ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 201/8130/18
провадження № 61-19316св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,
треті особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, ОСОБА_3, ОСОБА_4, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., ОСОБА_3, ОСОБА_4, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, визнання недійсним договору дарування квартири, скасування державної реєстрації права власності та витребування квартири.
Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі ордера № 1902, виданого 15 грудня 1970 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_5 разом з дочками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вселилася у квартиру АДРЕСА_1, яка належала до комунальної власності територіальної громади міста.
Після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рішенням виконавчого комітету Жовтневого району міста Дніпропетровська від 23 січня 1981 року особовий рахунок на зазначену квартиру був переоформлений на ОСОБА_6, яка після укладення шлюбу змінила прізвище на " ОСОБА_6".
У 1989 році ОСОБА_7 змінила прізвище на " ОСОБА_7" ( ОСОБА_1 ).
Рішенням Жовтневого районного суд м. Дніпропетровська від 18 квітня 2002 року у справі № 2-1340/2002, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 про вселення її у квартиру АДРЕСА_1, з якої остання виселилася через неприязні стосунки із своєю сестрою. Цим же судовим рішенням визначено порядок користування квартирою; зобов`язано комунальне підприємство відкрити на ім`я ОСОБА_1 особовий рахунок на виділену їй кімнату для оплати комунальних послуг; зобов`язано ОСОБА_10, ОСОБА_11 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою. На момент розгляду цієї справи судом у спірній квартирі були зареєстровані також троє дітей ОСОБА_10 : дочка ОСОБА_12, 1991 року народження, сини ОСОБА_13, 1991 року народження, та ОСОБА_14, 1997 року народження.
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті ОСОБА_11 із сином ОСОБА_15 переїхали мешкати до іншої квартири.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська від 20 грудня 2002 року № 721 опікуном над неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 призначено ОСОБА_16 . Відповідно до цього рішення за неповнолітніми ОСОБА_3, ОСОБА_4 закріплено житло - квартиру АДРЕСА_1, однак визначено їх місце проживання разом із тіткою ОСОБА_16 у квартирі АДРЕСА_2 .
Місце проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 20 січня 2004 року зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради від 21 жовтня 2011 року № 401 у зв`язку зі смертю головного квартиронаймача ОСОБА_10 відкрито особовий рахунок на дві кімнати у квартирі АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 (на склад сім`ї дві особи: вона та брат ОСОБА_4 ). Одна кімната відповідно до рішення Жовтневого районного суд м. Дніпропетровська від 18 квітня 2002 року у справі № 2-1340/200 залишилася у користуванні ОСОБА_1, на її ім`я було відкрито особовий рахунок на цю кімнату.
У зв`язку зі вступом на навчання до Київського національного університету технологій та дизайну ОСОБА_3 02 вересня 2013 року була знята з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та зареєстрована 24 грудня 2014 року у квартирі АДРЕСА_3 на період навчання.
29 червня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_1 та заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2012 року у справі № 412/555/2012, яке набрало законної сили, ОСОБА_4 знято з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 27 квітня 2018 року звернулася до департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про передачу у приватну власність вказаної вище квартири.
Розпорядженням органу приватизації від 31 травня 2018 року НОМЕР_3 передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1, а 12 червня 2018 року за останньою зареєстровано право власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 травня 2018 року НОМЕР_3.
ОСОБА_1 21 червня 2018 року подарувала спірну квартиру ОСОБА_2, про що укладено відповідний договір дарування.
23 липня 2018 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська (у відповіді на заяву Дніпровської міської ради) повідомив, що перевіркою обліково-статистичних даних Автоматизованої системи документообігу суду не встановлено наявності у провадженні цього суду справи № 412/555/2012 (№ 2/412/2180/2012) про виселення ОСОБА_4 .
За таких обставин Дніпровська міська рада направила на адресу департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради заяву щодо відміни зняття з реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_4, яка була задоволена ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дніпровська міська рада посилалася на те, що приватизація ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 проведена з порушенням вимог закону, оскільки не враховані права та інтереси осіб, які мать право на користування та проживання у спірній квартирі: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Отже, спірне майно вибуло з комунальної власності міста всупереч норм матеріального права, тому ОСОБА_1 не мала права відчужувати це майно на користь іншої особи, відповідно, вказаний договір дарування порушує права та інтереси позивача.
На підставі викладеного Дніпровська міська рада просила: визнати недійсним розпорядження органу приватизації департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 травня 2018 року НОМЕР_3 та скасувати державну реєстрацію права власності від 12 червня 2018 року, номер запису про право власності 26664733, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1578865412101; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 21 червня 2018 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрований за № 1117; скасувати державну реєстрацію права власності від 21 червня 2018 року, номер запису про право власності 26732482, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1578865412101; витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради вказану квартиру та передати її у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року позов Дніпровської міської ради задоволено.
Визнано недійсним розпорядження органу приватизації департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 травня 2018 року НОМЕР_3 та скасовано державну реєстрацію права власності від 12 червня 2018 року, номер запису про право власності 26664733, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1578865412101.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який укладений 21 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрований за № 1117, та скасовано державну реєстрацію права власності від 21 червня 2018 року, номер запису про право власності 26732482, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1578865412101.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 та передано її до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 2 643,00 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 2 643,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватизація спірної квартири на підставі розпорядження органу приватизації від 31 травня 2018 року НОМЕР_3 проведена незаконно, оскільки не враховані права та законні інтереси ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (законних користувачів цього майна), які, у свою чергу, не давали згоду на приватизацію житла. Порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування полягає у незаконній приватизації спірної квартири, що належить до комунальної власності, та укладенні договору дарування, внаслідок якого міська рада позбавлена можливості розпоряджатися нерухомим майном. Права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради підлягають захисту шляхом задоволення позову у цій справі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності від 12 червня 2018 року, визнання недійсним договору дарування від 21 червня 2018 року та скасування державної реєстрації права власності від 21 червня 2018 року, витребування від ОСОБА_2 спірної квартири та передачу її у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судового збору у розмірі 2 643,00 грн та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судового збору у розмірі 2 643,00 грн скасовано.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним розпорядження органу приватизації департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 травня 2018 року № 24 Ж-18залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог у частині визнання недійсним розпорядження органу приватизації від 31 травня 2018 року, оскільки не було враховано права та законні інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які не надавали згоди на приватизацію житла, тому вказане розпорядження не відповідає закону. Вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності від 12 червня 2018 року та скасування державної реєстрації права власності від 21 червня 2018 року, витребування від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради квартири АДРЕСА_1 та її передачу у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра є передчасними, оскільки свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким ОСОБА_1 набула право власності на вказану квартиру, Дніпровською міською радою не оскаржується, тому у задоволенні вказаних вимог необхідно відмовити. Оскільки Дніпровська міська рада не є стороною оскаржуваного договору дарування квартири від 21 червня 2018 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то позовні вимоги в частині визнання недійсним вказаного договору дарування задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду в частині відмовлених позовних вимог, тому відповідно до статті 400 ЦПК України вказане судове рішення не є предметом касаційного перегляду в частині визнання недійсним розпорядження органу приватизації департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень Дніпровська міська рада посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц, Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що приватизація квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження органу приватизації від 31 травня 2018 року НОМЕР_3 була проведена незаконно, оскільки не враховані права та законні інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які, у свою чергу, не давали згоди на приватизацію цього житла. Зазначене рішення органу приватизації не відповідає вимогам Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду України", статті 9 Житлового кодексу України та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Під час приватизації не враховано рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська від 20 грудня 2002 року № 721 (яким за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 закріплено право на житло - квартиру АДРЕСА_1 ) та рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська від 21 жовтня 2011 року № 401 (яким, зокрема, відкрито особовий рахунок на дві кімнати у комунальній квартирі АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 на склад сім`ї дві особи: вона та брат ОСОБА_4 ).
Спірна квартира вибула з комунальної власності внаслідок незаконної приватизації, тому ОСОБА_1 не мала права її відчужувати на підставі договору дарування на користь ОСОБА_2 . Разом із тим Дніпровська міська рада є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, яка згідно з нормами матеріального права має право оспорювати зазначений правочин (договір дарування), що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, тому висновки апеляційного суду в цій частині вимог є помилковими.
Крім того, згідно зі статтями 387, 388 ЦК України міська рада має право витребувати зазначене майно, оскільки за таких обставин буде поновлено право ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користування спірною квартирою, яке вони набули у визначений законом спосіб.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Провадження у суді касаційної інстанції
25 грудня 2020 року Дніпровська міська рада надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
13 вересня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/15052/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року поновлено провадження у справі.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1, загальною площею 57,8 кв. м, житловою площею 39,7 кв. м, є трикімнатною та складається з коридора № 1, санвузла № 2, кухні № 3, житлових кімнат № № 4, 5, 6, лоджії "І".
Указана квартира АДРЕСА_1 належала до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра.
Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих 15 грудня 1970 року видав ОСОБА_5 ордер № 1902 на вказану квартиру. Разом із ОСОБА_5 до квартири були вселені її дочки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рішенням виконавчого комітету Жовтневого району міста Дніпропетровська від 23 січня 1981 року особовий рахунок на зазначену квартиру був переоформлений на ОСОБА_6, яка після укладення шлюбу 22 лютого 1997 року змінила прізвище на " ОСОБА_6" ( ОСОБА_6 ).
У 1989 році ОСОБА_7 змінила прізвище на " ОСОБА_7" ( ОСОБА_1 ).
Рішенням Жовтневого районного суд м. Дніпропетровська від 18 квітня 2002 року у справі № 2-1340/2002, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 про вселення її у квартиру АДРЕСА_1, з якої остання виселилася через неприязні стосунки із своєю сестрою. Цим же судовим рішенням визначено порядок користування квартирою; зобов`язано комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району відкрити на ім`я ОСОБА_1 особовий рахунок на виділену їй кімнату № НОМЕР_1 для оплати комунальних послуг; зобов`язано ОСОБА_10, ОСОБА_11 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою.
Вказаним рішенням у справі № 2-1340/2002 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення виконавчого комітету Жовтневого району міста Дніпропетровська від 23 січня 1981 року № 86 особовий рахунок на зазначену квартиру був переоформлений на ОСОБА_10 .
На час розгляду справи № 2-1340/2002 у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_10 і троє неповнолітніх дітей останньої: дочка ОСОБА_12, 1991 року народження, син ОСОБА_13, 1993 року народження та син ОСОБА_14, 1997 року народження.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, після смерті якої її чоловік ОСОБА_11 з сином ОСОБА_15, 1997 року народження, переїхали мешкати до іншої квартири.
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська від 20 грудня 2002 року № 721 призначено ОСОБА_16 опікуном над дітьми померлої ОСОБА_6 : неповнолітньою ОСОБА_3, 1991 року народження, та неповнолітнім ОСОБА_4, 1993 року народження, закріплено за ними право на житло - квартиру АДРЕСА_1 . Місце мешкання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено у квартирі АДРЕСА_2 .
20 січня 2004 року місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради від 21 жовтня 2011 року № 401 у зв`язку зі смертю головного квартиронаймача ОСОБА_10 відкрито особовий рахунок на дві кімнати у комунальній квартирі АДРЕСА_1 на ОСОБА_3, (на склад сім`ї дві особи: вона та брат ОСОБА_4 ). Особовий рахунок на ОСОБА_10 закрито. Одна кімната відповідно до рішення Жовтневого районного суд м. Дніпропетровська від 18 квітня 2002 року у справі № 2-1340/200 залишилася у користуванні ОСОБА_1, на її ім`я було відкрито особовий рахунок на цю кімнату.
З грудня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мешкали у квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 вступила до Київського національного університету технологій та дизайну, у зв`язку з чим 02 вересня 2013 року була знята з реєстрації у вказаній вище квартирі та зареєстрована 24 грудня 2014 року у квартирі АДРЕСА_3 на період навчання у вищому навчальному закладі.
На час звернення з позовною заявою (липень 2018 року) згідно з інформацією, наданою стороною позивача, ОСОБА_3 навчається в Київському національному університеті технологій та дизайну, отже, зберігає за собою право на спірне житлове приміщення.
ОСОБА_1 29 червня 2017 року звернулася до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4, 1993 року народження, в якій просила зняти його з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2012 року у справі № 412/555/2012.
ОСОБА_4 був знятий з реєстрації 29 червня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2012 року у справі № 412/555/2012.
ОСОБА_1 27 квітня 2018 року звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою щодо оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1, в якій вказувала, що лише вона є наймачем цієї квартири.
Розпорядженням органу приватизації від 31 травня 2018 року НОМЕР_3 прохання наймача ОСОБА_1 про передачу квартири АДРЕСА_1, задоволено, передано вказану квартиру в приватну власність.
Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради 31 травня 2018 року видав ОСОБА_1 свідоцтво НОМЕР_3 про право власності на житло, згідно з яким остання є власником квартири АДРЕСА_1 .
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 червня 2018 року зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2, виданого 31 травня 2018 року Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради на квартиру, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57,8 кв. м, житлова площа 39,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1578865412101, номер запису про право власності 26664733.
Відповідно до договору дарування від 21 червня 2018 року № 1117 ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
На звернення Дніпровської міської ради Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська 23 липня 2018 року надав відповідь, згідно з якою перевіркою обліково-статистичних даних Автоматизованої системи документообігу суду не встановлено наявності у провадженні цього суду справи за № 412/555/2012 (№ 2/412/2180/2012) щодо ОСОБА_4 .
На підставі відповіді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Дніпровська міська рада на адресу департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради направила лист щодо відміни зняття з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_4
23 липня 2018 року скасовано зняття з реєстрації місця проживанняОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_4 знову зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.