УХВАЛА
13 березня 2024 року
місто Київ
справа № 167/1058/20
провадження № 14-15цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Шевчук Л. Я., Бовчалюк З. А., Киці С. І.,
УСТАНОВИЛА:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
1. ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулася до суду із позовом до фізичної
особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, у якому просила:
- визнати незаконним її звільнення з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідно до наказу від 28 лютого 2020 року № 8 "Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487";
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді менеджера зі збуту;
- стягнути із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
- стягнути із ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
2. Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що 12 лютого 2020 року вона, маючи намір припинити трудові відносини, подала відповідачці письмову заяву про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. ФОП ОСОБА_2 повідомила про намір провести ревізію, проти чого ОСОБА_1 не заперечувала та запропонувала здійснити таку згідно з накладними на товар у її присутності, втім відповідачка відмовилася через брак часу.
3. За результатами проведеної ревізії оформили акт від 26 лютого 2020 року, яким встановлено недостачу на суму 14 968,40 грн. ОСОБА_1 відмовилася підписати цей акт, оскільки не погодилась із ним, а надати пояснення її позбавили можливості.
4. ФОП ОСОБА_2 28 лютого 2020 року видала наказ № 8 "Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487" та 04 березня 2020 року надіслала його ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку разом із заявою про намір розірвати трудовий договір. Відповідно до наказу ОСОБА_1 була звільнена
з посади продавця у магазині " Автозапчастини" згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України за недостачу товарно-матеріальних цінностей на суму 19 460,00 грн.
5. Позивачка вважала звільнення незаконним, оскільки її прийняли на роботу на посаду менеджера зі збуту, а не продавця, товари чи гроші під звіт вона не отримувала, не була матеріально-відповідальною особою. Акт ревізії не містить посилання на первинні документи, які б підтверджували існування товару, щодо якого виявили недостачу, а також не наведені підстави, які б свідчили про наявність її вини.
6. ОСОБА_1 наголосила, що їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає
у неможливості працевлаштуватися на нову роботу через зазначену у трудовій книжці підставу звільнення. Також незаконне звільнення вплинуло на її психо-емоційний стан та здоров`я.
Стислий виклад заперечень відповідачки
7. ФОП ОСОБА_2 заперечувала проти позову, вважаючи, що звільнення позивачки відбулося відповідно до приписів КЗпП України та інших нормативно-правових актів.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням від 20 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, Рожищенський районний суд Волинської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
9. Суд визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відповідно до наказу від 28 лютого 2020 року № 8 "Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487".
10. Поновив ОСОБА_1 на посаді менеджера зі збуту у ФОП ОСОБА_2 .
11. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 38 740,52 грн з утриманням із цієї суми загальнообов`язкових платежів (податків) відповідно до закону.
12. Стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. В іншій частині вимог позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовив через недоведеність.
13. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць у сумі 4 470,06 грн суд допустив до негайного виконання.
14. Вирішив питання розподілу судових витрат.
15. Додатковим рішенням від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, Рожищенський районний суд Волинської області частково задовольнив заяву ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат.
16. Суд стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовив.
17. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не належать до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, а тому не можуть бути звільнені відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
18. Суди врахували, що посада менеджера зі збуту, яку обіймала ОСОБА_1, перебуваючи у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, не зазначена у Переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому постановою Державного комітету Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.
19. Додатковою постановою від 12 квітня 2021 року Волинський апеляційний суд частково задовольнив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
20. Суд стягнув з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Стислий виклад змісту постанови суду касаційної інстанції
21. Постановою від 06 жовтня 2021 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, частково задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, скасував постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2021 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
22. Верховний Суд обґрунтовував постановлене рішення тим, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не перевірив та не навів у постанові суду мотивів відхилення аргументів відповідачки про пропуск позивачкою строку звернення до суду із цим позовом, формально виходив лише з того, що позивачка трудову книжку отримала 06 березня 2020 року, не звернувши уваги на те, що позов пред`явлено 28 вересня 2020 року, тобто за межами встановленого законом місячного строку. У разі пропуску цього строку без поважних причин суд може відмовити у позові лише із цих підстав.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції після нового розгляду
23. Постановою від 30 листопада 2021 року Волинський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2, скасував рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 листопада 2020 року та додаткове рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 14 грудня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
24. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про брак підстав для звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки до посадових обов`язків ОСОБА_1, яка працювала менеджером зі збуту, не входило безпосереднє обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей. Також ця посада не зазначена у переліку посад, у разі зайняття яких з працівниками можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність. Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропустила встановлений законом місячний строк звернення до суду з таким позовом без поважних причин.
25. Додатковою постановою від 14 лютого 2022 року Волинський апеляційний суд задовольнив заяву ФОП ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення
у цій справі.
26. Суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 на відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги 4 414,20 грн та 5 885,60 грн за подання касаційної скарги.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
27. Суди встановили, що з 01 липня 2013 року до 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, працювала на посаді менеджера зі збуту на підставі безстрокового трудового договору, зареєстрованого у Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості.
28. ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03 липня 2013 року уклали типовий договір про повну індивідуальну відповідальність, у якому посада працівника зазначена як продавець.
29. ОСОБА_1 12 лютого 2020 року подала ФОП ОСОБА_2 письмову заяву про припинення трудових відносин за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
30. З ініціативи ФОП ОСОБА_2 з 20 до 25 лютого 2020 року в магазині "Автозапчастини" (м. Рожище, Волинська область), що був місцем роботи ОСОБА_1, проводилася ревізія, під час якої виявлено недостачу товару на суму 14 968,40 грн, про що складено відповідний акт, який ОСОБА_1 не підписувала.
31. Відповідно до наказу від 28 лютого 2020 року № 8 "Про припинення трудового договору від 01 липня 2013 року № 03541300487" ОСОБА_1 звільнили з посади продавця магазину " Автозапчастини" згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України (недовіра) за нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 19 460,00 грн на підставі акта ревізії від 26 лютого 2020 року.
32. У Луцькій районній філії Волинського обласного центру зайнятості 28 лютого 2020 року склали акт про те, що ОСОБА_1 відмовилася розривати трудовий договір на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Цей акт підписали позивачка, відповідачка, провідний юрисконсульт Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості ОСОБА_3 та заступник начальника Відділу взаємодії з роботодавцями Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості Терновий Я. В.
33. Копію наказу про звільнення ФОП ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 04 березня 2020 року із використанням засобів поштового зв`язку, яку вона отримала 06 березня 2020 року.
34. Позивачка не заперечувала, що трудова книжка зберігалася у неї та 28 лютого 2020 року у приміщенні Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості, ФОП ОСОБА_2 внесла запис у трудову книжку про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України і видала їй трудову книжку із відповідним записом.
35. Згідно з повідомленням Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості від 18 березня 2020 року № 135/22/04/19 зазначений трудовий договір знятий з реєстрації 17 березня 2020 року.
36. Постановою слідчого відділу Рожищенського відділення поліції Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції
у Волинській області Горщарука В. І. від 13 березня 2020 року встановлено, що за заявою ФОП ОСОБА_2 про виявлення недостачі товарно-матеріальних цінностей на суму 19 460,00 грн внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування. Проте через неможливість встановити з акта ревізії точний перелік втрачених товарів та суму завданої майнової шкоди кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення закрито.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
37. ОСОБА_1 30 грудня 2021 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, залишити в силі рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 20 листопада 2020 року та додаткове рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 14 грудня 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
38. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявниця зазначила:
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права
у подібних правовідносинах, зокрема статті 233 КЗпП України та пункту 1 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України із врахуванням Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"
(далі - Закон № 540-ІХ);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права
у подібних правовідносинах, зокрема статей 48, 233 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, в аспекті того, чи пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду із видачею трудової книжки, яка не була належно оформленою;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема статті 234 КЗпП України та пункту 1 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, в аспекті того, чи потрібно вважати карантин обставиною, яка свідчить про поважність причин пропуску строків звернення до суду, визначених статтею 233 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
39. Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що місячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, на час введення карантину (12 березня 2020 року) не закінчився і за приписами пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України вважався продовженим станом на день звернення позивачки до суду.
40. Також заявниця зазначила, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що строк звернення до суду потрібно обраховувати з часу отримання позивачкою трудової книжки із записом про звільнення з роботи, а саме з 28 лютого 2020 року, є помилковими, оскільки відповідно до статей 47, 233 КЗпП України строк звернення до суду пов`язується з моментом видачі працівнику виключно належно оформленої трудової книжки. Видана їй відповідачкою трудова книжка не була належно оформленою, оскільки запис у ній не відповідав вимогам закону, а тому позивачка вважала, що строк звернення до суду потрібно рахувати саме з часу отримання нею наказу про звільнення, тобто з 06 березня 2020 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
41. ФОП ОСОБА_2 06 червня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін. Вважала, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
42. Ухвалою від 11 травня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції.
43. Ухвалою від 20 листопада 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
44. Ухвалою від 24 січня 2024 року Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
45. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
46. Предметом спору у цій справі є визнання незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
47. Під час розгляду цього спору в цілому серед правових питань, пов`язаних із зазначеними правовідносинами, виникло питання щодо дотримання строків звернення до суду із такими вимогами, під час вирішення якого колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з`ясувала наявність протилежних висновків Верховного Суду щодо питання, чи продовжуються строки, які мали б закінчитися під час дії карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 211), але до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня до 02 квітня 2020 року.
48. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року в справі № 373/651/20 (провадження № 61-3396св21) зазначив про таке: "Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах позовної давності було 01 квітня 2020 року, а Закон № 540-IX щодо продовження строків на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення позовної давності, вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267 ЦК України, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви суду першої інстанції в частині вирішення питання про застосування позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропущення позивачем позовної давності з огляду на існування підстав для захисту порушеного права позивача".
49. Водночас у постанові від 25 серпня 2021 року в справі № 914/1560/20 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла інших висновків: "З огляду на приписи статей 256, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, а саме дату звернення позивача із цим позовом до суду - 18 червня 2020 року, та вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від 29 березня 2019 року, річна позовна давність щодо цих вимог у справі позивачем не пропущена (повинна була сплинути 30 березня 2020 року)".
50. Отже, існує суперечлива судова практика щодо питання, чи продовжуються строки, які мали б сплинути під час дії карантину, запровадженого Постановою № 211, але до набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня до 02 квітня 2020 року.
51. На переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Закон № 540-IX не має зворотної дії у часі, а тому якщо строки звернення до суду мали сплинути з 12 березня до 02 квітня 2020 року, немає підстав для безумовного (автоматичного) продовження таких строків відповідно до Закону № 540-IX. Запровадження в Україні карантину може свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду, і таке питання має вирішуватися судом за відповідним клопотанням особи.