ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 132/1213/22
провадження № 51-4922 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 та повернення апеляційної скарги апелянтові на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про поновлення строку апеляційного оскарження вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2022 року, а апеляційну скаргу повернуто апелянтові на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому засуджений вказує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, позбавив його права на судовий захист та доступ до правосуддя, що не узгоджується з положеннями ст. 55 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України та практикою Європейського суду з прав людини.
Крім того, засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи вищенаведене рішення, не прийняв до уваги того, що він хворіє на тяжкі захворювання та потребує постійної медикаментозної допомоги і належного медичного нагляду. Водночас ОСОБА_6 зауважує, що одразу після його затримання, у зв`язку з неналежним лікуванням, у нього погіршився стан здоров`я, що в свою чергу, перешкодило йому своєчасно оскаржити вирок місцевого суду. Крім того, засуджений стверджує, що на підтвердження стану його здоров`я, ним до клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вироку було долучено довідку з ДУ "Центр охорони здоров`я ДКВС України".
Таким чином, засуджений ОСОБА_6 вважає, що строк звернення до апеляційного суду підлягав поновленню як такий, що пропущений з поважних причин. При цьому до своєї касаційної скарги додає довідку, видану медичною частиною № 86 ДУ "Центр охорони здоров`я ДКВС України" у Вінницькій області від 02 серпня 2023 року № 119.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися положеннями ст. 412 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК України).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2022 року, засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку на подання апеляційної скарги, засуджений вказував, що хворіє на тяжкі захворювання, при цьому зауважував, що після ув`язнення, у зв`язку з неналежним лікуванням, у нього погіршився стан здоров`я, що перешкодило йому своєчасно оскаржити вирок в апеляційному порядку.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу повернуто апелянту на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України.
При цьому на обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуваний вирок було ухвалено 01 серпня 2022 року, а апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_6 подав лише 21 квітня 2023 року, тобто з пропущенням строку на апеляційне оскарження. Водночас суд зауважив, що відповідно до наявної в матеріалах справи розписки копія вироку була вручена обвинуваченому 01 серпня 2022 року, а тому мотиви клопотання останнього щодо тривалого лікування, суд визнав сумнівними, посилаючись на те, що ОСОБА_6, перебуваючи в місцях позбавлення волі, отримував медичну допомогу, отже його хвороба не перешкодила йому своєчасно подати апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали провадження та доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України передбачено, що апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх проголошення.
Пунктом 4 ч. 3 ст. 399 КПК України визначено, що апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Частиною 1 ст. 117 КПК України передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 08 жовтня 2020 року у справі № 461/3021/18 (провадження № 51-1246км20), 28 січня 2021 року у справі № 204/7417/17 (провадження № 51-31123км20), в ініційованому учасником кримінального провадження клопотанні про поновлення процесуального строку має бути наведено причини, через які цей строк пропущено. Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27 березня 2019 року (справа № 127/17092/18), особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини.