ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2024 року
м. Київ
справа № 751/3578/21
провадження № 51-3423 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_6 на вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2022 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270010003703, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Томахівка Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 листопада 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 259 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, покаранням за вироком Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2014 року у виді довічного позбавлення волі, суд призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Також суд прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 червня 2019 року о 19:08 та о 19:54, перебуваючи в Державній установі "Чернігівській слідчий ізолятор" (вул. Реміснича, 2, м. Чернігів), діючи умисно, з особистих мотивів, використовуючи належний йому мобільний телефон марки "Nokia 7230", IMEI 1: НОМЕР_1 із сім-карткою оператора мобільного зв`язку ПрАТ "Київстар", за допомогою якої обслуговується абонентський номер НОМЕР_2, здійснив два дзвінки диспетчеру спецлінії "102" Національної поліції України та анонімно повідомив завідомо неправдиву інформацію про підготовку вибухів, а саме замінування будівель аеропорту "Жуляни", залізничного вокзалу "Київ-Пасажирський" та "Центрального Автовокзалу". Цими діями ОСОБА_7 була поставлена під загрозу громадська безпека, у результаті чого органи Національної поліції та інші спеціальні служби, відволікшись від виконання своїх обов`язків, обстежили зазначені будівлі та прилеглі до них території, однак жодних вибухових пристроїв, речовин або конструктивно схожих на них предметів не виявили, тобто повідомлення про підготовку вибухів не підтвердилося.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 15 травня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть його аргументів переважно зводиться до того, що місцевий суд не з`ясував фактичн обставин кримінального провадження та допустив однобічність, неповноту, упередженість і обвинувальний ухил під час судового розгляду, оскільки не дослідив і не дав належної оцінки мотивам вчинення цього кримінального правопорушення. Так, засуджений твердить, що він, вчиняючи кримінальне правопорушення, був змушений привернути увагу до порушень, які, на його думку, допустив суд під час розгляду іншого кримінального провадження щодо нього, а також неправомірних дій працівників слідчого ізолятора. З огляду на це вважає, що відповідальність за його дії повинні нести інші особи, які фактично підбурили його до цього вчинку. Крім того, зазначає, що суд жодним чином не відреагував на дані, які вбачаються з досліджених доказів, про застосування щодо нього тортур і катувань. На його переконання, суд першої інстанції не врахував, що початковий етап досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні був проведений без участі захисника. Як наголошує засуджений, апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення і безпідставно залишив без змін ухвалений щодо нього вирок.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить на підставі положень ст. 39 КК України скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7, оскільки під час вчинення кримінального правопорушення він діяв у стані крайньої необхідності, що виключає кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи цю позицію, захисник зазначає, що засуджений своїм вчинком намагався змусити правоохоронні органи звернути увагу на порушення його прав працівниками слідчого ізолятора і суду, оскільки іншої можливості для свого захисту не вбачав. Крім того, захисник наголосив, що ОСОБА_7 був видалений із зали судових засідань під час перегляду вироку апеляційним судом та не дав повноцінних пояснень з приводу поданої апеляційної скарги, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту відсутні, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Однобічність і неповнота досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, і тим більше, оцінка процесуальних дій суду в іншому кримінальному провадженні, які оспорює ОСОБА_7, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини, на які сторона захисту також посилалася в апеляційних скаргах, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив цих порушень під час проведення досудового розслідування і розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. Тому колегія суддів Верховного Суду, переглядаючи судові рішення, виходить із фактичних обставин кримінального провадження, установлених цими судами.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду згідно з указаними вище законодавчими приписами.
Доводи, наведені стороною захисту в касаційних скаргах, про те, що вчинене ОСОБА_7 діяння не є кримінальним правопорушенням, оскільки він перебував у стані крайньої необхідності, аналогічні наведеним в апеляційних скаргах засудженого і захисника, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд, проаналізувавши такі доводи, дав на них вичерпну відповідь та, залишаючи апеляційні скарги на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
Засобом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 259 КК України, є неправдива (брехлива) інформація - відомості, які не відповідають дійсності про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Неправдиве повідомлення про ці відомості - це доведення вказаної інформації до відома будь-якої особи (юридичної чи фізичної), органів влади у будь-якій формі та будь-яким способом. Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто винний знає про те, що відомості, які ним повідомляються, є неправдивими, а мета і мотиви його дій можуть бути різними.
Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об`єктів власності порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установ та організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, відволікає певні сили і засоби від виконання їх обов`язків, призводить до обмеження прав і свобод людей тощо. Поширення таких неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.
Згідно з фактичними обставинами кримінального правопорушення, які були встановлені судами попередніх інстанцій та детально викладені в судових рішеннях, ОСОБА_7, перебуваючи у слідчому ізоляторі в м. Чернігові, діючи умисно й усвідомлюючи, що поширювані ним відомості не відповідають дійсності, з особистих мотивів, анонімно повідомив диспетчеру спецлінії "102" завідомо неправдиву інформацію про підготовку вибухів, а саме: замінування будівель аеропорту, залізничного та автобусного вокзалів, що розташовані в м. Києві. З`ясувавши всі обставини, що мають значення для цього кримінального провадження, суди дійшли висновку, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав та бажав настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди громадській безпеці, що фактично настали, тобто діяв з прямим умислом, і ці його дії містять всі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України. Із пояснень ОСОБА_7 встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення його спонукали особисті мотиви, конкретний зміст яких на кваліфікацію його дій не впливає, оскільки мотив не є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину.