ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2024 року
м. Київ
справа № 159/844/20
провадження № 51-6101км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), виправданого ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42019031110000036, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кашівка Ковельського району Волинської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя цього населеного пункту ( АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2023 року ОСОБА_7 визнано виправданим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального Кодексу (далі - КПК України), оскільки не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
У позові прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства "Ковельське лісове господарство" (далі - ДП "Ковельське лісове господарство") до ОСОБА_7 ухвалено відмовити.
Вирішено питання щодо арешту майна.
Як зазначено у вироку суду, згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42019031110000036, органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, а саме в розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, як директор ДП "Ковельське лісове господарство" був наділений повноваженнями щодо керування господарською діяльністю підприємства та розпорядження його коштами, тобто будучи особою, яка постійно обіймала на підприємстві посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а отже будучи службовою особою та являючись працівником правоохоронного органу, відповідно до вимог ч. 3 ст. 19 Конституції України, а також на підставі ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 повинен був суворо дотримуватися вимог Конституції України та норм чинного законодавства.
Незважаючи на вищенаведене, а також на те, що статутом підприємства і колективним договором не передбачено навчання студентів за рахунок коштів підприємства, фінансовими планами ДП "Ковельське лісове господарство" на 2016-2018 роки видатків на навчання фізичних осіб не передбачено, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у період з 01 вересня 2015 року по 30 листопада 2019 року не було надано благодійну допомогу в грошових коштах, грошову виплату, безвідсоткові позики (матеріальні допомоги на навчання), ОСОБА_7 здійснив розтрату грошових коштів цього підприємства шляхом покриття витрат сторонніх фізичних осіб на навчання на загальну суму 51 742 грн.
Так, ОСОБА_7, як директор ДП "Ковельське лісове господарство" уклав з Національним університетом "Львівська політехніка" в особі ректора ОСОБА_10 договір від 04 серпня 2016 року № 3930-05 про надання освітніх послуг для ОСОБА_11, яка є його рідною дочкою.
На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_7 перерахував з рахунку ДП "Ковельське лісове господарство" № НОМЕР_1 на рахунок Національного університету "Львівська політехніка" за навчання ОСОБА_11 кошти такими платежами, зокрема: 10 серпня 2016 року на суму 9200 грн, 11 вересня 2017 року - 10 120 грн, 17 вересня 2018 року - 10 120 грн, всього на суму 29 440 грн.
Крім того, ОСОБА_7 уклав із Луцьким національним технічним університетом в особі ректора ОСОБА_12 договір від 19 серпня 2016 року № 5-01071 про навчання ОСОБА_13, який є рідним сином головного інженера охорони праці та техніки безпеки ДП "Ковельське лісове господарство" і головою первинної профспілкової організації Ковельського держлісгоспу ОСОБА_9 .
На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_7 перерахував з рахунку ДП "Ковельське лісове господарство" № НОМЕР_1 на рахунок Луцького національного технічного університету за навчання ОСОБА_13 кошти такими платежами, зокрема: 19 серпня 2016 року на суму 5250 грн, 26 січня 2017 року - 5250 грн, 12 вересня 2017 року - 5901 грн, 28 лютого 2018 року - 3540,60 грн, 15 березня 2018 року - 2360,40 грн, всього - 22 302 грн, за обставин, викладених у вироку.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 липня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду від 24 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Прокурор посилається на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року (справа № 619/5554/14-к), у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (провадження № 5-249кс15). Стверджує, що в апеляційній скарзі прокурор указав на те, що суд першої інстанції свої висновки обґрунтував доказами, які не були достатніми для правильного вирішення питання щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, а окремі обставини, які мають значення для кримінального провадження, залишилися недослідженими. На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів та повторний допит свідків. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив доводи прокурора про те, що у вироку відсутня оцінка показань свідка ОСОБА_14, висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 15 листопада 2019 року № 1317/19-22. Стверджує, що місцевий суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_9, а апеляційний суд не усунув зазначених протиріч. Зауважує, що поза увагою апеляційного суду залишилися доводи прокурора у частині того, що ОСОБА_7 не мав права витрачати кошти державного підприємства на навчання сторонніх фізичних осіб, які не навчалися за заявками чи направленнями, а також не перебували у фактичних трудових відносинах із ДП "Ковельське лісове господарство". Як стверджує прокурор, суди залишили поза увагою те, що зміни до колективного договору підприємства, які стосувалися можливості проведення оплати працівників або їх дітей за навчання у вищих чи середніх спеціальних закладах шляхом надання безвідсоткових позик працівникам, були внесені 06 травня 2019 року, а оплата за навчання здійснювалася державним підприємством протягом 2016-2018 років, тобто до внесення зазначених змін до колективного договору. На думку прокурора, апеляційний суд належним чином не розглянув викладених в апеляційній скарзі доводів прокурора, чим порушив вимоги статей 370, 404, 412, 413, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора.
Захисник ОСОБА_6 і виправданий ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ст. 370 цього Кодексусудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.