ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 520/11076/18
провадження № 61-14047св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт плюс",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - АТ "Дельта Банк") про визнання договору іпотеки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що судовими рішеннями в іншій справі № 520/3431/15-ц, які набрали законної сили, встановлено обставини щодо спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу та набуття ними за час спільного проживання однією сім`єю у спільну сумісну власність житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 29 березня 2007 року уклав з акціонерним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), договір про надання споживчого кредиту у розмірі 259 000,00 дол. США, що еквівалентно - 1 307 950,00 грн, на строк до 29 березня 2018 року. У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_2 уклав з АКІБ "УкрСиббанк" іпотечний договір, за умовами якого передав в іпотеку банку домоволодіння та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 стверджувала, що вона як співвласник житлового будинку і земельної ділянки не надавала своєї згоди на передачу цього майна в іпотеку банку, іпотечний договір порушує її права, тому цей правочин необхідно визнати недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 29 березня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "Дельта Банк", і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., зареєстрований у реєстрі за № 1205.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що домоволодіння і земельна ділянка на АДРЕСА_1 на час укладення іпотечного договору (29 березня 2007 року) перебували у спільній сумісній власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Для укладення договору іпотеки необхідно було отримати нотаріально посвідчену письмову згоду співвласника ОСОБА_1 з урахуванням твердження іпотекодавця, що він повідомляв працівника банку при укладенні договору іпотеки про наявність у нього дружини і дитини, які проживають в будинку, що передається в іпотеку. Іпотечний договір, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_2 29 березня 2007 року не відповідає статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та частині другій статті 6 Закону України "Про іпотеку". При укладенні договору іпотеки ОСОБА_2 діяв без врахування прав та інтересів малолітньої ОСОБА_3, 2003 року народження, яка постійно проживає в будинку, переданому в іпотеку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Дельта Банк" задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що іпотекодавець надав АКІБ "УкрСиббанк" докази свого права власності на іпотечне майно. Отже, відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірне майно належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю та встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов`язується з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені, у зв`язку з чим на час укладення оспорюваного правочину єдиним власником спірної квартири був ОСОБА_2 . Крім того, судом першої інстанції не враховано, що спільне проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Презумпція згоди на укладення договорів з розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, діє у тому випадку, коли чоловік та жінка є подружжям, тобто перебувають у шлюбі.
Проживання жінки та чоловіка однією сім`єю не створює жодних інших правових наслідків, ніж ті, що визначені статтею 74 СК України, в разі поділу майна, набутого чоловіком та жінкою за час проживання однією сім`єю. Під час укладення іпотечного договору та надання кредитних коштів як нотаріус, так і кредитодавець перевірили сімейний стан позичальника, зокрема, щодо відсутності доказів перебування ОСОБА_2 у шлюбі, ним надано паспорт, в якому стояла відмітка про розірвання шлюбу у 2005 році (з ОСОБА_4 ), будь-якої згоди на укладення іпотечного договору не потребувалося. ОСОБА_2 підтвердив, що в шлюбі він
не перебуває, спірні домоволодіння та земельна ділянка, які передано в іпотеку,
не є спільною сумісною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання права власності на майно (чи його частину), відсутні.
Суд першої інстанції не з`ясував та не отримав достатніх доказів того, чи діяли недобросовісно іпотекодавець при укладенні договору купівлі-продажу та контрагент за таким договором, чи знав іпотекодержатель, чи за обставинами справи не міг не знати про те, що на майно мають право треті особи. Добросовісність кредитора в даному випадку не спростована належними і допустимими доказами, а у суду не було підстав для задоволення позову.
До суду з позовом звернулася особа, якій не належить право на оскарження спірного правочину. ОСОБА_1 не є стороною договору іпотеки, тому вона взагалі не могла бути позивачем у цьому спорі, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Вказувала, що апеляційний суд дав неправильну оцінку доказам, які знаходяться у матеріалах справи, не дослідив належним чином докази у їх сукупності.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поставив під сумнів встановлені у справі № 520/3431/15-ц обставини, які мають преюдиційне значення для вирішення цього спору. Апеляційний суд помилково вказував на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 відступила від висновків, викладених у зазначених судових рішеннях.
Домоволодіння та земельна ділянка на АДРЕСА_1 на час укладення іпотечного договору належали на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Відсутність судового рішення про визнання спірного будинку особистою приватною власністю ОСОБА_2 підтверджує, що суд апеляційної інстанції не мав підстав вважати, що таке майно належало лише іпотекодавцю. Оскільки договір іпотеки укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1, яка є співвласником предмета іпотеки відповідно до статті 60 СК України, і така обставина не спростована, то оскаржуваний договір відповідно до статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним. Суд першої інстанції правильно вирішив заявлений у справі спір.
ОСОБА_2 повідомляв працівникам банку про позивача як особу, з якою проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та їхню дитину, однак ці обставини іпотекодержатель залишив поза увагою. Працівники банку неодноразово приїжджали для огляду та оцінки будинку, в якому була присутня позивач та дочка, тому іпотекодержатель знав про права інших осіб на це майно. При цьому ОСОБА_1 не була обізнана про плани чоловіка укласти договір іпотеки на домоволодіння та земельну ділянку.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 не може оспорювати договір іпотеки та звертатися до суду з позовом у цій справі, оскільки вона не є стороною такого договору, а цим правочином не порушено її права та інтереси. Помилковими є і висновки апеляційного суду, що іпотекодавець не є батьком малолітньої дитини, що проживає у спірному будинку, оскільки у матеріалах справи є свідоцтво про народження дочки, в якому батьком вказано - ОСОБА_2 .
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Провадження у суді касаційної інстанції
21 грудня 2019 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
30 січня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року залучено правонаступника АТ "Дельта Банк" - товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт плюс" (далі - ТОВ "Укрдебт плюс") до участі у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 520/11076/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, АТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "Укрдебт плюс", про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2019 року до закінчення розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 523/14489/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі № 520/11076/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ "Укрдебт плюс" про визнання договору іпотеки недійсним.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 29 березня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 259 000,00 дол. США зі строком повернення до 29 березня 2018 року.
У забезпечення виконання умов кредитного договору 29 березня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого банк прийняв в іпотеку домоволодіння, загальною площею 389,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, та земельну ділянку, загальною площею 0,0363 га, що знаходиться за тією ж адресою.
За договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2012 року AT "Дельта Банк" набуло право вимоги за договором споживчого кредиту від 29 березня 2007 року та іпотечним договором від 29 березня 2007 року, укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" і ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 1.1 іпотечного договору предмет іпотеки (домоволодіння) є власністю іпотекодавця ( ОСОБА_2 ) на підставі свідоцтва про право власності, виданого 01 листопада 2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради замість договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом 07 жовтня 2005 року. Предмет іпотеки - земельна ділянка належить іпотекодавцю ( ОСОБА_2 ) на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 30 березня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом 22 серпня 2005 року.
Апеляційний суд встановив, що іпотекодавець надав іпотекодержателю витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 28 березня 2007 року № 14045897 на підтвердження обставин щодо свого права власності на іпотечне майно.
Під час укладення іпотечного договору та надання кредитних коштів як нотаріус, так і кредитодавець перевірили сімейний стан позичальника, позичальником було надано паспорт, в якому стояла відмітка про розірвання шлюбу у 2005 році (з ОСОБА_4 ).
Заявою, посвідченою приватним нотаріусом 29 березня 2007 року, ОСОБА_2 підтвердив, що у шлюбі він не перебуває, домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельна ділянка за тією ж адресою, які передаються в іпотеку, не є спільною сумісною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання права власності на майно (чи його частину), у тому числі відповідно до статей 64, 74, 97 СК України, відсутні.
У січні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року у справі № 520/106/15-ц позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 11135063000 у загальному розмірі 5 436 521,35 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною, площею 0,0363 га, на якій розташований вказаний будинок, що на праві приватної власності належать ОСОБА_2, шляхом передачі предмета іпотеки у власність ПАТ "Дельта Банк" та визнання за ним права власності на вказане майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 грудня 2015 року змінено та доповнено рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, однак разом з цим дійшов висновку про доповнення рішення суду із зазначенням вартості предмета іпотеки, що була визначена згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі від 08 лютого 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 15 грудня 2015 року залишено без змін.
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - АТ "Дельта Банк", про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання права власності.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2016 року у справі № 520/3431/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 1998 року до грудня 2012 року включно. Визнано домоволодіння, загальною площею 389,8 кв. м, житловою площею 129,3 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,0363 га, на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Поділено майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному по 1/2 частині домоволодіння та земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині встановлення періоду проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 01 січня 2013 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року у задоволенні заяви АТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відмовлено.
За результатом розгляду справи № 520/3431/15-ц встановлено, що з 1998 року ОСОБА_1 почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_5 . 01 листопада 2005 року виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 . 30 березня 2006 року ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, відповідно до якого останній є власником земельної ділянки, площею 0,0363 га, на АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового буднику і споруд (присадибна ділянка). Домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій воно розташовано, площею 0,0363 га, набуто за рахунок коштів як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1 у період їхнього проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2, ПАТ "Дельта Банк", третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним іпотечного договору.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року у справі № 520/12775/15-ц указаний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки належним чином повідомлена позивач не з`явилася повторно у судове засідання без поважних причин.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Касаційний суд вважає, що заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково поставив під сумнів належність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 домоволодіння та земельної ділянки на АДРЕСА_1 на час укладення іпотечного договору, а також не мав підстав вважати таке майно особистою приватною власністю іпотекодавця.
Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.