ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 554/14243/22
провадження № 61-17135 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про визнання рішення протиправним та його скасування.
Позовна заява обґрунтована мотивована тим, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області малолітні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, були відібрані від матері ОСОБА_5, а рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради "Про призначення опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування" від 12 грудня 2017 року № 263 її було призначено опікуном над малолітніми дітьми.
Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 "Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2" її було звільнено від обов`язків опікуна над малолітніми дітьми з підстав відмови виконувати обов`язки щодо підопічних, ігнорування рекомендацій суб`єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, відсутності спілкування з ОСОБА_3 під час її перебування у КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги".
Вважала вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки підстави для прийняття такого рішення не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами.
Вказувала, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відвідує заняття зі спортивної гімнастики з 12 вересня 2018 року; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідує заняття із художньої гімнастики. Також, ОСОБА_3 навчається в Полтавській дитячій музичній школі № 1 ім. Платона Майбороди у народному відділі, пройшов курс з англійської мови з вересня 2020 року по листопад 2022 року та відвідує відділення греко-римської боротьби у дитячо-козацькій спортивній школі ім. О. Бутковського.
З метою забезпечення належних умов для проживання підопічних, вона за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2021 року придбала житло більшого розміру - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
З 2018 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, має психічні розлади та підвищену агресивну поведінку, періодично відвідувала психіатра.
У 2020 році психологічний стан ОСОБА_3 загострився і вона пройшла стаціонарне лікування. Тяжкі розлади психіки ОСОБА_3 зафіксовано також академічною клінікою Грацу ІІ в Австрії, якою згідно лікарського висновку від 01 липня 2022 року вказано на необхідність постійного прийому ліків та за виписним епікризом від 14 квітня 2022 року поліцейськими зафіксовано факт агресії ОСОБА_3, укусів себе, биття головою об стіну.
Стверджувала, що незважаючи на тяжкий психічний стан ОСОБА_3, вона постійно про неї піклувалась, знаходила психіатрів, забезпечувала ліками, відвідувала ОСОБА_6 під час її лікування та особисто забрала її з лікарні після виписки.
Вказувала, що у зв`язку з психічним станом ОСОБА_3 вона звернулась до відповідача за допомогою у налагодженні контакту з дитиною, проте, відповідач без жодних обґрунтувань та підстав звільнив її від обов`язків опікуна на підставі оскаржуваного рішення від 25 жовтня 2022 року № 204.
Вважала, що належним чином опікувалася малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_3, забезпечувала усім необхідним, зокрема, проведенням необхідних лікувальних заходів, підтримувала та надавала допомогу малолітнім дітям, тому відповідач безпідставно звільнив її обов`язків опікуна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 "Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суди виходили із того, що при вирішенні спору необхідно виходити із загальної мети опікунства, а саме, найвищих інтересів для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя дітей.
Судами встановлено, що протягом місяця ОСОБА_1 двічі - 07 вересня 2022 року та 11 жовтня 2022 року зверталася до відповідача із заявами про звільнення її від опіки над малолітніми дітьми, що свідчить про стійкий свідомий намір позивачки відмовитися від опіки над дітьми, тому підстави для визнання протиправним та скасування рішення від 25 жовтня 2022 року № 204 "Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2" відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16, від 18 листопада 2020 року у справі № 127/318/28/19 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 554/14243/22 із Октябрського районного суду м. Полтави.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щосуди першої та апеляційної не взяли до уваги, що підставами для прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету від 25 жовтня 2022 року № 204 про припинення опіки ОСОБА_1 над малолітніми дітьми зазначено, зокрема, відмова останньої виконувати обов`язки щодо підопічних, ігнорування рекомендацій суб`єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, проте доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано; у матеріалах справи відсутні рекомендації відповідача, які нібито не виконувала та ігнорувала позивачка.
Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги та не надали належної оцінки доказам на підтвердження здійснення позивачкою належної опіки над ОСОБА_3 та ОСОБА_3, зокрема, поясненням свідків, здійснення позивачкою заходів щодо лікування ОСОБА_3 за кордоном, купівлі позивачкою квартири задля покращення умов проживання дітей, тривалості опіки над дітьми.
Суди не надали належної оцінки листу Полтавського міського центру соціальних служб від 31 березня 2023 року, у якому вказано, що ОСОБА_1 є значимою для ОСОБА_3 людиною, він називає її мамою, а також рішенню виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 11 квітня 2023 року № 86 "Про встановлення способу спілкування ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2", які, на думку заявника, свідчить про бажання позивачки бути опікуном над дітьми та підтверджують стійкий психоемоційний контакт з підопічними.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Звертає увагу на те, що позивачка двічі подавала відповідачу заяви про звільнення її від обов`язків опікуна, що спростовує її твердження про здійснення належного піклування над дітьми.
Просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2015 року у справі № 265/4985/15-ц малолітні ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, були відібрані від матеріОСОБА_5 та передані органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради.
Відповідно до рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 24 лютого 2016 року № 37 малолітнім ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради за від 12 грудня 2017 року № 263 "Про призначення опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування" опікуном над малолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, призначено ОСОБА_1 (а. с. 11).
19 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради із заявою, у якій, посилаючись на психічний стан ОСОБА_3, просила вжити всіх необхідних відповідних заходів, а також звільнити її від опіки над ОСОБА_3 (а. с. 91).
07 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківської районної у м. Полтаві ради з аналогічною за змістом заявою, у якій просила звільнити її від опіки над ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У заяві позивачка вказувала, що це рішення є виваженим та обдуманим. З самого початку у неї не склалися добрі, дружні стосунки з ОСОБА_3 . У дівчинки виникали постійні істерики, агресія по відношенню до неї та до брата. Вона зверталася про допомогу до багатьох психологів, дівчинка проходила курси лікування, але психотерапія не дала позитивного результату. ЇЇ ( ОСОБА_1 ) здоров`я погіршується та її психічний стан не витримує таких навантажень, вона хвилюється за себе та за ОСОБА_3 і тому просила вжити усіх необхідних відповідних заходів, а також звільнити її від опіки на ОСОБА_3 (а. с. 84).
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 06 жовтня 2022 року № 64, встановлено недоцільним припинення опіки ОСОБА_1 над малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 81). Комісія виходила із того, що ОСОБА_1 є також опікуном ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і підстави для роз`єднання рідних брата і сестри відсутні.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2022 року, остання просила звільнити її від опіки над малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_3, не вказуючи будь-яких мотивів (а. с. 80).
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 "Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2" ОСОБА_1 звільнено від обов`язків опікуна над малолітніми дітьми (а. с. 14-15). У рішенні зазначено, що опікун ОСОБА_1 відмовляється виконувати обов`язки щодо підопічних, ігнорує рекомендації суб`єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, з серпня поточного року малолітня ОСОБА_3 перебуває в стаціонарі КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР", за цей період опікун дитину не відвідувала, не спілкувалася з нею іншим способом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.