ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 175/1481/15-ц
провадження № 61-19687св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року в складі судді Шабанова О. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова О. А. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позов мотивований тим, що 04 червня 2004 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Як стверджувала позивачка, 03 березня 2008 року подружжя придбало домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою, право власності на які були оформлені на відповідача.
Для придбання вищевказаного нерухомого майна вона та ОСОБА_2 отримали іпотечний кредит, надавши банку у заставу придбане домоволодіння і земельну ділянку, на які була накладена заборона на відчуження до повного погашення кредиту.
Цей кредит був отриманий на ім`я чоловіка, однак виплачувався він спільно під час подружнього життя.
Крім того, між позивачкою, ОСОБА_2 і банком був укладений договір поруки, згідно з умовами якого позивачка зобов`язалась відповідати перед банком за своєчасне виконання чоловіком своїх зобов`язань.
Протягом 2008-2010 років сторони за спільні кошти переобладнали житловий будинок, а рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на вже переобладнаний житловий будинок.
18 квітня 2012 року ОСОБА_2 продав вказане домоволодіння разом із частиною земельної ділянки за договорами купівлі-продажу ОСОБА_3 .
Вказані правочини вчинені незаконно та повинні бути визнані судом недійсними, оскільки вона не надавала згоду своєму чоловіку на відчуження їхньої спільної сумісної власності подружжя - домоволодіння та земельної ділянки.
Позивачка просила:
визнати недійсними два окремі договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 18 квітня 2012 року, укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А.;
скасувати державну реєстрацію цих правочинів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна позивачка не перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, а спірне нерухоме майно є особистою власністю останнього, що не потребувало згоди позивачки на укладення договорів щодо відчуження цього майна третій особі.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання недійсними оспорюваних правочинів судом не встановлено.
Додатково апеляційний суду зазначив, що встановлений рішенням суду факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може вважатися належним доказом спільного придбання майна, оскільки цей факт встановлений лише у 2015 році, а до цього майно особисто ОСОБА_2 було і придбано, і продано у встановленому законом порядку.
Аргументи учасників
У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
суди не визначились із характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, що підлягає застосуванню;
суди не звернули уваги на те, що факт спільного проживання у період укладання договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 03 березня 2008 року встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами, поширюються положення статті 74 СК України;
крім того, хоча заборгованість за договором про іпотечний кредит від 03 березня 2008 року № 8-Ф/08/3 була повністю погашена, однак на момент укладання оспорюваних правочинів домоволодіння АДРЕСА_1, та земельна ділянка за вказаною адресою перебували під забороною відчуження.
У квітні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем за оспорюваними договорами, а тому позивачка обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, її вимоги не можуть бути задоволенні з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, а лише з підстав, визначених статтею 388 ЦК України.
Крім того, до спірних правовідносин належить застосувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, згідно з якою судам роз`яснено, що чинним законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
На виконання підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів" 20 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року поновлено провадження у справі № 175/1481/15-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 04 квітня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 14 січня 2008 року.
03 березня 2008 року між ЗАТ "Інвест-Кредит Банк" та ОСОБА_2 укладено іпотечний кредитний договір для придбання домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою.
Кредитний договір забезпечувався іпотекою вищевказаного нерухомого майна.
Поручителем за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 виступала ОСОБА_1 .
Згідно з договорами купівлі-продажу від 03 березня 2008 року, посвідченими приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Калінович С. П. та зареєстрованим в реєстрі за № 760, 769, ОСОБА_2 придбав житловий будинок і земельну ділянку площею 0,1807 га на АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2010 року у справі № 2-2802/10 визнано за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами, розташовані на АДРЕСА_1 без акту вводу в експлуатацію.
18 квітня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчені договір купівлі-продажу житлового будинку та договір земельної ділянки площею 0,1061 га на АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Державної іпотечної установи при Кабінеті Міністрів України від 16 травня 2012 року № 2063/6/3 станом на 15 травня 2012 року заборгованість ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит від 03 березня 2008 року повністю погашена, іпотека припинена.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2015 року у справі № 175/1479/15-ц встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2008 року до дати ухвалення рішення (09 червня 2015 року), визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя земельні ділянки площею 0,0746 га на АДРЕСА_1 та площею 0, 1061 га на АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаних земельних ділянок (т. 2, а. с. 6).
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2016 року у справі № 175/1479/15-ц рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2015 року в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки площею 0,1061 га та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на частину цієї земельної ділянки скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).