, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування стало підставою для державної реєстрації права власності відповідачів на земельну ділянку, а його скасування є першим етапом у ланцюзі відновлення прав позивача.
Позивач не є власником всієї земельної ділянки, а тому не може заявляти позовні вимоги про її витребування. При цьому рішення Чернігівської міської ради від 01 грудня 2016 року в частині пункту 2.1 про передачу в приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0753 га у рівних частках позбавляє права позивача на приватизацію його частини земельної ділянки.
Апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин положень статей 152, 155 ЗК України, якими передбачено захист прав громадян на земельні ділянки шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування; не врахував імперативність правових норм і принцип єдності юридичної долі землі та розташованої на ній будівлі.
Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у випадку, коли один зі співвласників усупереч інтересам іншого набув право власності на більшу частину земельної ділянки).
У лютому 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на безпідставність доводів
ОСОБА_1 та нерелевантність постанов Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Новозаводського районного суду міста Чернігова.
У січні 2023 року матеріали справи № 751/6687/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником ідеальної частки в розмірі 11/25 будинку з надвірними будівлямиі спорудами наАДРЕСА_1, який розміщений на земельній ділянці площею 1108 кв. м, на підставі договору довічного утримання від 03 квітня 2006 року, укладеного між ним та
ОСОБА_4 . Указана частка будинку належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 1978 року, укладеного з ОСОБА_5 (від імені ОСОБА_6 ) щодо 11/25 часток будинку, який розташований на земельній ділянці площею 1296 кв. м (т. 1, а. с. 5, 8).
Право власності у ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно виникло 28 грудня 2011 року з моменту державної реєстрації договору довічного утримання від 03 квітня 2006 року, що передбачено пунктом 4.6 вказаного договору та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2, а. с. 93-95).
ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 24 жовтня 1987 року, укладеним між ним та ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, став власником 1/5 частки житлового будинку з належною часткою надвірних споруд і будівель на АДРЕСА_1, після смерті якого ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 набули право власності по 1/10 частці домоволодіння кожний (т. 1, а. с. 175-176, 116, 117).
Станом на 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 належало 11/25 часток спірного домоволодіння, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - по 1/10 частці кожному, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Чернігівської міської ради від 01 грудня 2016 року № 13/VII-25 передано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у власність безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1, площею 0,0753 га, по 1/2 частці кожному (т. 1, а. с. 25-27, 58).
Також установлено, що рішенням народного суду міста Чернігова від 17 травня 1968 року встановлено порядок користування земельною ділянкою на
АДРЕСА_2 ): виділено ОСОБА_6 ділянку розміром 545 кв. м, в тому числі: під будинком 131 кв. м, двором 243 кв. м та садом 171 кв. м або по наявній грані, вказаній на плані чорною тушшю; ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 виділено 819 кв. м, у тому числі: під будовою 54 кв. м, двором 126 кв. м, садом 636 кв. м (т. 1, а. с. 79).
З огляду на інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Новозаводського районного суду міста Чернігова перебуває справа № 751/5653/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Чернігівської міської ради, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0,0753 га, кадастровий номер 7410100000:01:031:0336, у рівних частках, витребування у відповідачів вказаної земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.
Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 01 березня
2023 року провадження у цивільній справі № 751/5653/22 зупинено до перегляду у касаційному порядку судового рішення у справі, яка переглядається
(№ 751/6687/20).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий
і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним
і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову, оскільки при вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При цьому відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.
Разом із тим гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване
у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є субʼєктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.