ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кривенди О. В., Шевцової Н. В.
у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23) за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС, Управління, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Транс Логістик" (далі - відповідач 1, ТОВ "А-Транс Логістик"; ТОВ відповідно), ТОВ "Промислове об`єднання "Ірві Спецтехніка Груп" (далі також - відповідач 2) про визнання недійсним договору, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ГУ ДПС на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023.
1. У червні 2023 року ГУ ДПС звернулось до суду з позовом до ТОВ "А-Транс Логістик", ТОВ "Промислове об`єднання "Ірві Спецтехніка Груп", у якому просило визнати недійсним договір від 22.11.2021 № 47 про перевезення автомобільним транспортом, укладений ТОВ "А-Транс Логістик" з ТОВ "Промислове об`єднання "Ірві Спецтехніка Груп"; застосувати до сторін цього договору наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК): стягнути з ТОВ "А-Транс Логістик" на користь ТОВ "Промислове об`єднання "Ірві Спецтехніка Груп" 472 078,10 грн, а з ТОВ "Промислове об`єднання "Ірві Спецтехніка Груп" на користь держави - 472 078,10 грн.
Обґрунтовуючи підставу позову, ГУ ДПС послалося на те, що договір від 22.11.2021 № 47 відповідачі уклали без наміру його виконання; виписані на підставі цього договору документи (акти надання послуг, товарно-транспортні накладні) позбавлені фактичного змісту [господарські операції на виконання договору не відбулися], а були використані виключно в податковому обліку з метою заниження сум податкових зобов`язань, у тому числі, з використанням ланцюга безтоварних поставок зерна за участю ТОВ "А-Транс Логістик" і ТОВ "Кернел-Трейд" [реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, виписаних ТОВ "А-Транс Логістик" на операції з поставки зерна, була зупинена рішеннями комісії з питань зупинення реєстрації податкових накладних ГУ ДПС].
Правовою підставою позову ГУ ДПС зазначило, зокрема, норми статей 203, 215, 228 ЦК, доводячи, що договір від 22.11.2021 № 47 укладено з метою ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди, що завдає шкоди державі, а відтак правочин між відповідачами суперечить інтересам держави і суспільства.
2. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.06.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими доводи ГУ ДПС, що спір повинен розглядатися в адміністративному судочинстві. Відхиляючи довід Управління, що воно звертається з позовом на виконання функцій та повноважень, визначених нормами Податкового кодексу України (далі - ПК), суди зазначили, що норми ПК, наділяючи органи державної податкової служби правом звернення до суду з позовами до юридичних та фізичних осіб про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, не визначають, який суд повинен розглядати такий спір. Правила ж предметної юрисдикції визначаються виключно процесуальними кодексами України. Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободи договору та вибору контрагента, юридичної рівності, майнової самостійності їх учасників, а також визнання недійсними договорів належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), та враховуючи, що відповідачі, укладаючи і виконуючи договір від 22.11.2021 № 47, діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спір щодо цього договору підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
3. ГУ ДПС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) касаційну скаргу на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (згідно з доводами ГУ ДПС це призвело до неправильного застосування норм матеріального права), просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ГУ ДПС ініціює позов не у власних інтересах, а як контролюючий орган. Відповідно звернення з позовом слід розцінювати як виконання покладених на контролюючий орган повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування.
4. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 10.10.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС, а ухвалою від 16.11.2023 передав справу № 580/4531/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, з підстави, передбаченої частиною третьою статті 346 КАС.
Таке рішення колегія суддів цього суду вмотивувала необхідністю відступити від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, зроблених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) в постанові від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", компанії "А/О RIGAS KUGU BUVETAVA" про визнання недійсним контракту, а саме: 1) щодо розгляду судами господарської юрисдикції спорів за позовами органів Державної податкової служби України до юридичних (фізичних) осіб про визнання правочинів недійсними; 2) щодо обов`язку суду у спорах цієї категорії перевіряти, чи є порушення цивільного права контролюючого органу.
За висновком колегії суддів Касаційного адміністративного суду, позовні вимоги контролюючого органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними та застосування установлених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС, оскільки такий спір пов`язаний з реалізацією органами державної податкової служби компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовим. Предметом доказування у справах з таким предметом позову є перевірка доводів контролюючого органу, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не наявність / відсутність порушених цивільних прав органу Державної податкової служби України. Контролюючий орган, на якого нормами ПК покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, у таких спорах здійснює захист не власних (приватних) інтересів, а інтересів держави (публічних інтересів).
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.01.2024 прийняла справу № 580/4531/23 до розгляду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 346 КАС.
5. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 касаційну скаргу ГУ ДПС залишено без задоволення, ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі № 580/4531/23 залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір у цій справі до публічно-правових не належить з огляду на приватноправовий характер правовідносин щодо укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень, а обраний ним спосіб захисту права / інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини другої статті 16 ЦК визнання недійсним правочину (серед іншого, договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах, натомість до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що обраний ГУ ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. Позивач - контролюючий орган не є стороною договору перевезення автомобільним транспортом від 22.11.2021 № 47, не уповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим способом визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину. Між сторонами договору від 22.11.2021 № 47 (ТОВ "А-Транс Логістик" та ТОВ "Промислове об`єднання "Ірві Спецтехніка Груп"), а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері. Саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним зазначеного договору та застосування наслідків його недійсності, ГУ ДПС втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.
Також Велика Палата Верховного Суду критично оцінила довід ГУ ДПС, що контролюючий орган здійснює податковий контроль у спірних правовідносинах, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, 228 ЦК, оскільки статтею 62 ПК, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорювання правочинів (договорів), укладених платниками податків, не передбачений. Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, виходить за межі податкового контролю.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав та/чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам. У звʼязку із цим, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа щодо такого спору відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів, залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважають, що оскільки за результатами касаційного перегляду цієї справи Велика Палата погодилася з висновками судів попередніх інстанцій стосовно віднесення до юрисдикції господарських судів спорів за позовом контролюючого органу про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, частини третьої статті 228 ЦК, то підстав для відступу від аналогічного висновку щодо предметної юрисдикції спору, викладеного Касаційним господарським судом у постанові від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, немає, як і немає підстав для відступу від висновків у цій постанові, які стосуються вирішення господарським судом спору по суті заявлених на підставі частини третьої статті 228 ЦК вимог. У справі № 580/4531/23 у касаційному порядку підлягають перегляду судові рішення, які стосуються виключно процесуальних питань - відмови у відкритті провадження у справі через її непідсудність адміністративному суду, тому за результатами касаційного перегляду таких судових рішень можливе лише надання оцінки висновкам судів попередніх інстанцій стосовно предметної юрисдикції спору.
6. З висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 29.02.2024, не погоджуємося та відповідно до статті 34 КАС висловлюємо окрему думку.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК).
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК. Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Господарські суди розглядають також справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (норма пункту 8 частини першої статті 20 ГПК).
Тобто в порядку господарського судочинства розглядаються справи, позовні вимоги в яких стосуються правової оцінки договору (правочину) і які виникають із приватноправових відносин.
Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК, ГПК, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.