ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа №120/13778/21-а
адміністративне провадження № К/990/13170/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В. М.,
суддів: Єзерова А. А., Стародуба О. П.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022 (у складі колегії суддів: Капустинського М. М. (суддя-доповідач), Сапальнової Т. В., Ватаманюка Р. В.) у справі №120/13778/21-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.04.2021 №59 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, який проходив військову службу за контрактом (далі - оскаржуване рішення від 15.04.2021 № 59);
- зобов`язати МО України у місячний строк після набрання рішенням законної сили та з урахуванням зроблених судом висновків, повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, який проходив військову службу за контрактом.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що листом від 03.09.2021 ІНФОРМАЦІЯ_1 МО України повідомив йому про рішення комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.04.2021 №59. Вказаним рішенням ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність встановлено після його звільнення зі строкової служби більш ніж через три місяці.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.02.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивача звільнено зі строкової військової служби 27.06.2019, а інвалідність встановлено 05.11.2020, тобто після спливу трьох місяців від дня звільнення, то у нього відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022 скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.02.2022 та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове, апеляційний суд вважав, що оскільки встановлення ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групу відбулося за наслідком отриманої ним травми саме під час проходження військової служби в Збройних Силах за контрактом, то в цьому випадку застосуванню підлягають положення пункту 4 частини другої статті 16 Закону України №2011-ХІІ.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини, що мають значення для вирішення справи:
ОСОБА_1 в період з 30.09.2016 по 11.04.2019 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, укладеним строком на три роки.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2021, ОСОБА_1 18.08.2017 одержав вибухову травму, а саме: множинні вогнепальні дрібноосколкові поранення голови, тулуба, обох верхніх та нижніх кінцівок.
Наказом командира НОМЕР_4 окремого батальйону морської піхоти військово-морських сил Збройних Сил України від 10.04.2019 №39-РС відповідно до частини шостої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу " від 25.03.1992 №2232-ХІІІ (далі - Закон України № 2232-ХІІІ) розірвано контракт про проходження військової служби з старшим матросом ОСОБА_1 і переведено його на строкову військову службу.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 11.04.2019 №80 з позивачем розірвано контракт про проходження військової служби, переведено на строкову військову службу та переміщено за службовою необхідністю для подальшого проходження військової служби у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №129 від 27.06.2019 позивача звільнено в запас як такого, що вислужив строки строкової служби.
Відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку від 31.08.2020 №558 захворювання ОСОБА_1, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №242647 встановлено III групу інвалідності; причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини; дата огляду 05.11.2020.
24.02.2021 позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому III групи інвалідності.
Листом від 03.09.2021 №4/1059 ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно з протоколом №59 від 15.04.2021 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийняте рішення про відмову в призначення йому одноразової грошової допомоги. Рішення мотивоване тим, що за приписами пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України № 2011-XII у заявника відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність ОСОБА_1 встановлено після його звільнення зі строкової служби більш ніж через три місяці.
Позивач не погоджується із таким рішенням та зазначає, що його звільнено з військової служби за контрактом з 11.04.2019, а тому відсутні часові обмеження щодо настання інвалідності.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
На адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга МО України, у якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022 та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.02.2022 про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
У касаційній скарзі відповідач стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункт 4 частини другої статті 16 Закону України №2011-ХІІ та зауважує, що у цій справі слід застосувати пункт 6 частини 2 статті 16 цього Закону.
Зазначає, що оскільки позивач 27.06.2019 звільнений зі строкової військової служби, тому є військовослужбовцем строкової військової служби. За таких обставин, на думку особи, яка подала касаційну скаргу, граничний термін отримання інвалідності, яка б давала підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 6 частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII, сплинув після закінчення трьох місяців з моменту звільнення зі служби. Первинне встановлення інвалідності позивачу відбулося 05.11.2020, тобто пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі строкової військової служби. Отже, підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відсутні.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2022 залишити без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судового рішення суду та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні спору по суті, колегія суддів враховує, що в оскаржуваному рішенні від 15.04.2021 № 59 в якості нормативного обґрунтування відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, який проходив військову службу за контрактом відповідач покликався, зокрема, на пункт 6 частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII. Відмова обґрунтована тим, що заявнику інвалідність встановлена понад 3-місячний термін, встановлений пунктом 6 частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII.
За позицією позивача та суду апеляційної інстанції, відповідач помилково відносить ОСОБА_1 до військовослужбовця строкової служби, оскільки в період з 30.09.2016 по 11.04.2019 позивач проходив військову службу за контрактом, а встановлення згодом ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи відбулося саме за наслідком отриманої ним травми під час проходження військової служби в Збройних Силах України за контрактом.
Отже, ключовим питанням у цій справі є застосування до спірних правовідносин пункту 4 частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII або пункту 6 частини другої статті 16 цього ж закону.
Частиною 6 статті 2 Закону України №2232-XII визначено, що існують такі види військової служби, зокрема, строкова військова служба та військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Відповідно до статті 41 Закону України №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України № 2011-XII.