ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 336/6943/17
провадження № 61-7542св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Туріченко Оксана Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2021 року в складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року в складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила: визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 07 вересня 2012 року заступником сільського голови Михайлівської сільської ради Король А. М. за № 81; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., в частині дарування частини квартири, належної ОСОБА_4 ; витребувати у ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_1 ; встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 .
На обґрунтування вимог зазначала, що є донькою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07 вересня 2012 року спадкодавець склав заповіт, посвідчений заступником сільського голови Михайлівської сільської ради за № 81, яким все належне йому майно заповів сину ОСОБА_2, її рідному брату.
20 листопада 2013 року ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4, ОСОБА_4 подарували, а ОСОБА_2 отримав в дар квартиру АДРЕСА_1 .
На момент складання заповіту та укладення договору дарування батько не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки протягом 2011 року переніс два ішемічних інсульти. З історії хвороби № 4569 вбачається, що у нього були суттєві порушення когнітивних функцій, зниження критики та адекватності. Після другого інсульту батько постійно знаходився в ліжку, не міг самостійно пересуватися, підтримувати будь-яке спілкування, відповідати на елементарні питання, потребував постійного стороннього догляду.
Після смерті батька вона є такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом з ним на момент його смерті.
У 2017 році вона звернулася до п`ятої Запорізької нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, та дізналась про існування спадкової справи, заведеної за заявою відповідача.
Окрім того, 28 липня 2017 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Цей правочин не підлягає визнанню недійсним, однак вона як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_4 має право на витребування спірної квартири з чужого володіння.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року, позов задоволено частково.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 на момент його смерті в будинку АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 07 вересня 2012 року заступником сільського голови Михайлівської сільської ради Король А. М.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 листопада 2013 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Туріченко О. М., в частині дарування частини квартири, належної ОСОБА_4 .
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 4 125,00 грн витрат на отримання професійної правничої допомоги, по 1 141, 50 грн витрат, понесених на сплату судового збору.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту постійного проживання позивача з ОСОБА_4 на момент його смерті.
Відповідно до висновку експерта, складеного за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_4, 1939 року народження, на день підписання заповіту 07 вересня 2012 року та при підписанні договору дарування 20 листопада 2013 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба, ішемічні інсульти у травні та вересні 2011 року), внаслідок чого не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. Вказані обставини є підставою для визнання недійсними цих правочинів.
Вимоги про витребування частки у нерухомому майні на підставі статей 387, 388 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначену річ. Матеріали справи не містять відомостей про виділення в натурі подарованої ОСОБА_4 ОСОБА_2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 463/579/18, від 16 лютого 2022 року в справі № 204/9057/19, від 25 травня 2022 року в справі № 542/1648/19, від 14 березня 2019 року в справі № 320/4964/17, від 28 липня 2021 року в справі № 346/5216/18, від 13 липня 2022 року в справі № 755/17978/20, від 14 липня 2021 року в справі № 200/7924/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16, від 23 грудня 2019 року в справі № 303/1816/17, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, від 21 лютого 2019 року в справі № 420/2383/16-ц, від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18, від 31 серпня 2020 року в справі № 350/1850/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржили судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Жодним з нотаріусів не виносилась постанова про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, тому в неї відсутні підстави для звернення до суду з цим позовом.
Посмертну судову психіатричну експертизу провела на державна спеціалізована установа Міністерства охорони здоровʼя України, а комунальна установа, тому висновок, складений за результатами її проведення, не можна враховувати при розгляді справи.
Відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 листопада 2013 року в частині її, належної ОСОБА_4, оскільки спірна нерухомість належала ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.
У задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено, однак суд першої інстанції безпідставно стягнув з неї витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
02 жовтня 2023 року справа № 336/6943/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові рішення в частині вирішення вимог про витребування з володіння ОСОБА_3 частини квартири АДРЕСА_1 в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрою та братом, їх батьками є ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
07 вересня 2012 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що він за законом матиме право.
12 листопада 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_4 подарували, а ОСОБА_2 прийняв у дар належну батькам на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У своїй заяві ОСОБА_1 зазначала про те, що постійно проживала зі спадкодавцем на момент його смерті за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Вільнянського нотаріального округу Коробки О. В. від 02 грудня 2016 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском шестимісячного строку на її прийняття.
Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 314/1986/18 у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 530 від 14 грудня 2020 року, ОСОБА_4 на день підписання заповіту 07 вересня 2012 року та при підписанні договору дарування 20 листопада 3013 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба, ішемічні інсульти у травні та вересні 2011 року), внаслідок чого не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до листа заступника головного лікаря Комунальної установи "Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги" Запорізької обласної ради від 25 травня 2017 року № 222/01-16 ОСОБА_5, виклики бригади медичної швидкої допомоги ОСОБА_4, 1939 року народження, у період з 2014 рік по 2016 рік здійснювались за адресою: АДРЕСА_2 . Інформацію про виклики за 2013 рік надати неможливо у зв`язку із закінченням терміну зберігання картки виїзду швидкої медичної допомоги, журналів запису звернень про невідкладну допомогу.
Відповідно до показань допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 позивач на момент захворювання спадкодавця ОСОБА_4 проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 і здійснювала постійний догляд за батьком.
Згідно з актом №7 підтвердження фактичного проживання ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю: батьком ОСОБА_4, матір`ю ОСОБА_4, чоловіком ОСОБА_9, сином ОСОБА_10 проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Батьки за вказаною адресою проживали з 2012 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини