ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа №754/1506/20
провадження № 61-645св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 рокуу складі колегії суддів: Сушко Л. П., Сліпченка О. І., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником 1/9 частини квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира). Вона неодноразово зверталась до відповідачів з приводу вселення до квартири, однак відповідачі чинять їй перешкоди, перешкоджають у доступі до житла.
Просила суд:
зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 та осіб, які представляють їх інтереси, не чинити ОСОБА_1 перешкод у вселенні та проживанні її в квартирі;
вселити її до указаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав об`єктивних та переконливих доказів того, що відповідачі чинять перешкоди у проживанні позивача у квартирі. Відповідачі під час розгляду справи по суті цей факт заперечували. Крім того, судом встановлено, що на цей час ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі АДРЕСА_2, де має частку у праві власності. Також представник позивача під час розгляду справи стверджувала, що позивач є людиною похилого віку, не має можливості самостійно пересуватися (без сторонньої допомоги). На підтвердження позовних вимог стороною позивача надано вимогу про вселення від 21 травня 2019 року, відповідно до якої позивач зверталася до ОСОБА_2 з пропозицією узгодити дату вселення. На вказану вимогу ОСОБА_2 надала відповідь від 11 листопада 2019 року. При цьому, з будь-якими вимогами до ОСОБА_3 позивач не зверталася. Наведене свідчить про те, що позивач не вчиняла будь-яких дій з приводу захисту свого права власності, зокрема, не намагалася вселитися до спірної квартири, зі скаргами чи заявами до правоохоронних органів стосовно неправомірних (на її думку) дій відповідачів не зверталася.
Тому у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.
Позивачка стверджує про те, що не має можливості вселитися до спірної квартири, при цьому належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог не надала. Крім того, позивач просить вселити її до квартири, а відповідно до наявних правовстановлюючих документів їй належить на праві власності лише 1/9 частина вказаної квартири, що становить 6,8 кв. м від загальної площі у квартирі. Наведене свідчить, що у спірній квартирі відсутня окрема кімната, що хоча б приблизно відповідала долі позивачки у праві власності на вказану квартиру.
Тому підстав для вселення позивача до спірної квартири також немає.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 420,40 грн з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі по 630,60 грн з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. На підтвердження порушення своїх прав в частині неможливості користуватися власним майном ОСОБА_1 надала суду докази звернення 21 травня 2019 року до ОСОБА_2 з вимогою про вселення (а. с. 7, т. 1). Цей факт не заперечувався відповідачем і знайшло своє підтвердження доданому до позовної заяви листі-відповіді на вказану вимогу від 11 листопада 2019 року (а. с. 4-6, т. 1).
Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що частка позивача на оспорювану квартиру є незначною, кімнати, яка б відповідала її частці у квартирі немає, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач є таким же співвласником спірної квартири, як і відповідачі, між сторонами існує конфлікт щодо користування квартирою, який має тривалий характер, між співвласниками не визначено порядок користування житловим приміщенням, у зв`язку з цим позивач не має можливості проживати в спірній квартирі через перешкоди, які створюються відповідачами, а тому порушене право позивача, як власника майна, на користування цим майном.
Апеляційний суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивач ОСОБА_1 має власне інше житло, а саме є власницею 1/4 частини 3-кімнатної квартири по АДРЕСА_3, оскільки наявність у особи на праві власності іншого житла не позбавляє її гарантованого Конституцією України права вільно володіти своїм майном та вимагати вселення. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував та порушив баланс інтересів співвласників спірної квартири, оскільки власник має право користуватися майном (власністю).
У сторін ідеальні частки у майна, а тому посилання суду першої інстанції на неможливість користування конкретними кімнатами у спірній квартирі не ґрунтуються на законі. Також колегія суддів погоджується з посиланням ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду щодо встановлення порядку користування майном (квартирою), які містяться, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 645/6898/15-ц (провадження № 61-3451св21).
Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про вселення.
Прохальна частина позовної заяви, у вимозі про зобов`язання відповідачів та осіб, які представляють їх інтереси, не чинити позивачу перешкод у вселенні та проживанні, не містить конкретно визначеного кола осіб стосовно такого зобов`язання, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Аргументи учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачу належить 6,8 кв. м від загальної площі квартири, що і відповідає її частині у розмірі 1/9. Указана частина є незначною. Квартира є трикімнатною, загальною площею 61,6 кв. м, жилою - 41,2 кв. м, з кімнатами площею 17 кв. м, 13,8 кв. м, 10,4 кв. м. Наведене свідчить про те, що у спірній квартирі відсутня окрема кімната, що хоча б приблизно відповідала долі позивача у праві власності на вказану квартиру.
При цьому, за твердженнями представника позивача позивачка є людиною похилого віку та не має можливості самостійно пересуватися (без сторонньої допомоги). З огляду на зазначені обставини, а також на неприязні відносини, що склались між сторонами, складно собі уявити спільне співіснування сторін у квартирі, а тим більше спільне проживання у одній кімнаті осіб, які є сторонніми та незнайомими особами, а також перебувають у неприязних стосунках. Окрім того, у матеріалах справи наявні надані позивачем довідки про наявність у позивача інвалідності, встановленої психіатричною МСЕК, яким суд не дав належної правової оцінки з точки зору можливості спільного проживання позивача та відповідачів.
Протягом тривалого часу, близько 30 років, між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, чому посприяла систематична неправомірна поведінка позивача. Відразу після смерті ОСОБА_5 позивач та члени її сім`ї почали здійснювати психологічних тиск на ОСОБА_2 та її найближчих родичів, висловлювали погрози. Окрім того, позивач утримувала у себе оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, категорично відмовлялась контактувати з цього приводу із ОСОБА_2 та повертати документи. Зазначене призвело до того, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу була позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину. Розуміючи, що примирення неможливе, ОСОБА_2 неодноразово пропонувала ОСОБА_1 придбати її незначну частку квартири за договірною ціною, однак після тривалих переговорів спроби домовитися виявилися не вдалими. Попри це, при судовому розгляді указаної справи представник позивача неодноразово стверджувала, що позивач готова розглядати питання викупу відповідачем її частки.
Наведені обставини свідчать про неможливість домовитися про спільне проживання (користування) квартирою позивачем та відповідачем, а тому спільне володіння і користування майном є неможливим.
Позивач не цікавиться своїм майном, не бере участі у його утриманні, не зареєстрована та не проживає у квартирі, жодного разу не перебувала у цій квартирі та не намагалась цього зробити. Тому доцільно вважати, що і сама позивач вважає належну їй частку, розміром 6,8 кв. м, незначною, а її дії розцінюються відповідачами як один із способів вибивання грошей, оскільки позивач є власницею 1/4 частини 3-кімнатної квартири по АДРЕСА_3 . За зазначеною адресою відповідач постійно та протягом тривалого часу проживає та зареєстрована.
Для відповідача ОСОБА_2 квартира є єдиним житлом, яке колись отримала її мати, та в якій вона проживає із 1972 року. ОСОБА_2 утримує та піклується про квартиру, ремонтує її та сплачує самостійно всі необхідні платежі із 1989 року.
Позивач не надав об`єктивних та переконливих доказів того, що відповідачі чинять перешкоди у проживанні позивача у квартирі. Позивач не зверталась ні до ЖЕКу, ні до правоохоронних та інших органів, ні до мешканців будинку, які б могли підтвердити чи зафіксувати факти протиправних діянь з боку відповідачів чи навіть факти звернення до відповідачів із відповідними намірами. Відповідач ОСОБА_3 на протязі багатьох років не проживала та не перебувала у квартирі. Єдиним наявним у матеріалах справи доказом на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 є вимога про вселення від 21 травня 2019 року, адресована ОСОБА_2 . Проте зазначена вимога містить лише пропозицію узгодити дату вселення, а отже не свідчить про порушення прав позивача, як власника частки у квартирі, та про наявність перешкод у здійсненні права власності. На вказану вимогу ОСОБА_2 позивачу надала відповідь від 11 листопада 2019 року, яка не містила супротиву вселенню. Наведене свідчить, що відповідачі не порушували її прав та охоронюваних законом інтересів.
Аналіз численної судової практики Верховного Суду також вказує на наступне: право іншого співвласника на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла, є охоронюване законом (справа № 654/761/15-ц); при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України (справа № 607/9787/19); неможливість вселення співвласника до житла в судовому порядку, якщо відсутня технічна можливість поділу такого житла. Якщо спір не може бути вирішений шляхом вселення (здійснити поділ в натурі чи встановити порядок користування цим житлом не можливо), єдиним можливим у такому випадку рішенням може бути матеріальна компенсація (справа № 654/761/15-ц); за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні (справа № 641/7103/19).
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року відмовлено.
В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 740/4069/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 635/2907/16-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 483/1318/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 641/7103/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 607/9787/19, від 12 вересня 2018 року у справі
№ 654/761/15-ц)
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.