ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/3016/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Хатунцева І. В.,
відповідача - Циба Р. А.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Мудрого С. М.
від 01.08.2023 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Ткаченко Б. О., Гаврилюк О. М., Сулім В. В.
від 02.11.2023
за позовом Міністерства оборони України
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління розвідки Міністерства оборони України
про стягнення 696 982 625,53 грн,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" про стягнення попередньої оплати у розмірі 458 477 537,00 грн, пені у розмірі 97 497 701,89 грн та штрафу у розмірі 141 007 386,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/82 від 30.03.2022 та не поставив товар на суму 458 477 537,00 грн. Відтак, позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченої попередньої оплати за товар, пеню та штраф.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
30.03.2022 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством "Спецтехноекспорт" (далі - виконавець) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/82.
Відповідно до пункту 1.1 контракту виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари оборонного призначення (далі - товари) у кількості та у строки, зазначені в специфікації товарів, що поставляються за державним контрактом (далі - специфікація товарів), що постачається в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такі товари.
Згідно із пунктом 2.1 контракту орієнтовна вартість товару на момент укладання контракту без урахування податку на додану вартість становить 1 363 199 887,60 грн. Вартість товару встановлена на підставі листа виконавця від 12.03.2022 №120322/14.
Відповідно до специфікації (додаток 1 до державного контракту) загальна орієнтовна вартість продукції, що поставляється за даною специфікацією складає 1 363 199 887,60 грн.
Виконавець зобов`язаний поставити продукцію, згідно з умовами контракту, не пізніше 30.04.2022. Поставка партіями дозволяється.
Згідно із пунктом 2.6 контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97% від орієнтованої вартості товару за контрактом на строк не більш, як на дев`ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати, товар поставляються не пізніше строку поставки товару, зазначеного у специфікації товару, що поставляється.
18.04.2022, відповідно до пункту 2.6 контракту, позивач здійснив попередню оплату в розмірі 1 322 303 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 403/1//83 від 09.04.2022.
У подальшому сторонами змінювався розмір орієнтовної вартості товару.
Так, 26.07.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до державного контракту, в якій пункт 2.1 контракту викладено в новій редакції, а саме: загальна орієнтовна вартість товарів за контрактом без урахування податку на додану вартість становить 806 500 943,00 грн.
На вимогу замовника (вих. №403/3/1/4781 від 13.07.2022) виконавцем було перераховано на рахунок замовника різницю коштів між сумою попередньої оплати перерахованої замовником та залишку орієнтованої вартості товарів, які будуть постачатися у сумі 539 998 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою за 15.07.2022.
Відповідно до пункту 3.1 контракту товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки), який сторони узгодять додатково та письмово.
Пунктом 3.4 контракту передбачено, що датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації.
Згідно із пунктом 4.1 контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією та надати замовнику документи відповідно до пункту 2.5 контракту.
Специфікацією передбачено, що виконавець зобов`язаний поставити товар (продукцію) згідно із умовами контракту не пізніше 30.04.2022.
Відповідно до пункту 7.1 контракту у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього контракту.
Згідно із пунктом 7.2 контракту за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.
Відповідно до пункту 7.3 контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за контрактом у разі настання обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін та мали безпосередній вплив на можливість виконання зобов`язань за контрактом.
Згідно із пунктом 7.4 контракту сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі.
Виконавець поставив частину товару у наступні строки:
- 16.04.2022 на суму 92 463 459,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/008857, UA 209190/2022/008854, UA 209190/2022/008863, UA 209190/2022/008866, UA 209190/2022/008868, UA 209190/2022/008869 та видатковою накладною №152 від 16.04.2022;
- 10.05.2022 на суму 68 274 616,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/011797, UA 209190/2022/011800, UA 209190/2022/011798, UA 209190/2022/011799, UA 209190/2022/011801 та видатковою накладною №207 від 10.05.2022;
- 07.06.2022 на суму 53 848 809,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/015580, UA 209190/2022/015574, UA 209190/2022/015575, UA 209190/2022/015576, UA 209190/2022/015577, UA 209190/2022/015581 та видатковою накладною №268 від 07.06.2022;
- 22.06.2022 на суму 46 996 425,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/017791, UA 209190/2022/017792, UA 209190/2022/017793, UA 209190/2022/017794, UA 209190/2022/017795 та видатковою накладною №293 від 22.06.2022;
- 19.08.2022 на суму 28 197 855,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/028008, UA 209190/2022/028009, UA 209190/2022/028010 та видатковою накладною №391 від 19.08.2022;
- 19.09.2022 на суму 11 070 269,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/033023, UA 209190/2022/033025 та видатковою накладною №406 від 19.09.2022;
- 17.10.2022 на суму 22 976 030,00 грн, що підтверджується митними деклараціями UA 209190/2022/039373, UA 209190/2022/039374, UA 209190/2022/039375 та видатковою накладною №430 від 17.10.2022.
Станом на момент подання позовної заяви виконавцем поставлено товар на загальну суму 323 827 463,00 грн. Товар, на який було здійснено попередню оплату на суму 458 477 537,00 грн не поставлено.
3. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі № 910/3016/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь Міністерства оборони України попередню оплату у розмірі 458 477 537,00 грн, пеню у сумі 48 748 850,95 грн, штраф у розмірі 21 754 842,38 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 939 400,00 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
- відповідачем не було виконано зобов`язання щодо поставки товару у повному обсязі, що самим відповідачем не заперечується, а відтак у нього перед позивачем наявний обов`язок щодо повернення попередньої оплати у розмірі 458 477 537,00 грн (1 322 303 000,00 грн (попередня оплата) - 539 998 000,00 грн (повернення невикористаної попередньої оплати) - 323 827 463,00 грн (вартість поставленої продукції);
- відповідачем не було дотримано строків повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до пункту 7.4 контракту;
- перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, судами встановлено, що вони є обґрунтованими, арифметично вірними, та такими що здійснені у відповідно до умов контракту, а тому вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 97 497 701,89 грн та штрафу в розмірі 43 509 684,75 грн є такими, що підлягають задоволенню;
- зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суди дійшли висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%;
- скаржник не навів підстав та не долучив до матеріалів справи доказів на підтвердження наявності підстав для відстрочення рішення суду (в частині повернення (сплати) решти попередньої оплати), у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про відстрочення повернення (сплати) решти попередньої оплати, у зв`язку з його необґрунтованістю;
- доводи відповідача щодо наявності розумних та обґрунтованих сумнівів у достовірності наданої позивачем копії держконтракту, тобто у відповідності його умов як волі сторін, так і підставам, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відхиляються як необґрунтовані з огляду на таке. По-перше дані обставини не були зазначені відповідачем у відзиві на позов, а відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. По-друге, проаналізувавши зміст, наявних у матеріалах справи листів, судами встановлено, що відповідачем визнавалась навність державного контракту від 30.03.2022 за №403/1/22/82 та не заперечувались всі істотні умови такого контракту. Також, скаржник заявляючи про сумніви достовірності, наявної у матеріалах справи копії державного контракту від 30.03.2022 за №403/1/22/82, не зазначає про сумнівність додаткових угод №1 від 21.06.2022, №2 від 26.07.2022, №3 від 14.12.2022, що вказує на суперечливу поведінку скаржника, яка спрямована виключно на уникнення відповідальності за зобов`язаннями державного контракту від 30.03.2022 за №403/1/22/82.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 910/3016/23, та передати справу на новий розгляд.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункти 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- судами порушено приписи частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та не враховано висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, постановах Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21;
- суди прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі;
- судом першої інстанції необґрунтовано відхилено (не розглянуто) клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду;
- суди ухвалили рішення на підставі недостовірних та неналежних доказів: за відсутністю оригіналу державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення та додаткових угод.
Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
19.03.2024 від скаржника надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Аналогічні норми містить і стаття 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).
Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).
Крім того, у справі № 918/631/19 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 та частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавець зобов`язаний був поставити товар, згідно з умовами контракту, не пізніше 30.04.2022.
Однак, у визначений строк поставки (не пізніше 30.04.2022) виконавцем товар, за який було здійснено попередню оплату на суму 458 477 537,00 грн, не поставлено.
Зазначений товар не поставлено виконавцем і станом на момент подання позову у цій справі (27.02.2023).
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати за непоставлений товар, та правомірно задовольнили позовну вимогу про стягнення попередньої оплати у розмірі 458 477 537,00 грн.
Крім того, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно із пунктом 7.2 контракту за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.
Судами також встановлено, що за умовами договору належний до сплати розмір пені становить 97 497 701,89 грн, а розмір штрафу становить 43 509 684,75 грн.
Встановивши правомірне нарахування позивачем пені та штрафу у вказаному розмірі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та про можливість зменшення пені до 48 748 850,95 грн та штрафу до 21 754 842,38 грн (зменшення їх розміру на 50%).
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (див. постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
Верховний Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу, врахував те, що: - стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу), оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено; - відповідач докладав зусиль для належного виконання контракту, зокрема, звертався з відповідними листами до інопостачальника з проханням надати інформацію щодо стану виконання контракту та підтвердження обставин затримки постачання товару.
Таким чином, місцевий господарський суд, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені до 48 748 850,95 грн та штрафу до 21 754 842,38 грн.
Водночас, частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.