ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2024 року
м. Київ
Справа № 459/3664/18
Провадження № 51-5762 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників (відеоконференція) ОСОБА_6, ОСОБА_7,
засудженої (відеоконференція) ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 28 грудня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140150002075, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Червоноградський міський суд Львівської області вироком від 28 грудня 2022 року визнав ОСОБА_8 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначив їй покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн, й звільнив ОСОБА_8 від призначеного покарання на підставі положень ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. У задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_8 суд відмовив. Також суд вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_8 26 жовтня 2015 року, приблизно об 11.15 год., керуючи належним їй технічно справним автомобілем "ВАЗ-2107", рухаючись по проїжджій частині вулиці Винниченка у місті Червоноград Львівської області, яка є другорядною дорогою, наближаючись до перехрестя з вулицею Чорновола, яка є головною дорогою, проявила неуважність й неналежно оцінила дорожню обстановку, проігнорувала вимоги дорожнього знаку 2.2. розділу 33 ПДР України, порушила вимоги п.1.3, п.1.5, п.1.10, п.2.3 б), д), п.16.11 ПДР України, не дала дорогу автомобілю "Renault Fluence", який мав перевагу при проїзді вказаного перехрестя, в результаті чого на перехресті вулиці Чорновола з вулицею Винниченка у місті Червоноград відбулось зіткнення вказаних автомобілей. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля "Renault Fluence" ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу представника потерпілої адвоката ОСОБА_10 задовольнив частково, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 залишив без задоволення. Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 28 грудня 2022 року скасував в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 і призначив новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо неї на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено принцип рівності сторін та необґрунтовано відмовлено у задоволенні відводу колегії суддів.
Також засуджена зазначає, що при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження під час досудового розслідування в них були відсутні постанови прокурора про призначення групи прокурорів від 27 жовтня 2015 року та про зміну групи прокурорів від 20 листопада 2018 року, про що було вказано у протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, тому прокурор ОСОБА_11 не мав повноважень прокурора у цьому кримінальному провадженні, що відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15) обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування.
Крім цього, вказує, що, навіть якщо постанова прокурора від 27 жовтня 2015 року, яка була надана під час розгляду справи в суді першої інстанції, існувала на момент надання стороні захисту доступу до матеріалів кримінального провадження, то у 2015 році відбулась реформа органів прокуратури, й з 15 грудня 2015 року прокуратура м. Червонограда припинила своє функціонування, адже розпочала роботу Червоноградська місцева прокуратура, тому для надання повноважень прокурора у кримінальному провадженні керівник новоутвореної прокуратури мав ухвалити нову постанову про призначення групи прокурорів, чого зроблено не було, тому, на думку засудженої, з 15 грудня 2015 року прокурор ОСОБА_11 не мав повноважень прокурора у кримінальному провадженні щодо неї.
Крім цього, засуджена зазначає, що на момент відкриття слідчим в порядку положень ст. 290 КПК України стороні захисту матеріалів досудового розслідування було відсутнє підписане прокурором доручення слідчому на здійснення такої процесуальної дії, а було лише доручення, яке не містило підпису прокурора, тому засуджена вважає, що фактично стороні захисту не було відкрито матеріали провадження в порядку положень ст. 290 КПК України.
Зазначає, що при відкритті матеріалів досудового розслідування в порядку положень ст. 290 КПК України у них було відсутнє процесуальне рішення про призначення слідчих, тому у слідчих ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не було повноважень на здійснення досудового розслідування.
Указує, що в 2015 році також відбулась реформа правоохоронних органів, зокрема відбулося утворення Національної поліції України, й Червоноградський МВ ГУМВС України у Львівській області вже не входив до системи МВС України та не мав повноважень щодо здійснення досудового розслідування. Вказане, на думку скаржниці, обумовлює недопустимість всіх доказів у кримінальному провадженні.
Наголошує на тому, що в суді апеляційної інстанції прокурором було надано постанови про призначення слідчих у кримінальному провадженні, однак, на думку засудженої, суд не мав права їх долучати до матеріалів справи, оскільки питання про повноваження слідчих порушувалося в суді першої інстанції, і стороною обвинувачення тоді цих постанов надано не було.
Враховуючи, що прокурор і слідчі у кримінальному провадженні не були визначені у передбаченому законом порядку, засуджена вважає, що їй було повідомлено про підозру неуповноваженим слідчим без погодження з уповноваженим прокурором, тому вона не набула статусу підозрюваної.
Зазначає про порушення при складанні протоколу огляду місця події, схеми до протоколу та фототаблиць, їх неналежне оформлення. Посилається на те, що суд зазначив у вироку про дослідження відеозапису як додатку до протоколу огляду місця події, однак жодний відеозапис в суді не досліджувався і не відкривався стороні захисту в порядку положень ст. 290 КПК України.
Також ОСОБА_8 вважає, що під час проведення експертизи № 1/206 від 01 грудня 2015 року експерт проник до автомобіля, тобто здійснив його обшук, без ухвали слідчого судді, що є істотним порушенням вимог КПК України. Враховуючи викладене, засуджена вважає, що ці докази та всі похідні від них докази є недопустимими.
Також ОСОБА_8 вказує, що апеляційний суд, на її думку, належним чином не перевірив доводів сторони захисту щодо неповноти дослідження змісту окремих доказів та необґрунтовано відмовив у повторному їх дослідженні, вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та захисники підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом положень статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при перегляді кримінального провадження в касаційному порядку виходить з фактичних обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, п. 89).
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів убачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.
Стосовно доводів про повноваження прокурора у кримінальному провадженні колегія суддів зазначає таке.
Як указав суд першої інстанції, що не заперечується у касаційній скарзі, питання про наявність постанови про визначення прокурора у кримінальному провадженні порушувалось стороною захисту під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України, а також у підготовчому засіданні.
Під час підготовчого засідання прокурором було надано копію постанови про призначення групи прокурорів від 27 жовтня 2015 року (т. 1 а. с. 85), а надалі, під час судового розгляду було надано її оригінал (т. 3 а. с. 205). Крім цього, у реєстрі матеріалів досудового розслідування також відображено, що 27 жовтня 2015 року керівником прокуратури м. Червонограда було ухвалено постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 4).
Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20) сформовано висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.
Враховуючи таку позицію суду, колегія суддів вважає, що надання прокурором постанови про визначення групи прокурорів під час розгляду справи в суді першої інстанції для підтвердження повноважень під час досудового розслідування, не є порушенням вимог КПК України, що має наслідком визнання доказів недопустимими.
При цьому посилання у касаційній скарзі на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15) не є релевантним, оскільки у тій справі йшлося про ситуацію, коли підписаної постанови про призначення групи прокурорів взагалі не існувало на момент проведення досудового розслідування.
Стосовно відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови прокурора про зміну групи прокурорів від 20 листопада 2018 року, то засуджена не зазначає, яким чином це вплинуло на законність оскаржуваних судових рішень, оскільки обвинувальний акт 21 листопада 2018 року був затверджений прокурором ОСОБА_11, й засуджена не вказує на те, що прокурора ОСОБА_11 постановою від 20 листопада 2018 року було виключено з групи прокурорів у цьому провадженні.
Крім цього, прокурором в суді касаційної інстанції була надано зазначену постанову, за змістом якої прокурор ОСОБА_11 продовжував перебувати у групі прокурорів, а зміни у складі групи прокурорів стосувалися включення до неї іншого прокурора ОСОБА_15 .
Таким чином, прокурор ОСОБА_11 мав відповідні повноваження у цьому провадженні, дані про це у виді відповідної постанови про призначення групи прокурорів були надані стороною обвинувачення ще в суді першої інстанції, подальшими рішеннями про зміну групи прокурорів його повноваження не скасовувалися, тому місцевий суд, з чим погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту про неповноважність прокурора ОСОБА_11 у цьому провадженні.
Стосовно доводів касаційної скарги про відсутність повноважень прокурора ОСОБА_11 у зв`язку з реформою прокуратури, то колегія суддів також вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
14 жовтня 2014 року було прийнято Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII, який набрав чинності в цілому 15 липня 2015 року.
Як зазначено у пояснювальній записці до законопроекту, актуальність прийняття цього закону обумовлювалась необхідністю вдосконалення правового статусу, функцій і повноважень прокуратури України, приведення їх у відповідність із міжнародними стандартами. Таким чином, прийняття цього закону не було направлене на ліквідацію органів прокуратури, тобто не було спрямоване на припинення здійснення прокуратурою своїх визначених Конституцією України повноважень і функцій.
15 грудня 2015 року розпочала роботу Червоноградська місцева прокуратура Львівської області.
Положеннями ст. 37 КПК України визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами 4 та 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу та ч. 3 цієї статті.
Постановою прокурора міста Червонограда від 27 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні № 12015140150002075 відповідно до вимог ст. 37 КПК України було призначено групу прокурорів у складі прокурора ОСОБА_11 та прокурора ОСОБА_16 . Старшим групи прокурорів було призначено прокурора ОСОБА_11 (т. 3 а. с. 205).
15 грудня 2015 року розпочала роботу Червоноградська місцева прокуратура Львівської області, й при цьому прокурор ОСОБА_11 статусу прокурора не втратив, продовжив здійснювати свої повноваження у Червоноградській місцевій прокуратурі. За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою в колегією суддів ККС ВС у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 731/275/19.
В цьому ж контексті стосовно повноважень слідчих у кримінальному провадженні, колегія суддів вбачає необхідним указати наступне.