ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 495/6903/21
провадження № 61-12362св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,особа, яка звернулася з апеляційною скаргою (особа, яка не брала участі у справі), - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, в інтересах якого діє адвокат Зауліна Ольга Григорівна, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та ухвали про затвердження мирової угоди
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись
на те, що 05 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики у простій письмовій формі, згідно з умовами якого позивач передала відповідачу 90 000,00 доларів США, що становить 454 000,00 грн на строк до 05 грудня 2019 року.
05 вересня 2020 року та 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з листами-вимогами про повернення боргу, проте грошові кошти не повернено.
06 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду заяву про затвердження мирової угоди.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2021 року (у складі судді Шевчук Ю. В.) затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з якою сторони дійшли домовленості про те, що ОСОБА_2 передає в рахунок погашення боргу в розмірі 160 297,00 доларів США, що в еквіваленті становить
4 428 573,31 грн, за договором позики від 05 грудня 2005 року в порядку статті 600 ЦК України, а ОСОБА_1 приймає у власність земельні ділянки площами 6,5998 га та 6,6003 га, які розташовані на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належать ОСОБА_2 на підставі заповіту від 25 листопада 2009 року ВМК № 949871 та фактично прийнятої спадщини згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі
(№ 61435155) на земельні ділянки загальною площею 13,20 га.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площами 6,5998 га та 6,6003 га, які розташовані на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1,
з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належать ОСОБА_2 на підставі заповіту
від 25 листопада 2009 року ВМК № 949871 та фактично прийнятої спадщини, згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (№ 61435155), спадкова справа № 66318733, на земельні ділянки загальною площею
13,20 га
Закрито провадження у справі на підставі частини четвертої статті 207 ЦПК України.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області
Колечко Д. М., як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив її в апеляційному порядку.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки приватного виконавця не вирішувалося.
Висновок суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів"
не передбачено компетенції виконавця оскаржувати будь-яке судове рішення у спорі сторін, в якому або приватний виконавець, або відділ державної виконавчої служби, не будучи учасниками цієї справи, здійснюють примусове виконання в межах іншого виконавчого провадження, боржник у якому є відповідачем у справі, де судовим рішенням вирішено питання щодо належного йому майна, за рахунок якого виконавцем мало бути здійснено примусове виконання.
Виконавець у межах своєї компетенції здійснює виконання на користь стягувача і лише у разі фактичного виконання рішення суду, зокрема стягнення коштів або виконання за рахунок майна боржника, отримує право на основну винагороду.
Правом оскарження судового рішення, яке впливає на права та майнові інтереси стягувача у виконавчому провадженні, наділений саме стягувач, у свою чергу, приватний виконавець не надав доказів, що він є законним представником інтересів стягувача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.,
в інтересах якого діє адвокат Зауліна О. Г., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а також вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 129/1337/20, від 07 червня 2022 року у справі № 2-591/11.
У наведених постановах зроблено висновок про те, що приватний виконавець наділений правом на звернення до суду із будь-якою заявою із процесуальних питань чи по суті справи (подання, позов, скарга), задоволення якої забезпечить наступне звернення стягнення на майно боржника та виконання рішення суду, хоча це право прямо законом не передбачено.
У цій справі поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що майно боржника вибуло у власність іншої особи за мировою угодою після відкриття приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д. М. виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника
ОСОБА_2 та продажу належних йому земельних ділянок на електронних торгах, про що достеменно було відомо боржнику на момент затвердження мирової угоди. У зв`язку з зазначеним, із метою можливості виконання судового рішення, захисту прав сторін виконавчого провадження та, відповідно, стягнення винагороди приватного виконавця, ухвала про затвердження мирової угоди була оскаржена в апеляційному порядку.
Обов`язок ініціювання наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, оспорювання дій) покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження". У зв`язку з чим подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, якою визнано майно боржника за іншою особою з метою уникнення звернення стягнення у рахунок погашення боргу, є повноваженням звернення до суду в інтересах інших осіб відповідно до частини другої статті 4, частини четвертої статті 42 ЦПК України.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М., у якому просить залишити оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки чинним законодавством не передбачено наявність права у приватного виконавця на оскарження судового рішення лише з тих підстав, що у його провадженні перебуває виконавче провадження, де боржником є особа, яка уклала з іншою особою правочин на шкоду інтересам кредитора (стягувача).
У цій справі оскаржувана ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди стосується інтересів саме стягувача, а не приватного виконавця, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є законним.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Листом Верховного Суду повторно витребувано справу № 495/6903/21.
Відповідно до листів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2023 року та від 17 лютого 2023 року справа
№ 495/6903/21 направлена до Одеського апеляційного суду.
Листами Одеського апеляційного суду повідомлено про розгляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Шор Хаус" на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2021 року.
У листопаді 2023 року справу № 676/2582/23 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 грудня 2005 року ОСОБА_3 за договором позики, укладеним у простій письмовій формі, передала
ОСОБА_2 90 000,00 доларів США, що становить 454 000,00 грн, на строк до 05 грудня 2019 року, а ОСОБА_2 в обумовлений строк зобов`язався повернути грошові кошти у зазначеному обсязі.
05 вересня 2020 року та 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 з листами-вимогами про повернення боргу, проте грошові кошти не повернено, у зв`язку з чим позикодавець звернулася до суду.
06 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду заяву про затвердження мирової угоди.
Також установлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси
від 03 червня 2016 року стягнено солідарно з ОСОБА_4 та
ОСОБА_2 на користь ПАТ "Марфін Банк" заборгованість за кредитним договором від 09 березня 2006 року № 366/F у сумі 127 564,70 доларів США та 241 626,20 грн, а також судовий збір по 3 941,32 грн із кожного.
Виконавчі листи, видані Київським районним судом м. Одеси, перебувають на примусовому виконанні у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті
6 Конвенції закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті
6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна як учасниця зазначеної Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності до правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України), реалізація якого ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається
ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.