ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 307/1118/20
провадження № 51-4150 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020070160000349 від 06 квітня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, мешканки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України
за спільною касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 липня 2021 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 липня 2021 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 850 грн.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 була визнана винуватою у тому, що вона 06 квітня 2020 року приблизно о 07:00, перебуваючи на земельній ділянці будинку АДРЕСА_1, діючи умисно, на ґрунті неприязних відносин, які виникли з приводу користування земельної ділянки, штовхнула ОСОБА_8 на землю, після чого нанесла останній один удар ногою в область лівого стегна та один удар ногою в область спини зліва. В результаті неправомірних дій ОСОБА_6, потерпілій ОСОБА_8, спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я, чи незначну стійку втрату працездатність.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено та звільнено обвинувачену ОСОБА_6 від призначеного їй за ч. 1 ст. 125 КК України покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали
У своїй касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
На обґрунтування своїх вимог сторона захисту вказує, що суди попередніх інстанцій, постановляючи рішення, вийшли за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки не врахували невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 290 КПК України та здійснювали розгляд кримінального провадження з порушенням вимог ч. 4 ст. 26, ст. 477 КПК України. Зокрема, на думку засудженої та її захисника, суди залишили поза увагою те, що:
- обвинувальний акт містить розбіжності в імені потерпілої;
- наявна в матеріалах справи заява про вчинення кримінального правопорушення не містить імені заявника (що, на переконання сторони захисту, унеможливлює його ідентифікацію) та адресована начальнику Тячівського ВП, який не уповноважений на внесення відомостей в ЄРДР;
- заява про вчинення кримінального правопорушення підписана двома особами - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а її зміст не відповідає змісту обвинувачення;
- матеріали кримінального провадження не містять витягу з ЄРДР, що, на думку сторони захисту, ставить під сумнів існування кримінального провадження та унеможливлює перевірку дотримання норм КПК України при внесенні відомостей до ЄРДР.
Таким чином, засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 вважають, що з огляду на вищенаведене, сторона обвинувачення не довела наявність передбачених КПК України підстав для проведення досудового розслідування у формі приватного обвинувачення, а тому всі докази, зібрані у кримінальному провадженні, є недопустимими. При цьому також зауважують, що місцевий суд не повинен був розпочинати судовий розгляд обвинувального акта, який не відповідає вимогам КПК України (неможливо встановити потерпілу, а відтак і обставини провадження), а тому ухвала суду першої інстанції від 18 травня 2020 року про призначення судового розгляду була постановлена з грубим порушенням норм процесуального права.
Крім того, сторона захисту, не погоджуючись із засудженням ОСОБА_6, стверджує, що:
- суд першої інстанції не перевірив допустимість наданих стороною обвинувачення доказів, зокрема, факт надання стороні захисту доступу до матеріалів кримінального провадження (ст. 290 КПК України);
- місцевий суд у вироку не навів належних мотивів, за яких не взяв до уваги показання обвинуваченої ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були очевидцями події;
- з матеріалів справи неможливо встановити, яка саме особа була допитана в якості потерпілої та, як наслідок, чи може суд приймати її показання до уваги;
- допит потерпілої в суді першої інстанції було здійснено з грубим порушенням прав людини, оскільки, під час допиту, попередив потерпілу про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, що суперечить положенням п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК України;
- висновки місцевого суду про те, що показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, спростовуються показаннями свідка ОСОБА_12, є неправильними, оскільки останній, як зазначено у вироку, пояснював, що не бачив, як обвинувачена наносила тілесні ушкодження потерпілій;
- під час проведення слідчого експерименту від 13 квітня 2020 року за участю свідка ОСОБА_9, фактично було здійснено допит свідка на місці події;
- судом першої інстанції не було допитано свідка ОСОБА_9, а тому врахування її показань, наданих на стадії досудового розслідування (під час проведення слідчого експерименту), на думку сторони захисту, вказує про порушення принципу безпосередності дослідження доказів та свідчить про недопустимість протоколу проведення слідчого експерименту від 13 квітня 2020 року за участю свідка ОСОБА_9 як доказу;
- місцевий суд, встановивши факт неможливості виклику свідка ОСОБА_9 для допиту (в матеріалах справи відсутні дані про виконання ухвали суду про привід свідка), ухвалив прийняти відмову сторони обвинувачення від її допиту, чим фактично змінив обсяг дослідження доказів, що не передбачено КПК України, при цьому не з`ясував позицію сторони захисту щодо відмови від допиту свідка, чим порушив право на перехресний допит, а також не встановив позицію потерпілої, що, на думку сторони захисту, є обов`язковим у кримінальному провадженні за формою приватного обвинувачення;
- висновок судово-медичної експертизи від 08 квітня 2020 року № 115, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки в ньому не зазначено номера кримінального провадження, в якому було проведено експертне дослідження, а його зміст не доводить факту нанесення тілесних ушкоджень потерпілій саме ОСОБА_6 .
Ураховуючи вищенаведене, а також з огляду на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, сторона захисту вважає, що вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не було доведено поза розумним сумнівом.
Водночас засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7, посилаючись на порушення вимог ст. 285 КПК України та ч. 5 ст. 27 КПК України, зазначають, що:
- судом апеляційної інстанції не було роз`яснено обвинуваченій права на подачу клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, що не узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 521/8872/18 (провадження № 51-413кмо21);
- в матеріалах кримінального провадження відсутній технічний запис судового засідання в суді апеляційної інстанції від 04 квітня 2023 року.
Також сторона захисту вказує, що суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, належним чином своїх висновків не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги обвинуваченої, обмежившись лише перерахуванням наведених у вироку доказів, та загальним формулюванням про доведеність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу засудженої та її захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що суди попередніх інстанцій, постановляючи рішення, вийшли за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки не врахували невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 290 КПК України та здійснювали розгляд кримінального провадження з порушенням вимог ч. 4 ст. 26, ст. 477 КПК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 314 КПК України після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п`яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження. При цьому після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, головуючий з`ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду (ч. 2 ст. 314 КПК України).
Положеннями пунктів 3, 5 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право: повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Згідно із ч. 1 ст. 315 КПК України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.
Отже, питання невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України вирішується на стадії підготовчого судового засідання.
Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 18 травня 2020 року відбулося підготовче судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 . При цьому на стадії надання пояснень, усі учасники судового провадження, зокрема, і сторона захисту, вважали за можливе призначення поданого до суду обвинувального акта стосовно ОСОБА_6 до розгляду.
За наслідком підготовчого судового засідання, місцевий суд, не встановивши підстав для застосування положень п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК України, ухвалою 18 травня 2020 року призначив вказаний обвинувальний акт до розгляду.
Таким чином, Суд звертає увагу, що на стадії підготовчого судового засідання стороною захисту не було заявлено жодних клопотань щодо необхідності повернення обвинувального акта прокурору у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги засудженої та її захисника про невідповідність обвинувального акта положенням ст. 291 КПК України та, як наслідок, незаконність ухвали суду першої інстанції від 18 травня 2020 року про призначення судового розгляду.
Крім того, зі змісту обвинувального акта (розділи "Встановлені фактичні обставини кримінального правопорушення" та "Формулювання обвинувачення ОСОБА_6"), що в свою чергу не заперечувалось учасниками судового провадження, зокрема, й стороною захисту, вбачається, що ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення у заподіянні 06 квітня 2020 року потерпілій ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК України).
При цьому колегія суддів зауважує, що ні під час підготовчого судового засідання, ні в ході судового розгляду по суті, сторона захисту не ставила під сумнів той факт, що ОСОБА_8, яка подала заяву про вчинення кримінального правопорушення, а також допитувалась в якості потерпілої, є саме тією особою, з якою у обвинуваченої ОСОБА_6 06 квітня 2020 року відбувся конфлікт, а також не заявляла, що наявна в матеріалах справи заява про вчинення кримінального правопорушення (за підписом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ), була подана іншою особою.