ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 161/10768/22
провадження № 61-7069св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької районної військової адміністрації, Служби автомобільних доріг у Волинській області,
відповідачі: Підгайцівська сільська рада Луцького району, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2022 року у складі судді Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Луцької районної військової адміністрації Волинської області, Служби автомобільних доріг у Волинській області з позовом до Підгайцівської сільської ради Луцького району, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, витребування земельних ділянок у власність держави.
Позовну заяву обґрунтував тим, що рішенням Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області від 29 липня 2020 року № 17/9 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,755 га, розташованої у с. Струмівка Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:0010 та вирішено передати їй у власність цю земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
Після чого відомості про вказану земельну ділянку 17 липня 2020 року внесені до Державного земельного кадастру, а своє право власності на цю земельну ділянку остання зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2020 року.
Крім того прокурор вказував, що ОСОБА_3 провела поділ зазначеної земельної ділянки на дві земельні ділянки, кадастрові номери 0722884800:03:001:9002 та 0722884800:03:001:9003, площею 0,3775 га кожна, та зареєструвала за собою право власності на ці два новоутворені об`єкти нерухомого майна.
У подальшому ОСОБА_3, на підставі договорів купівлі-продажу від 06 жовтня 2020 року та 08 жовтня 2020 року відчужила зазначені вище земельні ділянки відповідачам ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а державним реєстратором - приватним нотаріусом Книш В. А., Луцького районного нотаріального округу Волинської області було зареєстровано право власності даних осіб на вказані земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Також прокурор зазначав, що згідно з висновком проведеної судової комісійної оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 14 березня 2022 року № 8212-8214, спірна земельна ділянка, до її надання ОСОБА_3, перебувала у постійному безстроковому користуванні Служби автомобільних доріг у Волинській області як правонаступника Луцької шляхо-експлуатаційної дільниці № 868 в Луцькому районі та використовується для розміщення майданчика для приготування і зберігання будівельних та протиожеледних матеріалів, що застосовуються для експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення Устилуг - Луцьк - Рівне та М-19 Доманове (на м. Брест) - Ковель - Чернівці - Тереблече (на м. Бухарест).
Оскільки, землі автомобільних доріг загального користування не можуть передаватись у власність для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів і спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення, то на думку прокурора, рішення Підгайцівської сільської ради від 29 липня 2020 року №17/9 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки у власність" ОСОБА_3 прийняте з порушенням вимог земельного законодавства та інтересів держави.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 на базі районної державної адміністрації було утворено Луцьку районну військову адміністрацію, яка є уповноваженим органом на розпорядження спірними земельними ділянками, прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Підгайцівської сільської ради від 29 липня 2002 року № 19/9 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки у власність"; витребувати у власність держави в особі Луцької районної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 0722884800:03:001:9002, площею 0,3775, що розташована в с. Струмівка Луцького району; витребувати у власність держави в особі Луцької районної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 0722884800:03:001:900, площею 0,3775, що розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область, та відшкодувати Волинській обласній прокуратурі витрати зі сплати судового збору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області від 29 липня 2020 року № 17/9 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки у власність". Витребувано у власність держави в особі Луцької районної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер, площею 0,3775 га, що розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район, Волинська область. Витребувано у власність держави в особі Луцької районної військової адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 0722884800:03:001:9002, площею 0,3775 га, що розташована за адресою: с. Струмівка, Луцький район Волинська область. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірні земельні ділянки перебували у державній власності та постійному, безстроковому користуванні Служби автомобільних доріг, і на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування вибули з володіння власника поза його волею, то в силу вимог статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), такі земельні ділянки підлягають витребуванню у відповідачів у власність держави в особі Луцької районної військової адміністрації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах яких діяв адвокат Карпук А. С., залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2022 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи цей спір, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на його законність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Карпук А. С., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, та у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 592/10260/16, від 03 листопада 2021 року у справі № 543/623/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 15 червня 2022 року у справі № 821/1798/17, від 17 листопада 2022 року у справі № 640/1676/20, від 13 квітня 2022 року у справі № 815/1484/18, від 22 червня 2021 року у справі № 202/606/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також вказують на те, що суд прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що спірні земельні не є землями транспорту, а належали до комунальної власності під управлінням Підгайцівської сільської ради;
- не звернули увагу на те, що від Служби автомобільних доріг Волинської області до відповідачів не було заявлено жодної позовної вимоги;
- проігнорували, що прокурор повідомив Луцьку районну військову адміністрацію і надав підтверджуючі документи про можливі порушення його прав лише 15 червня 2022 року;
- не звернули увагу на те, що при зверненні з віндикаційним позовом про витребування земельних ділянок не можна оспорювати будь-яких рішень чи договорів, та не врахували, що позовні вимоги прокурором сформульовані неправильно.
У липні 2023 року прокурор Волинської обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Також у вказаному відзиві прокурор Волинської обласної прокуратури виклав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків та надано заявником строку для усунення недоліків, зокрема заявника запропоновано надати докази сплати судового збору у розмірі 16 948,38 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Луцького міськрайонного суду Волинської області матеріали справи № 161/10768/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У липні 2023 року матеріали справи № 161/10768/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 лютого 2018 року Підгайцівською сільською радою Волинської області прийнято рішення № 286 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення плану відведення земельної ділянки площею 0,76 га в с. Струмівка Луцького району Волинської області для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель Підгайцівської сільської ради не наданих у власність та користування.
Після чого, на замовлення останньої за договором від 28 червня 2020 року № 86 Приватне підприємство "Луцьк-земресур" виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства А.01.03 за адресою: с. Срумівка, Луцького району, Волинської області.
29 липня 2020 року відповідачем Підгайцівською сільською радою прийнято рішення № 17/9 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,755 га, що знаходиться у с. Струмівка Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:0010, для ведення особистого селянського господарства та передання останній даної земельної ділянки у власність.
На підставі цього рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 31 липня 2020 року зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на передану їй спірну земельну ділянку площею 0,755 га.
Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 31 березня 2021 року № 10-3-0.2-2228/2-21, реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 0722884800:03:001:0010, з ініціативи її власника ОСОБА_3 була скасована в результаті її поділу на дві земельні ділянки за кадастровими номерами: 0722884800:03:001:9002, площею 0,3775 га, і 0722884800:03:001:9003, площею 0,3775 га.
Ця обставина підтверджується також листом Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинській області від 24 листопада 2020 року № 624/1.12/2-20.
Згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 06 та 08 жовтня 2020 року, земельні ділянки, кадастрові номери 0722884800:03:001:9002, 0722884800:03:001:9003, площею по 0,3775 га їх власником ОСОБА_3 продані відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які зареєстрували своє право власності на вищевказані земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до "Проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населених пунктів Підгайці, Струмівка, крупа Підгайцівської сільської ради Луцького району" від 2006 року зазначені вище земельні ділянки входять в межі с. Струмівка.
Згідно з державним актом на право користування землею серії Б №005180 від 1979 року та рішення виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів від 28 вересня 1987 року №250 "Про вилучення земельних ділянок з користування колгоспів, радгоспів, інших землекористувачів, надання їх підприємствам організаціям для державних потреб та колективного садівництва", спірні земельні ділянки відносяться до земель транспорту, ніким не вилучались і надалі перебувають у постійному користуванні Служби автомобільних доріг у Волинській області, як правонаступника Луцької шляхо-експлуатаційної дільниці №868 в Луцькому районі.
Ці обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової комісійної оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 14 березня 2022 року № 8212-8214.
Відповідно до листа Служби автомобільних доріг у Волинській області від 07 лютого 2022 року № 234/2.5, спірні земельні ділянки використовюється для розміщення майданчика для приготування та зберігання будівельних та протиожеледних матеріалів, що застосовуються для експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення Устилуг - Луцьк - Рівне та М-19 Доманове (на м. Брест) - Ковель - Чернівці - Тереблече (на м. Бухарест) і питання щодо припинення права постійного користування цими земельними ділянками перед уповноваженими органами ніким не ініціювалось та відповідні рішення про їх вилучення відповідними органами державної влади не приймались.
Правове обґрунтування
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
У пункті 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 12 Закону України "Про планування і забудову територій" відповідно генеральних планів населених пунктів сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.
Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, наділені повноваженням передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або користування для всіх потреб.
Згідно з абзацом 1 пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Статтею 67 ЗК України та статтею 11 Закону України "Про транспорт" визначено, що до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про автомобільні дороги" складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця дня зупинки маршрутних транспортних засобів.