Постанова
Іменем України
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 350/711/22
провадження № 61-9733св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
за касаційною скаргою адвоката Міськів Оксани Тарасівни як представника ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2022 року у складі судді Бейка А. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики: від 01 серпня 2021 року в розмірі 1 630 463,99 грн, інфляційні втрати - 269 342,83 грн, 3 % річних від простроченої суми - 36 450,92 грн; від 01 листопада 2021 року у розмірі 1 890 064,64 грн, інфляційні втрати - 262 346,39 грн, 3 % річних - 27 962,60 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 01 серпня 2021 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого відповідач позичив у нього 52 745,00 євро, що еквівалентно 1 630 463,99 грн, а за договором позики від 01 листопада 2021 року - 61 143,00 євро, що еквівалентно 1 890 064,64 грн, що підтверджується відповідними розписками. Кошти за договором позики від 01 серпня 2021 року відповідач зобов`язався повернути у строк до 01 жовтня 2021 року, за договором позики від 01 листопада 2021 року - до 01 січня 2022 року.
Оскільки у встановлені строки відповідач борг не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання, а також відмовляється повернути їх в добровільному порядку, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 28 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 серпня 2021 року в розмірі 1 630 463,99 грн, 3 % річних - 36 450,92 грн, разом 1 666 914,91 грн; за договором позики від 01 листопада 2021 року в розмірі 1 890 064,64 грн, 3 % річних - 27 962,60 грн, разом 1 918 027,24 грн. В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позивачем отримання відповідачем позики, у визначеному в розписках розмірі, яка у встановлені строки не повернена. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договорами позики відповідач зобов`язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми. Оскільки позика в іноземній валюті, тому передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося в частині задоволення позову ОСОБА_1 (стягнення боргу та 3 % річних), тому в частині відмови у стягненні інфляційних втрат не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 червня 2023 року,адвокат Міськів О. Т. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 202, 207, 545, 626, 1046, 1047 ЦК України стосовно можливості виникнення між сторонам правовідносин за договором позики, підтвердження факту укладання договору позики, передання грошових коштів у визначених сумах та невиконання боргового зобов`язання, за умови наявності лише копій розписок та відсутності оригіналів таких розписок на момент ухвалення судового рішення.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення позики, суд не витребував у позивача оригіналів розписок та вирішив спір на підставі копій документів. Апеляційний суд також залишив поза увагою факт відсутності оригіналів розписок і на момент ухвалення судового рішення, отже, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, не довів обставин, на які посилався, не довів факту укладення договору позики та надання грошових коштів відповідачу.
Крім цього, стягуючи 3 % річних, суди не врахували пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.
Ураховуючи наведене, предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині задоволених позовних вимог (стаття 400 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
25 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 серпня 2023 року у зв`язку з обранням судді Погрібного С. О. до Великої Палати Верховного Суду справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з розпискою від 01 серпня 2021 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти в сумі 52 745,00 євро, які позичальник зобов`язався повернути до 01 жовтня 2021 року.
Відповідно до розписки від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 61 143,00 євро, які позичальник зобов`язався повернути до 01 січня 2022 року.
У встановлені в розписках строки відповідач борг не повернув.
Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 30 червня 2022 року інфляційне збільшення суми боргу 1 630 463,99 грн (що еквівалентно 52 745,00 євро), становить 269 342,83 грн, 3 % річних - 36 450,92 грн; інфляційне збільшення суми боргу 1 890 064,64 грн (що еквівалентно 61 143,00 євро) становить 262 346,39 грн, 3 % річних - 27962,60 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.