ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 452/18/20
провадження № 51-3537 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12019140290000927 від 27 грудня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ст. 287 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Цим же рішенням стягнуто із обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 383 867,65 грн на відшкодування майнової шкоди та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
За обставин, встановлених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 21 березня 2019 року приблизно о 19:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, будучи, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 19 квітня 2018 року, власником автомобіля марки "FORD FOCUS", реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, тобто особою, відповідальною за експлуатацію транспортного засобу, достовірно знаючи те, що ОСОБА_9 не має посвідчення водія, тим самим не має права керування транспортним засобом, та перебував на той час в стані алкогольного сп`яніння, добровільно допустив останнього до керування власним автомобілем. У результаті допущення ОСОБА_6 до керування транспортного засобу ОСОБА_9, останній 21 березня 2019 року приблизно о 19:45, на автодорозі Нижанковичі-Самбір-Дрогобич-Стрий на її ділянці між с. Дубрівка Самбірського району Львівської області та м. Самбір Львівської області, допустив зіткнення керованого ним автомобіля марки "FORD FOCUS", в салоні якого в якості пасажира переднього пасажирського сидіння перебував ОСОБА_6, з автомобілем марки "MERCEDES-BENZ SPRINTER", реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_8, який перевозив в салоні автомобіля пасажира переднього пасажирського сидіння ОСОБА_10 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля "MERCEDES-BENZ SPRINTER", реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких за ознакою небезпеки для життя в момент утворення.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено, апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 задоволено частково.
Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 червня 2022 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання змінено.
Виключено з резолютивної частини вироку посилання суду на застосування щодо ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 287 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, визначених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного суду від 16 лютого 2023 року касаційні скарги прокурора ОСОБА_13 та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 задоволено. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_6 скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_11 задоволено, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції змінено та виключено з його резолютивної частини посилання на застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Цим же рішенням постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 287 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Крім того, вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції:
- в порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК України не врахував позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 лютого 2023 року, про неможливість виправлення засудженого ОСОБА_6 без реального відбування покарання;
- застосовуючи до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України, безпідставно послався на те, що на утриманні обвинуваченого перебуває бабуся, матір (інвалід ІІІ групи) та малолітній син, оскільки довідка про склад сім`ї лише підтверджує їх спільне проживання, а інших доказів, які б дійсно підтверджували факт того, що вказані особи перебувають на утриманні ОСОБА_6, в матеріалах провадження немає. Також прокурор зауважує, що відповідно до копій посвідчень матір та бабуся обвинуваченого є пенсіонерами, тобто отримують відповідне соціальне забезпечення від держави, при цьому сам ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, проходить стажування в магазині, та в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що обвинувачений має стабільний дохід та спроможний утримувати своїх родичів;
- не врахував обставин справи, а саме те, що злочин ОСОБА_6 вчинив у стані алкогольного сп`яніння, при цьому достовірно знаючи, що ОСОБА_9 не має посвідчення водія, тобто не має відповідних навичок для керування джерелом підвищеної небезпеки.
Крім того, прокурор, не погоджуючись з позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності в діях обвинуваченого щирого каяття, стверджує, що:
- ОСОБА_6, визнаючи вину, не висловлював жодних доводів та міркувань щодо критичної оцінки своєї протиправної поведінки, не повідомив суду мотиви вчиненого злочину та не виявляв жодного жалю з приводу скоєного;
- на момент апеляційного розгляду обвинувачений навіть частково не відшкодував заподіяні збитки;
- суд не врахував позицію потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому реального покарання, оскільки останній не вибачився та не намагався усунути наслідки своєї протиправної поведінки.
Вказане, на думку прокурора, свідчить про відсутність щирості у каятті обвинуваченого.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України, повною мірою не врахував тяжкість вчиненого злочину, усіх даних про особу обвинуваченого та інших обставин справи, а тому, як наслідок, постановив рішення, яке не відповідає викладеним у ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження.
На зазначену касаційну скаргу прокурора заперечень від учасників судового провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 та просив її задовольнити.
Сторона захисту належним чином повідомлена про дату та час касаційного розгляду. Відводів та клопотань не заявляла.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність наведених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ст. 287 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи касаційної скарги сторони обвинувачення щодо невідповідності призначеного судом ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість, Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.
Як убачається з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання про вид та міру покарання ОСОБА_6, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває. Судом також було прийнято до уваги і те, що обвинувачений не в повному обсязі усвідомив суть вчиненого, не розкаявся у своїх діях, не відшкодував шкоду спричинену потерпілому, що вбачалося із показань наданих потерпілим ОСОБА_8 під час судового розгляду справи.
Крім того, місцевий суд взяв до уваги і думку потерпілого ОСОБА_8, який просив обрати обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, оскільки з боку останнього відсутнє каяття та усвідомлення вчиненого.
Водночас судом першої інстанції не було встановлено обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання. При цьому обставиною, що обтяжує обвинуваченому покарання, судом було визнано вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.
З огляду на вищенаведене місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання в межах, передбачених санкцією ст. 287 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок за апеляційними скаргами обвинуваченого, прокурора та представника потерпілого, поданими з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, погодився з рішенням місцевого суду саме в частині виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. При цьому змінив вирок суду першої інстанції в частині призначення додаткового покарання, а також застосував до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Перевіривши доводи касаційної скарги сторони обвинувачення, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання, виходячи з наступного.
Питання призначення покарання врегульовані розділом ХІ КК України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.