ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 554/3816/22
провадження № 51-3054 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021170000000640 від 17 жовтня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Василівка Семенівського району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01 вересня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 був визнаний винуватим у тому, що він 16 жовтня 2021 року приблизно о 19:30 (у темну пору доби в умовах недостатньої видимості), керуючи автомобілем ВАЗ 217030 д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Шевченка у смт Семенівка Полтавської області, грубо порушуючи вимоги п. 12.2, 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, проявляючи злочинну самовпевненість, зі швидкістю приблизно 151,6-158,2 км/год, на перехресті з вул. Молодіжною не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7, яка перетинала перехрестя, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження та померла на місці.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8, який діяв в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, задоволено частково. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання змінено та призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в частині призначеного йому покарання, змінити та призначити йому покарання із застосуванням положень статей 75, 76 КК України.
На обґрунтування своїх вимог в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням засуджений вказує, що він раніше не притягався до кримінальної відповідальності, не одружений, навчається, відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілій, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, здійснює нагляд за бабусею похилого віку, яка за медичними показниками потребує стороннього догляду, а також посилається на позицію прокурора та потерпілої щодо призначення йому міри покарання.
Крім того, засуджений також зазначає, що місцевий суд:
- призначаючи йому покарання, всупереч вимогам ч. 4 ст. 67 КК України, в якості обставин, що обтяжують покарання, врахував передбачені в диспозиції ст. 286 КК України ознаки злочину (заподіяння смерті потерпілій, жінці похилого віку, у поєднанні з винятково небезпечним характером керування, становлячи підвищену суспільну небезпечність), які він не мав права враховувати;
- визнаючи його винним у скоєнні злочину з необережності, у своєму рішенні навів обставини, характерні для умисного злочину (винятково небезпечний характер керування, що являє підвищену суспільну небезпечність), а також у своєму рішенні послався на обставини, які не були наведені у обвинувальному акті (вчинення кримінального правопорушення з проявом самовпевненості);
- відмовляючи прокурору та стороні захисту у застосуванні положень статей 75, 76 КК України, прийняв до уваги кваліфікуючі ознаки ст. 286 КК України (невідворотні наслідки та спосіб вчинення злочину), які, на думку засудженого, не можуть враховуватися при обранні покарання та не є підставами для відмови у звільненні від відбування призначеного покарання.
Разом з тим засуджений також стверджує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за апеляційною скаргою захисника, не звернув увагу на допущені місцевим судом порушення при обранні міри покарання та не надав їм оцінки у своїй ухвалі. При цьому зауважує, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок, не виключив з нього безпідставно враховані місцевим судом обставини, які обтяжують покарання.
Водночас, з огляду на наведене, засуджений вказує, що з рішень судів попередніх інстанцій має бути виключено посилання на обставини, що обтяжують покарання.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 вказує, що місцевий суд, визнаючи його винним у скоєнні злочину з необережності, у своєму рішенні навів обставини, характерні для умисного злочину (винятково небезпечний характер керування, що являє підвищену суспільну небезпечність), а також у своєму рішенні послався на обставини, які не були наведені у обвинувальному акті (вчинення кримінального правопорушення з проявом самовпевненості).
Положеннями ч. 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, та не оспорюється учасниками провадження, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.
Системне тлумачення норм кримінального закону свідчить про те, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином, який вчинений з необережності.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК України необережність поділяється на кримінальну протиправну самовпевненість та кримінальну протиправну недбалість.
Частиною 2 ст. 25 КК України визначено, що необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Згідно з вироком місцевий суд, викладаючи формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, вказав, що кримінальне правопорушення було вчинено з проявом злочинної самовпевненості. Разом з тим у своєму рішенні суд першої інстанції, з-поміж іншого, послався на суспільну небезпечність скоєного злочину, яка, на переконання цього суду, полягає у винятково небезпечному характері кермування обвинуваченим, що, у свою чергу, призвело до смерті потерпілої.
Таким чином, ураховуючи наведене, а також з огляду на зміст касаційної скарги засудженого, який, звертаючи увагу Суду на вказане, не зазначає, яку саме норму закону в такому випадку було порушено судом першої інстанції, то колегія суддів не вбачає підстав, які б свідчили про допущення судом істотних порушень, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів засудженого про те, що суди попередніх інстанцій, призначаючи йому покарання, всупереч вимогам ч. 4 ст. 67 КК України, в якості обставин, що обтяжують покарання, врахували передбачені в диспозиції ст. 286 КК України ознаки злочину, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч. 4 ст. 67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.