ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2024 року
м. Київ
справа №806/688/18
адміністративне провадження № К/9901/5257/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Смілянця Е.С., суддів Сушка О.О., Залімського І.Г. від 23 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2017 року: №0022941304, яким збільшено ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання по акцизному податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів у розмірі 65492,60 грн., у тому числі за основним платежем - 52394,08 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13098,52 грн.; №0022951304, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) із ввезених на митну територію України товарів у розмірі 13098,53 грн., у тому числі за основним платежем - 10478,82 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2619,71 грн.
Суди встановили, що посадовими особами Управління за результатами проведеної невиїзної документальної перевірки з питань достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів фізичною особою громадянином України ОСОБА_1 за митною декларацією від 07 листопада 2016 року №101060002/2016/013675 складено акт від 27 вересня 2017 року №662/06-30-13-10/ НОМЕР_1 .
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пункту 214.4 статті 214, пункту 216.4 статті 216, пункту 218.1 статті 218, пункту 15 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено суму акцизного податку, що підлягає сплаті до бюджету, на 52394,08 грн., а також пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) із ввезених на митну територію України товарів, що підлягає сплаті до бюджету, на 10478,82 грн.
Такий висновок контролюючого органу у акті перевірки обґрунтований тим, що у 2016 році за довіреністю, виданою громадянином України ОСОБА_1 від 26 жовтня 2016 року №НВХ981274, нерезидентом ОСОБА_2 було ввезено на митну територію України легковий автомобіль марки Renault, модель - Megan, кузов № НОМЕР_2, робочий об`єм циліндрів двигуна - 1461 куб. см, рік виготовлення - 2011, дата першої реєстрації 09 січня 2012 року. Митне оформлення проведено на Житомирській митниці ДФС на підставі митної декларації №101060002/2016/013675 із застосуванням установленої Законом України "Про внесення зміни до підрозділу 5 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку ринку вживаних транспортних засобів" від 31 травня 2016 року №1389-VIII (далі - Закон №1389-VIII) пільгової ставки акцизного податку - сплачено митних платежів в сумі 34357,51 грн. (0,103 євро за 1 куб. см об`єму циліндрів двигуна). Однак, у ході аналізу отриманої від митного органу інформації встановлено, що ввезений нерезидентом легковий автомобіль є другим ввезеним ним транспортним засобом протягом 2016 року, що не давало ОСОБА_1 підстав для сплати акцизного податку при його митному оформленні за пільговою ставкою і застосуванню підлягала ставка такого податку, встановлена підпунктом 215.3.5-1 пункту 215.3 статті 215 ПК України, а саме - 1,367 євро за 1 куб. см об`єму циліндрів двигуна.
За наслідками перевірки відповідачем прийнято оспорювані у цій справі податкові повідомлення-рішення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини ввезення на територію України транспортних засобів на користь інших осіб уповноваженою на те особою не впливає на право позивача застосувати знижені ставки акцизного податку при митному оформленні, передбачені пунктом 15 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України, а тому відповідачем безпідставно збільшено відповідні суми грошових зобов`язань для ввезеного у 2016 році нерезидентом на користь ОСОБА_1 легкового автомобіля.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд, керуючись правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі №806/479/18, дійшов висновку про необхідність застосування при митному оформленні позивачем легкового автомобіля основної (загальної) ставки акцизного податку за підпунктом 215.3.5-1 пункту 215.3 статті 215 ПК України, оскільки такий транспортний засіб ввезений нерезидентом ОСОБА_2 другим у 2016 році, що виключало можливість пільгового оподаткування згідно пункту 15 підрозділу 5 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує про безпідставність висновку контролюючого органу та суду апеляційної інстанції щодо наявності складу податкових правопорушень, допущених при митному оформленні транспортного засобу, та неможливості застосування знижених ставок акцизного податку, передбачених пунктом 15 підрозділу 5 розділу ХХ ПК України, адже легковий автомобіль марки Renault, модель Megan було ввезено нерезидентом у 2016 році саме на користь ОСОБА_1 вперше протягом календарного року, що, на думку скаржника, є умовою для його пільгового оподаткування позивачем, в якого відсутній обов`язок відстеження кількості поставлених уповноваженою ним особою на територію України транспортних засобів для інших осіб.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України як грошове зобов`язання платника податків розуміють суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У відповідності до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена у встановлений законом строк).