ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 338/467/21
провадження № 61-5331св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2022 року у складі судді Шишка О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача борг за договором позики у розмірі 8 000 доларів США та пеню в розмірі 14 600 доларів США.
Позов обґрунтований тим, що 03 липня 2017 року сторони уклали договір позики шляхом написання розписки, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від нього у борг 8 000 доларів США для сімейних потреб.
Позичені кошти відповідач зобов`язався повернути до 20 квітня 2018 року, однак станом на дату подання позовної заяви відповідач грошові кошти не повернув.
Розпискою передбачено, що за невиконання або неналежне виконання свого обов`язку щодо повернення коштів в строки, визначені розпискою, боржник сплачує кредитору пеню в сумі 0,5 % від позиченої суми за кожен день прострочки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богородчанського районного суду Iвано-Франкiвської областi від 04 листопада 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики
від 03 липня 2017 року в розмірі 8 000 доларів США та 2 000 доларів США пені за несвоєчасне повернення позики, а загалом - 10 000 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів існування зобов`язань відповідача за договором позики, що позика не повернута і це не спростовано відповідачем, тому вимога про стягнення 8 000 доларів США підлягає задоволенню.
Вирішуючи вимоги про стягнення пені в розмірі 14 600 доларів США, суд на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зменшив розмір пені до 2 000 доларів США.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду Iвано-Франкiвської областi
від 04 листопада 2022 року скасовано у частині стягнення пені.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму пені в розмірі 14 600 доларів США.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач порушив умови договору позики, а тому погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із відповідача 8 000 доларів США боргу.
Виснував, що заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності не підлягає задоволенню, адже строк давності був продовжений на час карантину, пов`язаного із коронавірусною хворобою, а тому для жодного з платежів за боргом згідно з порядком погашення його кожні три місяці позовна давність не сплила.
Відповідач не намагався вжити заходів до виконання зобов`язання і не просив суд про зменшення неустойки, проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. Пеня позивачем розрахована за рік відповідно до статті 258 ЦК України. Відповідач не навів підстав для зменшення пені, висновок суду першої інстанції в цій частині не вмотивований.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення місцевого суду в цій частині не відповідає обставинам справи і не ґрунтується на нормах матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повне задоволення вимог позивача про стягнення з боржника пені в розмірі 14 600 доларів США.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області
від 04 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 07 березня 2023 року, в якій просить скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення пені та скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
В іншій частині вирішення спору судові рішення не оскаржуються та не переглядаються Верховним Судом з огляду на межі касаційного оскарження (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив строк давності щодо періодичних платежів. Умови повернення боргу передбачали виконання зобов`язань кожні три місяця в межах строку договору, а тому строк позовної давності має обраховуватися за кожним платежем окремо. До суду позивач звернувся 06 квітня 2021 року, тому на час звернення до суду строк давності за першими трьома платежами сплив.
Суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: 08 лютого 2023 року у справі № 161/14194/20; від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 та від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 стосовно порядку обчислення строку позовної давності.
Під час вирішення питання про застосування статті 551 ЦК України апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц; від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18; від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц. Розмір неустойки в сумі 14 600 доларів США в 1,83 рази перевищує суму боргу, що, на його думку, відповідає визначенню "значно перевищує розмір збитків". Вважає, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації - понад 50 % суми вартості продукції у разі невиконання споживачем умов договору є недійсним, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 345/3085/19.
Існує істотний дисбаланс між правами позикодавця та обов`язками позичальника, умови договору є несправедливими, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 335/13202/18.
У позивача відсутні підстави для нарахування пені та штрафів, оскільки в силу приписів Закону України "Про споживче кредитування" споживач звільняється з 01 березня 2020 року від відповідальності за таке прострочення.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Богородчанського районного суду Івано-Франківської області справу № 338/467/21.
12 травня 2023 року справа № 338/467/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 липня 2017 року сторони уклали договір позики шляхом видачі розписки, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 8 000 доларів США зі строком повернення позики до 20 квітня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом розписки (а. с. 87). Погашення боргу обумовлено внесенням платежів кожні три місяці.
Також у розписці сторони встановили, що за невиконання або неналежне виконання свого обов`язку щодо повернення коштів у строки, визначені у розписці, боржник оплачує кредитору пеню в сумі 0,5 % від позиченої суми за кожен день прострочки.
Позивач розрахував пеню в розмірі 14 600 доларів США в межах річного строку перед зверненням до суду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а. с. 14-20) просив застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Верховний Суд переглядає справу в частині вирішення судами позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя цієї статті).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).