УХВАЛА
29 лютого 2024 року
місто Київ
справа № 757/55832/21-ц
провадження № 14-155цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про застосування наслідків недійсності договору, визнання відсутніми прав та обов`язків за договором
за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
УСТАНОВИЛА:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
1. Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) у жовтні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк", банк), у якому просив:
- застосувати наслідки недійсності договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеного між Комерційним банком "Приватбанк" (далі - КБ "Приватбанк"), правонаступником якого є АТ "КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1, шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню всіх зобов`язань АТ "КБ "Приватбанк" за цим договором;
- визнати, що у ОСОБА_1 немає права вимагати від АТ "КБ "Приватбанк" виконання всіх зобов`язань за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105;
- визнати, що у АТ "КБ "Приватбанк" немає обов`язку виконувати зобов`язання за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105.
2. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що 21 грудня 2016 року відповідно до статті 41-1Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) та постанови КМУ від 18 грудня 2016 року № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" держава набула право власності на 100 % акцій АТ "КБ "Приватбанк".
3. Статутом АТ "КБ "Приватбанк", затвердженим постановою КМУ від 05 червня 2019 року № 594 (у редакції постанови КМУ від 14 серпня 2019 року № 712), визначено, що АТ "КБ "Приватбанк" є державним банком. Тож будь-які фінансові зобов`язання АТ "КБ "Приватбанк" безпосередньо впливають на права єдиного акціонера банку, яким є держава Україна в особі КМУ.
4. КМУ зазначив, що у жовтні 2021 року під час реалізації функцій вищого органу управління банку стало відомо про існування зобов`язання АТ "КБ "Приватбанк" перед ОСОБА_1 за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеним між КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 (вкладник), за змістом якого вкладник уніс до каси банку грошові кошти у сумі 900 000 000,00 карбованців строком на чотири роки з моменту укладення договору, із щомісячним нарахуванням за річною відсотковою ставкою 220 %.
5. Зобов`язання банку за цим договором станом на 21 грудня 2016 року (дата набуття державою права власності на акції банку) не обліковувалися за його балансовими та/або позабалансовими рахунками.
6. Згідно з відомостями АТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_1 звернувся до іноземного суду - Земельного суду Франкфурта-на-Майні (нім. - Landgericht Frankfurt am Main) (Федеративна Республіка Німеччина), із клопотанням про визнання та виконання рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року, постанови Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 року у справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу, якими позов ОСОБА_1 частково задоволено.
7. Загальний розмір коштів, які ОСОБА_1 просить повернути внаслідок нібито невиконання умов договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, за розрахунками позивача, складає майже 3 000 000 000,00 євро.
8. Права КМУ як вищого органу управління банку порушені внаслідок неузгодження правовідносин зі ОСОБА_1, оскільки за результатами розгляду судом іноземної юрисдикції заяви вкладника відбудеться зменшення чистого прибутку банку, розміру дивідендів та, як наслідок, зменшення коштів, що зараховуються до Державного бюджету України.
9. Внаслідок законодавчих змін протягом 2014-2020 років Закон № 4452-VI доповнено статтею 41-1, яка врегульовує питання виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. Станом на 21 грудня 2016 року редакція цієї статті містила абзац дев`ятий частини шостої, у якому зазначено таке: "У разі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними, а зобов`язання не підлягають виконанню банком". Аналогічне правило міститься у частині шістнадцятій цієї статті у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом (жовтень 2021 року).
10. Позивач наголошував, що оскільки стаття 41-1Закону № 4452-VI передбачає нікчемність правочину, що не обліковується на рахунках банку, а також, враховуючи приписи частини другої статті 215 та статті 216 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України), то у цих правовідносинах повинні застосовуватися наслідки недійсності нікчемного правочину, зокрема договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, а саме визнання такими, що не підлягають виконанню, всіх зобов`язань АТ "КБ "Приватбанк" за цим договором.
11. Дії ОСОБА_1, за твердженням позивача, спрямовані на стягнення грошових коштів за нікчемним правочином, завдають істотних збитків АТ "КБ "Приватбанк". Такі дії здійснені після проведення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
12. Рішенням від 30 червня 2022 року Печерський районний суд міста Києва позов КМУ задовольнив.
Суд застосував наслідки недійсності договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеного між КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1, шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню, всіх зобов`язань АТ "КБ "Приватбанк" за цим договором.
Визнав, що у ОСОБА_1 немає права вимагати від АТ "КБ "Приватбанк" виконання всіх зобов`язань за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105.
Визнав, що в АТ "КБ "Приватбанк" немає обов`язку виконувати зобов`язання за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105.
13. Суд першої інстанції аргументував своє рішення тим, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі правил абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент набуття 21 грудня 2016 року державою права власності на акції банку), у зв`язку із чим вважав за потрібне застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню, всіх зобов`язань банку за цим договором.
14. Суд першої інстанції зробив висновок, що КМУ не пропустив позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки про обставини нікчемності оспорюваного договору дізнався лише у жовтні 2021 року зі звернення ОСОБА_1 до іноземного суду із клопотанням про визнання та виконання судових рішень у справі № 2-737/2012.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою від 24 січня 2023 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволені позову КМУ. Здійснив розподіл судових витрат.
16. Суд апеляційної інстанції обґрунтовував цю постанову тим, що оспорюваний договір укладений 06 липня 1995 року, тоді як Закон № 4452-VI доповнено статтею 41-1 лише 12 серпня 2015 року, тобто після укладення правочину, про застосування наслідків недійсності якого просив позивач. Недійсність цього договору не може встановлюватися статтею 41-1 Закону № 4452-VI через незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
17. Суд апеляційної інстанції врахував наявність рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у справі № 2-737/2012, відповідно до яких суди зобов`язали АТ "КБ "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням відсотків згідно з умовами договору [частина четверта статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)]. Оскільки ці судові рішення набрали законної сили, то вони є обов`язковими та підлягають виконанню.
18. Відсутність обліку зобов`язань банку перед ОСОБА_1 за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105 за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку не свідчить про нікчемність такого договору.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
19. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 липня 1995 року між КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про поточний депозитний вклад № 1005682105, відповідно до якого вкладник уніс до каси банку грошові кошти в розмірі 900 000 000,00 карбованців строком на чотири роки з моменту укладення договору із щомісячним нарахуванням за річною відсотковою ставкою 220 %.
20. Рішенням від 29 березня 2012 року у справі № 2-737/2012 Ленінський районний суд м. Луганська задовольнив позов ОСОБА_1 . Суд визнав договір банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 10005682105 продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу. Зобов`язав ПАТ "КБ "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 10005682105 із нарахуванням відсотків згідно з умовами договору з моменту його укладення до 29 березня 2012 року.
21. Рішенням від 10 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 року, Апеляційний суд Луганської області скасував рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 1005682105 продовженим із 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу, ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Також суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ПАТ "КБ "Приватбанк" повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням відсотків згідно з умовами договору, шляхом зміни кінцевої дати нарахування відсотків з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
22. Держава 21 грудня 2016 року набула право власності на 100 % акцій ПАТ "КБ "Приватбанк" відповідно до статті 41-1 Закону № 4452-VI та постанови КМУ від 18 грудня 2016 року № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи".
23. Статут АТ "КБ "Приватбанк", затверджений постановою КМУ від 05 червня 2019 року № 594 (у редакції постанови КМУ від 14 серпня 2019 року № 712), передбачає, що АТ "КБ "Приватбанк" є державним банком. Єдиним акціонером банку є держава в особі КМУ.
24. Листом від 11 жовтня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-175017 АТ "КБ "Приватбанк" повідомило КМУ та Міністерство фінансів України про те, що у 1995 році між банком та вкладником укладено договір про поточний депозитний вклад на суму 900 000 000,00 карбованців.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги АТ "КБ "Приватбанк"
25. АТ "КБ "Приватбанк" 02 березня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду від 24 січня 2023 року КМУ зазначив таке:
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання законодавчої можливості застосування статті 41-1 Закону № 4452-VIв сукупності зі статтями 203, 215 ЦК України та часових меж такого застосування;
- суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив статті 203, 215 ЦК України та статтю 58 Конституції України, частини першу, другу, п`яту статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" у поєднанні з незастосуванням до такого тлумачення правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20);
- суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах з неподібними правовідносинами;
- суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема статті 18, 82, 357-359, 362 ЦПК України.
27. КМУ наголосив, що незастосування судом апеляційної інстанції у спірних правовідносинах наслідків недійсності нікчемного правочину, встановлених статтею 41-1 Закону № 4452-VI, призведе до стягнення з державного банку 3 000 000 000,00 євро, що в умовах воєнного стану зменшить надходження коштів до державного бюджету у виді дивідендів банку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
28. ОСОБА_1 у липні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги КМУ та АТ "КБ "Приватбанк", у якому просив постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
29. Ухвалами від 20 та 31 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційні провадження у цій справі.
30. Ухвалою від 20 червня 2023 року Верховний Суд призначив справу до розгляду, а ухвалою від 18 жовтня 2023 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року
у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20).
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
31. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
32. Звертаючись до суду із цим позовом, КМУ зазначав, що усі фінансові зобов`язання АТ "КБ "Приватбанк" безпосередньо впливають на права єдиного акціонера банку, яким є держава в його особі. КМУ від свого імені звернувся до суду як акціонер АТ "КБ "Приватбанк".
33. Водночас у пункті 76 постанови від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію: "За похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатися як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала на це увагу, зокрема в постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17
(провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19)".
34. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що наведений висновок Великої Палати Верховного Суду про потребу відмовити в задоволенні позову через неналежність позивача та неналежність йому права на звернення до суду із цим позовом є перешкодою у доступі до правосуддя, відтак це порушує вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
35. В юридичній літературі похідний позов, зокрема, визначається як правовий засіб захисту, що дозволяє учасникам або кредиторам юридичної особи заявляти та підтримувати позови в інтересах юридичної особи, якщо юридична особа
з певних причин не ініціює розгляд самостійно. Акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений товариством, якщо обґрунтує відповідні вимоги порушенням його корпоративних прав. Отже, захист прав та законних інтересів юридичних осіб її засновниками (учасниками) можливий завдяки доктрині "зняття корпоративної вуалі", тобто за допомогою пред`явлення похідного (непрямого) позову особою (учасником юридичної особи), яка не є безпосереднім учасником спірних матеріальних правовідносин (яким є юридична особа).
36. Колегія суддів наголосила, що ЄСПЛ зробив висновки про можливість звернення засновника юридичної особи в окремих випадках до суду з позовами про захист прав та інтересів заснованої ним юридичної особи, що є підтвердженням застосування щодо юридичних осіб теорії "проникнення під корпоративну вуаль" (рішення від 24 жовтня 1995 року у справі "Аґротексім та інші проти Греції" (Agrotexim and Others v. Greece), заява № 14807/89).
37. Подібний прояв доктрини зняття корпоративної вуалі застосував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 910/15925/18, а також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 810/4438/16 (провадження № К/9901/47608/18), в якій суд погодився із задоволенням позову фізичної особи - власника 100 % статутного капіталу товариства у зв`язку з потребою захисту прав як самого товариства, так і його учасника (засновника).