ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2024року
м. Київ
справа № 335/8850/20
провадження № 61-12209св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2023 року в складі судді Ачкасова О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2023 року в складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив:
визнати спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, здійснити поділ цього майна шляхом визнання за кожним з подружжя права власності на його частину;
здійснити поділ квартири АДРЕСА_2, визнавши за ним право власності на її частину;
визначити порядок користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ;
визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 .
На обґрунтування позову зазначав, що сторони з 13 грудня 2006 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Після перенесеного ним у 2015 році інсульту відносини між сторонами стали погіршуватися, внаслідок чого відповідач фактично виселила його з будинку. Фактичні сімейні відносини між сторонами припинені у вересні 2018 року.
За час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_2, а також спільними зусиллями провели реконструкцію та істотно збільшили у вартості житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказана нерухомість зареєстрована на відповідача та вона одноосібно нею користується, не дає йому можливості проживати у квартирі та будинку, оскільки вважає їх своєю особистою власністю.
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Зустрічний позов мотивований тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільних дітей від шлюбу не мають, тривалий час не проживають разом. Житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є її особистою власністю, оскільки придбаний до укладення шлюбу за особисті кошти. Квартира АДРЕСА_2 придбана під час шлюбу, однак за рахунок продажу майна, отриманого в дарунок від її матері, тому також є її особистою власністю. Відповідач після реєстрації шлюбу не працював, доходу не мав, вона була працевлаштована та їй належала велика кількість нерухомого майна, яке вона продавала.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2021 року, щодо заборони ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що 23 квітня 2007 року ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) продала належну їй квартиру АДРЕСА_3, яка належала їй на праві особистої приватної власності. Цього ж дня ОСОБА_2 придбала спірну квартиру АДРЕСА_2 . Таким чином, вказана нерухомість була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, тому вона не підлягає визнанню спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_2 набула право власності на будинок АДРЕСА_1 04 травня 2006 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження прийняття в експлуатацію реконструйованого у період шлюбу будинку.
Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не підлягають поділу.
ОСОБА_1 не звертався з вимогами про визнання за ним права власності на будівельні матеріали чи стягнення вартості поліпшень спірної нерухомості, здійснених під час шлюбу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в частині відмови в задоволенні вимог про визнання спільною власністю подружжя та поділ житлового будинку АДРЕСА_1, а також про визначення порядку користування вказаним житловим будинком, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2023 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2023 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довів наявність передбачених статтею 62 СК України підстав для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на спірний будинок.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна загальна площа будинку за період перебування сторін у шлюбі не змінилася.
В матеріалах справи відсутні відомості про прийняття в експлуатацію реконструйованого будинку (зі збільшеною площею та новозбудованими спорудами).
Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, не підлягають поділу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку АДРЕСА_1, поділ цього майна шляхом визнання за кожним з подружжя права власності на його частину та визначення порядку користування житловим будинком й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17, від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вартість спірного домоволодіння за роки спільного проживання подружжя та спільних зусиль істотно збільшилась, тому наявні підстави для визнання його спільною сумісною власністю подружжя та поділу.
Відповідач не довела, що вартість домоволодіння збільшилась лише за рахунок її особистих коштів.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що на земельній ділянці здійснювалось самочинне будівництво у розумінні статті 376 ЦК України.
Він не є титульним власником спірного домоволодіння, тому не може впливати на дотримання визначених процедур щодо реєстрації реконструкції нерухомого майна.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Запорізького районного суду Запорізької області.
03 жовтня 2023 року справа № 335/8850/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.