ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6947/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача - Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" -
Опалюка С. В.,
відповідача - Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни - Короля Д. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023
(у складі колегії суддів: Коробенко Г. П. (головуючий), Кравчук Г. А.,
Тищенко О. В.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2023
(суддя Маринченко Я. В.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник"
до Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни
про стягнення 69 773, 72 грн,
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни
до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник"
про визнання недійсною додаткової угоди,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Завод Супутник" (далі - позивач, ПАТ "Завод Супутник") звернулося до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Фізичної особи-підприємця Понькіної Оксани Володимирівни (далі - відповідачка, ФОП Понькіна О. В.) про стягнення 69 773,72 грн, з яких: 58 400,00 грн - борг за оренду нежитлового приміщення та зі сплати вартості опалення, 5 602,00 грн - пеня, 494,20 грн 3% річних та 5 277,52 грн - інфляційні втрати. Одночасно у позові ПАТ "Завод Супутник" просило стягнути з відповідачки 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовна заява мотивована тим, що після спливу строку, на який був укладений договір оренди (01.11.2021), між сторонами була досягнута згода про продовження його дії, про що свідчить відсутність підписаного сторонами акта здачі-приймання об`єкта оренди, проведення відповідачкою обов`язкових платежів у грудні 2021 року та січні 2022 року, а також укладена сторонами 01.01.2022 додаткова угода № 1 про внесення змін у договір. Отже, на думку позивача, відповідачка продовжила користуватися об`єктом оренди після 01.11.2021, що свідчить про досягнення між сторонами згоди про пролонгацію договору оренди до 01.11.2023. В результаті неналежного виконання відповідачкою у період з лютого по липень 2022 року своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати та нарахувань за опалення за договором оренди, виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку разом із нарахованими на нею сумами пені, 3% річних та інфляційних втрат.
У жовтні 2022 року ФОП Понькіна О. В. звернулась до господарського суду із зустрічним позовом до ПАТ "Завод Супутник" про визнання недійсною додаткової угоди від 01.01.2022 № 1 до договору оренди (далі - оспорювана додаткова угода).
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що договір оренди припинив свою дію 01.11.2021 і сторони не погодили у письмовій формі його продовження, за таких умов оспорювана додаткова угода про внесення змін в основний договір не спрямована на реальне настання правових наслідків та підлягає визнанню недійсною відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Окрім того, відповідачка, посилаючись на положення ст. 220, 793 ЦК України, вказала на нікчемність оспорюваної додаткової угоди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачки на користь позивача 58 400,00 грн боргу з орендних платежів та нарахувань за опалення, 4 291,18 грн пені, 494,20 грн 3% річних, 5 277,52 грн інфляційних втрат, витрати зі сплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи частково первісний позов, суд виходив з того, що сторонами було вчинено дії, спрямовані на продовження договірних відносин, відтак вважав договір оренди поновленим на строк, встановлений у ньому, тобто до 01.11.2023. За наявності документального підтвердження порушення відповідачкою умов договору оренди в частині повної оплати орендних платежів у спірний період та послуг з опалення, наявні підстави для нарахування на суму боргу сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Водночас, здійснивши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку, зокрема, пені, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість нарахування позивачем пені за березень 2022 року на загальну суму боргу, яка складається з орендних платежів та нарахувань з опалення, оскільки договором оренди сторони передбачили нарахування пені лише на суму заборгованості з оренди.
Також суд відхилив посилання відповідачки на наявність форс-мажорних обставин (введення воєнного стану з 24.02.2022) як підставу звільнення її від сплати суми боргу за договором оренди, звернувши увагу, що договором оренди не передбачено порядку та умов регулювання правовідносин у випадку виникнення таких форс-мажорних обставин; крім того, відповідачкою не надано доказів неможливості виконання зобов`язання за договором внаслідок настання таких обставин.
Вимога про стягнення на користь позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу задоволена судом частково, у сумі 10 000,00 грн, з огляду на документальне підтвердження надання адвокатом позивача такої допомоги саме на цю суму, та з врахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціни позову, часткове задоволення первісного позову та заперечень відповідачки щодо розміру заявлених витрат.
Висновки про відмову у задоволенні зустрічного позову мотивовані посиланням на продовження договірних відносин між сторонами до 01.11.2023, відтак відсутні причини стверджувати, що оспорювана додаткова угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею. Окрім того, оспорювана додаткова угода не підлягає нотаріальному посвідченню з огляду на те, що її умови не стосуються зміни строку дії договору оренди.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
У січні 2024 року ФОП Понькіна О. В. подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу (її нову редакцію на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19.01.2024), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та наявність випадків, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати прийняті у справі судові рішення, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову повністю, а зустрічний позов задовольнити.
Судові рішення про часткове задоволення первісного позову оскаржені за п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Оскаржуючи рішення судів в цій частині по суті, відповідачка вказала на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень ст. 283, 284, 286, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 3, 11, 251, 252, 509, 526, 627-629, 759, 762, 763, 785 ЦК України в сукупності із положеннями договору оренди про можливість продовження строку дії договору лише за письмової згоди сторін (п. 3.2 договору оренди), за інших обставин договір оренди вважається припиненим зі спливом строку, на який його було укладено.
Рішення судів в частині стягнення з відповідачки 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу оскаржені за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідачка зазначила, що при перегляді рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, судом апеляційної інстанції не було враховано правового висновку, наведеного Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 про те, що підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути ненадання переліку послуг, наданих адвокатом.
Виконуючи вимоги щодо доказування наявності підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України відповідачка зазначила, що:
заявлені позивачем вимоги щодо стягнення витрат за послуги адвоката не містять доказів їх дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін;
вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача в сумі 10 000,00 грн складається з підготовки та направлення позовної заяви до відповідачки і до господарського суду, що слідує з додаткової угоди від 27.07.2022 № 12. Однак, із доданих до позовної заяви документів неможливо встановити окремо обсяг послуг та обсяг поштових послуг, що не підлягають віднесенню до витрат на правову допомогу;
договір на правове обслуговування юридичної особи, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням припинив свою дію 01.04.2021, тому додаткова угода від 27.07.2022 № 12 про встановлення нового періоду юридичного обслуговування та ціни адвокатських послуг укладена з порушенням норм чинного законодавства щодо порядку укладання договорів і їх виконання;
адвокат Герасько М. Г. не мав права на представництво інтересів позивача в суді першої інстанції, оскільки здійснює адвокатську діяльність індивідуально, тому таке право надане лише адвокатському об`єднанню, з яким укладено договір на правове обслуговування юридичної особи;
зі змісту додаткової угоди від 27.07.2022 № 12 не можливо встановити підстави укладення представником позивача цього правочину - статут чи довіреність, відтак відсутні докази належності підписанта в такій угоді.
Судові рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову оскаржені за п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України із вказанням на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм ст. 6, 203, 215, 220, 598, 654, 627, 651, 793 ЦК України, в контексті того, що додаткова угода, якою було продовжено строк дії договору оренди, була вчинена не у нотаріальній формі.
Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2024 відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
28.02.2024 від ПАТ "Завод Супутник" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач за первісним позовом заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Одночасно у відзиві позивач просить стягнути з відповідачки 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, зазначивши, що докази понесення таких витрат будуть надані Суду додатково.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення на касаційну скаргу у відзиві, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.10.2019 між ПАТ "Завод Супутник" (орендодавець) та ФОП Понькіною О. В. (орендар) укладено договір оренди № 758 нежитлового приміщення, за умовами якого:
орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування, без права передання в суборенду та без права викупу, нежитлове приміщення, площею 50 м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 82-А, для використання його у якості офісу (п. 1.1, 1.2, 1.3);
орендар вступає у строкове платне користування приміщенням у термін, вказаний у договорі оренди, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди, який є невід`ємною частиною договору (п. 2.1);
договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами та підписання акта приймання-передачі приміщення і діє по 01.11.2021; договір може бути продовжений (пролонгований) за письмовою згодою сторін; закінчення строку договору не звільняє орендаря від відповідальності за його порушення, яке відбулося під час дії договору (п. 3.1, 3.2, 3.4);
за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі, передбаченому у додатках № 1, 2, у безготівкому порядку наперед за місяць оренди, не пізніше 5 числа поточного місяця; плата за оренду приміщення є фіксованим платежем, який повинен сплачуватись незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря (п. 4.1, 4.2, 4.7);
розмір орендної плати може періодично переглядатися у разі змін цін і тарифів, з урахуванням їх індексації (п. 4.5);
зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечується у вигляді залогової оплати оренди за останній місяць терміну дії договору (п. 4.8);
разом із орендною платою на орендаря покладено обов`язок сплати вартості послуг телефонного зв`язку, стоянки автомобіля, компенсації комунальних та експлуатаційних послуг (п. 4.9, 11.4);
орендодавець має право, зокрема, відмовитись від договору і вимагати повернення приміщення, якщо орендар не вносить орендну плату у встановлені у договорі строки; орендар має право, зокрема, користуватись системами комунікацій, які знаходяться в будинку (п. 5.1.5, 5.3.2);
орендар зобов`язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені договором; повернути об`єкт оренди після припинення договору (п. 5.4.2, 5.4.19);
у випадку несвоєчасного внесення орендної плати орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення (п. 6.1);
термін дії договору може бути припинений за бажанням кожної із сторін в порядку письмового повідомлення не пізніше, ніж за 30 днів до дати розірвання договору (п. 9.2);
повернення об`єкта оренди здійснюється, зокрема, у день закінчення строку його дії, припинення договору, та оформлюється відповідним актом здачі-приймання (п. 11.1);
у разі наявності заборгованості з орендної плати, компенсації комунальних та експлуатаційних послуг, орендар зобов`язаний сплатити суму боргу до підписання сторонами акта здачі-приймання приміщення з урахуванням поточних нарахувань та штрафних санкцій (п. 11.4);
об`єкт оренди вважається повернутим орендодавцю з моменту фактичного повернення приміщення та підписання сторонами акта здачі-приймання (п. 11.8).
На виконання умов зазначеного вище договору 01.11.2019 сторони підписали акт приймання-передачі, згідно з яким орендареві передано передбачений вказаним договором об`єкт оренди.
У додатку № 1 до договору сторони погодили, що з 01.11.2019 розмір орендної плати за приміщення, площею 50 м2, становить 8000,00 грн (далі - суми без ПДВ) (з розрахунку 160 грн/м2).
Після 01.11.2021 позивач та відповідачка склали акт № ОУ-0000906, відповідно до якого вартість оренди приміщення за листопад 2021 року становить 8000,00 грн, сума компенсації витрат на комунальні послуги за жовтень 2021 року та вартість послуг з опалення згідно листа від 22.10.2021 № 02-10/21 встановлені у розмірі 1690,00 грн та 5000,00 грн відповідно, разом 14690,00 грн згідно рахунку-фактури від 01.11.2021.
Відповідно до банківських виписок відповідачка сплатила:
29.11.2021 - за оренду приміщення у листопаді 2021 року та вартість комунальних послуг та послуг з опалення за жовтень 2021 року у сумі 14690,00 грн згідно рахунку-фактури від 01.11.2021;
20.12.2021 - за оренду приміщення у грудні 2021 року та вартість інших послуг у сумі 13000,00 грн згідно рахунку-фактури від 01.12.2021.
29.12.2021 позивач нарахував та виписав відповідачці рахунок-фактуру на оплату 8000,00 грн оренди за січень 2022 року та 9000,00 грн за опалення згідно листа від 22.10.2021 № 02-10/21.
01.01.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди, якою внесли зміни до п. 4.5 цього договору та встановили, що у період з 01.01.2022 по 30.01.2022, вартість наданих послуг з опалення орендованого приміщення, площею 50 м2, становитиме 9000,00 грн (з розрахунку 180 грн/м2).
З банківських виписок вбачається сплата відповідачкою:
06.01.2022 - орендної плати за січень 2022 року у розмірі 8000,00 грн;
14.02.2022 - 9000,00 грн вартості послуг з опалення згідно рахунку-фактури від 29.12.2021.
Складені позивачем рахунки-фактури: від 01.02.2022 на оплату 8000,00 грн за оренду у лютому 2022 року та 9000,00 грн за опалення згідно листа від 22.10.2021 № 02-10/21; від 01.03.2022 - 8000,00 грн за оренду у березні 2022 року та 9000,00 грн за опалення згідно листа від 22.10.2021 № 02-10/21; від 01.04.2022 - 8000,00 грн за оренду у квітні 2022 року; від 01.05.2022 - 8000,00 грн за оренду у травні 2022 року та від 01.06.2022 - 8000,00 грн за оренду у червні 2022 року, відповідачкою оплачені не були.
13.06.2022 ПАТ "Завод Супутник" звернулося до відповідачки із листом № 06.06./22, в якому повідомило, що станом на 10.06.2022 за нею обліковується борг з орендних, комунальних та експлуатаційних платежів, які припинились оплачуватись з початку 2022 року, та просило погасити утворену заборгованість. Одночасно у листі позивач зазначив, що незважаючи на залишення відповідачкою орендованого приміщення після 24.02.2022 без належного повідомлення, орендодавець продовжує підтримувати це приміщення та комунікації в належному стані та здійснює його охорону.
Також у вказаному листі висловлено сподівання позивача на продовження договірних правовідносин між сторонами.
Встановивши обставини того, що сторони договору оренди не заявляли про його припинення, акт здачі-приймання орендованого приміщення не підписували, після 01.11.2021 відповідачкою проведено обов`язкові платежі, які прийняті позивачем без заперечень, до того ж 01.01.2022 сторони підписали додаткову угоду № 1 до договору оренди, суди вважали договір оренди поновленим на строк, встановлений у ньому, тобто до 01.11.2023, відтак наявність у відповідачки обов`язку сплатити борг, зокрема, з орендної плати.
1. У касаційній скарзі відповідачка, заперечуючи такі висновки судів, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження рішень судів про часткове задоволення первісного позову по суті за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилалась на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування, зокрема, положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 ГК України, ст. 763 ЦК України у випадку, якщо сторони у договорі оренди погодили можливість продовження строку його дії лише за письмової згоди сторін.
Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в цій частині не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з підстави за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
Зі змісту положень п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що дана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Колегія суддів вказує, що питання застосування, зокрема, положень ст. 283, ч. 4 ст. 284, ст. 291 ГК України, ст. 763 ЦК України у тотожних правовідносинах було предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22 про стягнення на користь ПАТ "Завод Супутник" боргу з орендної плати за період березень-вересень 2022 року за договором оренди, який було укладено до 01.01.2022, і п. 4.2 якого було передбачено умову продовження договору лише за письмовою згодою сторін.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у наведеній справі, Верховний Суд погодився із висновками про наявність у відповідача обов`язку сплатити борг з орендної плати (за встановлених обставин відсутності заперечень відповідача проти продовження строку дії договору оренди та не існування підписаного між сторонами акта, що свідчить про повернення орендованого майна орендодавцю, а також за наявності доказів на підтвердження здійснення відповідачем орендних платежів), і вказав, що ч. 1 ст. 763 ЦК України унормовано загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Виняток з наведеного правила передбачено ч. 1 ст. 764 ЦК України, відповідно до якої в разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Окрім того, звернувшись до правових висновків Верховного Суду у постанові від 20.09.2023 у справі № 904/2275/22, Суд у наведеній тотожній справі також зазначив, що:
суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні;