ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4390/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,
учасники справи:
позивач - Міністерство оборони України,
представник позивача - Ковальчук І.В. (у порядку самопредставництва),
відповідач - Дочірнє підприємство державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт",
представник відповідача - Циба Р.А. (у порядку самопредставництва),
розглянув касаційну скаргу Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 (головуючий суддя Гулевець О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (головуючий Андрієнко В.В., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.)
у справі № 910/4390/23
за позовом Міністерства оборони України (далі - Міністерство, позивач)
до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - Підприємство, відповідач)
про стягнення 51 849 160,01 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Міністерство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення 51 849 160,01 грн за державним контрактом від 08.03.2022 № 403/1/22/12 (далі - Контракт).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Контрактом в частині строків поставки продукції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Міністерства пеню у розмірі 25 091 478,09 грн, штраф у розмірі 26 757 681,92 грн та судовий збір у сумі 777 737,40 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем було допущено порушення умов Контракту.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що при ухвалені оскаржуваних рішень судами не враховано висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19; Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21 щодо застосування частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22; Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що при ухвалені оскаржуваних рішень судами не враховано висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19; Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21 щодо застосування частини шостої статті 91 ГПК України та від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22; Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 щодо застосування статті 614 ЦК України у подібних правовідносинах.
Так, у справах:
- № 906/1336/19 предметом позову було визнання недійсним договору № 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02 листопада 2018 року, укладеного між відповідачами, та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача 1, оформленого протоколом № 19-06/2017 від 21.08.2017, яким попередньо погоджено таке відчуження;
- № 911/5186/14 в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль ЛТД" розглядались вимоги про: визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку; визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів засновників від 21.01.2019 № 1 про створення ТОВ "Альфа Білдінг Трейд", яке було ухвалене по другому питанню порядку денного та стосується утворення статутного фонду ТОВ "Альфа Білдінг Трейд" за рахунок наступного майна ПП "Віратек": 99 відсотків від загальної площі об`єкта незавершеного будівництва, будівлі комерційного призначення, розташованого за адресою, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Мечникова, будинок 19; визнання недійсним договору купівлі-продажу;
- № 925/434/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Сарматія" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 24.02.2021 у справі №925/434/19, виходив з того, що суд апеляційної інстанції, зазначивши про інтерес особи, яка подала апеляційну скаргу, не встановив, чи укладення мирової угоди між стягувачем та боржником у порядку передбачених законом процедур виконавчого провадження за існуючими між ними правовідносинами, порушує права заявника, якщо порушує, то яким чином і чи можуть права такої особи бути поновлені шляхом скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди, чи при цьому буде дотримано баланс інтересів сторін та засади пропорційності, враховуючи, що фермерське господарство стверджує про наявне речове майнове право лише стосовно трьох офісних приміщень площею всього 43,9 м.кв. у цілому комплексі будівель та споруд загальною площею 3280,7 кв.м. Відтак, суд не встановив, чи відповідає обраний спосіб захисту (шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду про затвердження мирової угоди у порядку виконавчого провадження) порушеного, на думку заявника, права характеру його порушеного права та чи є такий ефективним, чи є такий спосіб захисту належним способом захисту порушеного переважного права щодо нерухомого майна. Отже, суд апеляційної інстанції порушив послідовність та поетапність з`ясування належних обставин справи відповідно до вимог статті 254 ГПК України, перейшовши до розгляду по суті апеляційної скарги поданою особою, яка не брала участі у справі, без першочергового належного з`ясування права у такої особи на апеляційне оскарження;
- № 910/17281/21 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що додаткові угоди №1-3 до договору відповідачу на погодження не надходили, у зв`язку з чим додаткові угоди між сторонами не укладались, а наявні у матеріалах справи копії додаткових угод №1-3 до договору не містять гербової печатки на підписі особи, яка підписала ці угоди зі сторони відповідача, як і акти приймання-передачі природного газу за спірний період, які також не містять відбитків гербової печатки на підписі особи, яка підписала акти зі сторони відповідача. Тобто, заперечення сторони щодо належності та допустимості доказів на підтвердження обставин внесення сторонами змін до Договору. Судам також належало перевірити доводи сторони в цій частині та встановити обставини щодо повноважень особи, яка зі сторони відповідача підписала додаткові угоди №1-3 до Договору та акти приймання-передачі природного газу за спірний період. З огляду на предмет і підстави заявленого позову та аргументи відповідача, Верховний Суд також звернув увагу на те, що у спірних правовідносинах позивач має довести не лише факт погодження відповідачем умов договору в частині підвищення ціни за одиницю товару (100 метрів куб.), але й належним чином довести обставини щодо відповідності таких додаткових угод імперативним приписам статі 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Водночас висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості/неможливості поширення умов додаткових угод № 1-3 до договору до спірних правовідносин у частині вартості природного газу взагалі не містять належного мотивування;
- № 914/4238/15 судами розглядались вимоги про зобов`язання повернути з оренди на користь ТОВ "ЕКО-КМГ" сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 130, р.н. НОМЕР_1, р.в. 1984 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ ММЗ 4505, р.н. НОМЕР_2, р.в. 1989 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 431412, р.н. НОМЕР_3, р.в.1993 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 433362, р.н. НОМЕР_4, р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 4333, р.н. НОМЕР_5, р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 431410, р.н. НОМЕР_6, р.в. 1987 р.; сміттєвоз mersedes-benz actoros, р.н. НОМЕР_7, р.в. 2002 р.; бульдозер ДЗ 110, р.н. НОМЕР_8 ; а також про стягнення 479 040,00 грн за договорами оренди транспортних засобів від 01.10.2013 №№ 1/10, 2/10, 3/10, 4/10, 5/10, 6/10, 7/10, 8/10, з яких 239 520,00 грн - заборгованість з орендної плати за період з січня 2014 року по серпень 2015 року, 239 520,00 грн - неустойка на підставі статті 785 ЦК України за період з серпня 2015 року по квітень 2017 року;
- № 916/1307/22 предметом позовних вимог було стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за оренду в сумі 9 360 301,49 грн за період з 01.11.2020 по 23.02.2022, у зв`язку з неповерненням об`єкта оренди після припинення дії договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Ізмаїльський винзавод" від 15.11.2000;
- № 910/11131/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції зазначив, що задоволення апеляційним судом позовних вимог у повному обсязі суперечить положенням частини другої статті 785 ЦК України, тоді як суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення сум неустойки, правильність розрахунків якої сторонами не заперечується і перевірена судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначив про наявність підстав для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Водночас, дійшов висновків про відсутність підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, з урахуванням правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.
При цьому предметом позову у даній справі № 910/4390/23 є стягнення 51 849 160,01 грн за Контрактом, під час розгляду якого судами встановлено, що у матеріалах справи наявна копія Контракту сторонами, якого є Міністерство (замовник) та Підприємство (виконавець).
Відповідно до пункту 1.1 Контракту виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену у специфікації продукції (Додаток 1 до Контракту), що поставляються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії рф, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити таку продукцію.
Згідно з пунктом 1.2 Контракту підставою для укладення контракту є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 та "План закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет, та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб від 05.03.2022 № 3242/з, затверджений Міністерством оборони України (зі змінами).
Пунктом 2.1 Контракту передбачено, що орієнтовна вартість продукції на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 742 258 325,00 грн. Вартість продукції встановлено на підставі листа виконавця від 07.03.2022 № 070322/12 та від 08.03.2022 № 080322/4.
Додатковою угодою № 3 від 10.06.2022 сторонами викладено розділ 2 Контракту у новій редакції, зокрема визначено вартість товару за контрактом без урахування податку на додану вартість у сумі 789 753 399,40 грн, а також сторонами затверджено у новій редакції специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляється за Контрактом у вигляді додатка № 1 до додаткової угоди № 3.
Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до додаткової угоди № 3 сторонами погоджено найменування товарів оборонного призначення, що поставляється за Контрактом, їх комплектація із зазначенням креслень, технічних умов, стандартів, яким повинна відповідати (номер, дата); кількість товару, загальна вартість товару, яка складає 789 753 399,40 грн.
Згідно з пунктом 2.6 Контракту замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 99% від орієнтованої товару за контрактом на строк не більш, як дев`ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товар поставляються протягом дев`яти місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, але у будь-якому випадку, не пізніше строку поставки продукції, зазначеного у специфікації продукції, що поставляється за Контрактом.
Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки).
Відповідно до пункту 3.2 Контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки. Продукція передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, сертифікатів якості, сертифікатами походження.
Згідно з пунктом 3.4 Контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформлені митним органом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 174.
У пункті 4.1 Контракту сторони узгодили, що виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи відповідно до пункту 2.5 Контракту.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад тридцять днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної суми.
Згідно з пунктом 10.1 Контракту останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2022.
Враховуючи умови пункту 4.1 Контракту, суди дійшли висновку, що відповідач мав здійснити поставку продукції у термін вказаний в специфікації.
Специфікацією, яка є додатком № 1 до додаткової угоди № 3 до Контракту, сторонами встановлений строк поставки товару до 08.04.2022.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання пункту 2.6 Контракту позивач сплатив відповідачу попередню оплату в розмірі 734 835 741,75 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 12.03.2022 № 403/1/27.
Товар, визначений специфікацією, яка є додатком № 1 додаткової угоди № 3, був поставлений відповідачем з порушенням строків, що підтверджується актом приймання-передачі товарів від 16.06.2022 № б/н за Контрактом та митними деклараціями, а саме:
За 1 пунктом специфікації поставка продукції відбулась 06.05.2022 з простроченням на 27 днів;
За пунктами 2, 3 Специфікації поставка продукції відбулась:
07.05.2022 у кількості 23 721 одиниці з простроченням на 28 днів;
08.05.2022 у кількості 4 568 одиниць з простроченням на 29 днів;
10.05.2022 у кількості 3 060 одиниць з простроченням на 31 день;
За пунктом 4, 5, 6 специфікації поставки продукції відбулась:
25.04.2022 у кількості 1 000 одиниць з простроченням на 16 днів;
27.04.2022 у кількості 1 440 одиниць з простроченням на 18 днів;
29.04.2022 у кількості 960 одиниць з простроченням на 20 днів;
03.05.2022 у кількості 2 460 одиниць з простроченням на 24 дні;
10.05.2022 у кількості 3 072 одиниці з простроченням на 31 день;
14.05.2022 у кількості 4 900 одиниць з простроченням на 35 днів;
17.05.2022 у кількості 3 168 одиниць з простроченням на 38 днів;
01.06.2022 у кількості 540 з простроченням на 52 дні;
05.06.2022 у кількості 2 460 одиниць з простроченням на 56 днів.
Позивачем сплачено відповідачу кошти за поставлений товар у розмірі 54 917 657,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/264 від 16.06.2022.
Також судами становлено, що 29.08.2022 Міністерство звернулося до Підприємства з претензією від 24.08.2022 № 403/3/2/6529 про порушення відповідачем умов Контракту в частині строків поставки продукції, у якій пропонувало у добровільному порядку сплатити пеню та штраф за прострочення поставки.
Підприємство надіслало позивачу супровідним листом від 18.11.2022 № 31.44/1253/5958-22 копію сертифіката Торгово-промислової палати України від 03.10.2022 № 3000-22-1013.
Факт порушення строків поставки товару відповідачем не заперечувався.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суди дійшли висновку, що відповідач виконав свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі, але з порушенням установленого Контрактом строку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що копія Контракту не є достовірним та допустимим доказом у справі, оскільки у відповідача відсутній оригінал Контракту, а подана позивачем копія викликає сумнів у її відповідності оригіналу.
На виконання вимоги суду позивачем оригінал Контракту не надано, водночас позивач надав письмові пояснення, в яких повідомив, що з 24.02.2022 під час активних бойових дій у Київській області Міністерством та Підприємством державні контракти укладались шляхом листування та узгодження всіх істотних умов контрактів.
Суди зазначили, що у матеріалах справи наявна копія Контракту, яка підписана уповноваженими сторонами та скріплена їх печатками.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно із статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.