ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 159/4766/21
провадження № 61-15464 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представник ОСОБА_3 - адвокат Романюк Леонід Сергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Романюка Леоніда Сергійовича, на постанову Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2023 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, прийнятих у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15 березня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_4, він є власником земельної ділянки, загальною площею 9,8062 га, кадастровий номер 0710400000:15:008:0108, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Восени 2018 року між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3 велися перемовини щодо продажу вказаної земельної ділянки.
Позивач указував, що з метою продажу земельної ділянки 23 листопада 2018 року його представником за довіреністю - ОСОБА_5, було отримано
у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області
(далі - приватний нотаріус) Веремчука С. В. дублікат вищезазначеного договору
про задоволення вимог іпотекодержателя, а приватним нотаріусом міста москви (російська федерація) Черніговим І. О. було посвідчено його заяву від 26 листопада 2018 року про те, що він не перебуває у зареєстрованому шлюбі.
У зв`язку з його постійним проживанням за межами України від його імені
участь у перемовинах щодо продажу земельної ділянки брав його
представник - ОСОБА_5, у тому числі на підставі нової довіреності
№ 77/797-н/77-2018-25-2242, посвідченої 28 листопада 2018 року приватним нотаріусом міста москви (російська федерація) Черніговим І. О., строком дії
до 01 грудня 2018 року.
Сторони не змогли дійти згоди щодо ціни земельної ділянки і порядку проведення розрахунку, укладення договору купівлі-продажу неодноразово відкладалося
та, як наслідок, договір не було укладено. Оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку та його вищевказана заява від 26 листопада
2018 року були передані приватному нотаріусу Ковельського міського нотаріального округу Волинської області (далі - приватний нотаріус)
Лехкобит Л. В.
28 грудня 2018 року він звернувся до приватного нотаріуса Веремчука С. В.
із метою отримання дубліката договору про задоволення вимог іпотекодержателя і дізнався, що належна йому земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного
між ними, посвідченого 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Лехкобит Л. В., реєстровий номер 1549.
У вищевказаному договорі зазначено, що від його імені, як продавця, діяв представник - ОСОБА_6, на підставі довіреності від 28 листопада 2018 року
№ 77/797-н/77-2018-25-2242, посвідченої приватним нотаріусом міста москви (російська федерація) Черніговим І. О.
Позивач зазначав, що він не видавав довіреність на ім`я ОСОБА_6,
що підтверджується його заявою, посвідченою 29 грудня 2018 року ОСОБА_7,
як тимчасово виконуючою обов`язки приватного нотаріуса міста москви (російська федерація) Чернігова І. О., про те, що він не видавав 28 листопада
2018 року довіреність на ім`я ОСОБА_6 . Більше того, він не знав останнього, ніколи не уповноважував його на вчинення будь-яких дій від свого імені.
Крім того, довіреність з реєстраційним номером 77/797-н/77-2018-25-2242
від 28 листопада 2018 року видавалася ним на ім`я ОСОБА_5 і її дія закінчилася 01 грудня 2018 року.
Уважав, що довіреність на ім`я ОСОБА_6 була підроблена шляхом накладення машинописного тексту на довіреність, видану на ім`я ОСОБА_5 .
У квітні 2019 року він звертався до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Лехкобит Л. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на підставі статті 232
ЦК України, так як правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (справа № 159/2179/19).
При розгляді цієї справи ОСОБА_6 подав до суду нотаріально посвідчену заяву про визнання позову, в якій, разом із іншим, указано про те, що він
не підписував договір купівлі-продажу, не був обізнаний про існування довіреності тощо. Позивач зазначав у позові, що ця справа розглядається в суді апеляційної інстанції.
При цьому вказана у договорі купівлі-продажу ціна земельної ділянки
не відповідає тій ціні, за яку він погоджувався відчужити земельну ділянку. Грошові кошти за цим договором йому не передавалися, що підтверджує відсутність його волі на укладення правочину та відсутність повноважень
у ОСОБА_6, як представника за довіреністю, на укладення правочину.
Він не може вважатися стороною цього договору купівлі-продажу, який фактично
є неукладеним, а тому до ОСОБА_2, ОСОБА_3 не перейшли речові права на земельну ділянку.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 на підставі статей 387, 388 ЦК України просив суд витребувати на його користь від ОСОБА_2 і ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 9,8062 га, кадастровий номер 0710400000:15:008:0108, яка розташована по
АДРЕСА_1, та вирішити питання понесених ним судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2023 року у складі судді Волкової Ю. Ф. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 серпня 2021 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2018 року була предметом судового розгляду у справі № 159/2179/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Лехкобит Л. В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності
на нерухоме майно (на спірну земельну ділянку), в якій позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він не видавав довіреність на ім`я ОСОБА_6 із реєстраційним номером 77/797-н/77-2018-25-2242. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року, яке по суті залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року (провадження
№ 61-21138св21), у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, у тому числі, які регулюють питання правочинів та представництва, укладення, зміну та розірвання договорів, а також норми процесуального закону щодо доказування, надав оцінку посиланням позивача про невчинення відповідного правочину, підроблення довіреності, наданими сторонами доказам і виходив із того, що позивач не надав суду оригінал довіреності з реєстраційним номером 77/797-н/77-2018-25-2242, виданої на ім`я ОСОБА_5. При цьому сторони не надали суду оригінал довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_6 . Тому районний суд уважав, що позивачем не доведено невчинення ним такого одностороннього правочину як видача довіреності на ім`я ОСОБА_6, відсутність у нього наміру на волевиявлення і вчинення правочину від 28 грудня 2018 року, непогодження істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки у частині її вартості.
Як наслідок, відсутні правові підстави для висновку про неукладенність договору купівлі продажу земельної ділянки від 28 грудня 2018 року.
У частині доводів позивача про відсутність волевиявлення у ОСОБА_1
на вчинення правочину від 28 грудня 2018 року районний суд виходив із того,
що позивач не заперечував обставини щодо проведення перемовин
із відповідачами на предмет продажу спірної земельної ділянки, уповноваження іншої особи на участь у таких перемовинах від його імені, передав для укладення правочину приватному нотаріусу Лехкобит Л. В. відповідний пакет документів,
що у своїй сукупності спростовує вищевказані доводи позивача.
Крім того, договір купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року містить погоджену сторонами договірну ціну і ствердження факту повного розрахунку за цим договором до його підписання і нотаріального посвідчення.
Додатковим рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 13 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката
Романюка Л. С., задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 65 000,00 грн витрат
на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви відмовлено.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу,
суд першої інстанції надав оцінку доказам, що підтверджують такі витрати, застосував відповідні норми ЦПК України, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду зі вказаного процесуального питання і виходив із того,
що відповідач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 65 000,00 грн, а не в розмірі 78 750,00 грн. Указаний розмір витрат є доведеним,
він відповідає критерію розумності та пропорційності, складності справи, фінансовому стану її учасників.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 червня
2023 року та додаткове рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано від ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 9,8062 га, кадастровий номер 0710400000:15:008:0108, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
витрати по сплаті судового збору по 14 414,50 грн із кожного.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим сторонами доказам і виходив
із того, що ОСОБА_1 не посвідчував у нотаріуса довіреність від 28 листопада 2018 року за номером 77/797-п/77-2018-25-2242, строком дії до 01 грудня
2019 року, та не уповноважував ОСОБА_6 бути його представником. Тобто позивач не вчиняв оспорюваного правочину купівлі-продажу.
Оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки
від 28 грудня 2018 року підписали продавець - ОСОБА_1 (позивач), від імені якого діє ОСОБА_6 по довіреності, посвідченій нотаріусом міста москви Черніговим І. О. (російська федерація) 28 листопада 2018 року за номером
77/797-п/77-2018-25-2242. Разом із цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до даних сайту федеральної нотаріальної палати російської федерації перевірити вказану довіреність неможливо, оскільки документ
не знайдено. Проте, перевірити можливо довіреність, посвідчену цим нотаріусом 28 листопада 2018 року за номером 77/797-н/77-2018-25-2242, якою ОСОБА_1 уповноважив бути його представником ОСОБА_5., термін довіреності визначено до 01 грудня 2018 року.
Тому суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не видавав довіреність на ім`я ОСОБА_6, тобто не вчиняв указаного одностороннього правочину.
Як наслідок, позивач не укладав із відповідачами нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2018 року, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння відповідачів спірної земельної ділянки підлягає задоволенню.
Додаткове рішення суду першої інстанції скасовано апеляційним судом із тих підстав, що воно є складовою основного судового рішення, яке судом скасовано. Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено апеляційним судом відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу по 40 493,06 грн
із кожного.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам на понесення відповідних витрат, виходив із того, що витрати у розмірі 685 302,50 грн (фіксована винагорода гонорару успіху) не були заявлені у попередньому (орієнтовному) розрахунку,
значно перевищують указаний розрахунок, а тому вони не підлягають відшкодуванню.
Разом із цим, витрати на правничу допомогу у розмірі 54 000,00 грн
та 26 986,13 (фактично сплачений гонорар) підлягають стягненню з відповідачів
на користь позивача, так як є доведеними, їх розмір обґрунтований, розумний
та співмірний зі складністю справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Романюк Л. С., подав
до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення суду апеляційної інстанції,
в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд
не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року пояснення ОСОБА_2, за змістом касаційну скаргу, залишено без руху. Надано ОСОБА_2 строк
для усунення недоліків пояснень, попереджено про наслідки невиконання ухвали.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Романюка Л. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті
та здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу, неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, порушив норми процесуального права й не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Вважає, що позивач не довів факт того, що він не укладав із відповідачами оспорюваний ним правочин.
При цьому ОСОБА_1 у судовому порядку оспорював договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 28 грудня 2018 року (справа № 159/2179/19)
і у задоволенні даного позову судом було відмовлено. Тобто вказаний правочин
є правомірним. Підстави позову ОСОБА_1 у цій справі та у справі,
яка переглядається, аналогічні. Отже, суд апеляційної інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені у справі № 159/2179/19.
Оспорюваний позивачем договір виконано сторонами, проведено всі розрахунки на його виконання. У спірних правовідносинах відсутні правові підстави
для витребування майна на користь позивача, так як останній перебував
у договірних відносинах із відповідачами. Суд апеляційної інстанції помилково врахував дані сайту федеральної нотаріальної палати російської федерації, зокрема відповідні скріншоти, надані представником позивача у день ухвалення апеляційним судом рішення у справі. Більше того, сторони договору не можуть нести відповідальність за зроблені нотаріусом технічні помилки при посвідченні договору, зокрема у частині номера відповідної довіреності, на підставі якої діяв представник продавця.
Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу, апеляційний суд помилково врахував надані позивачем докази, не надав оцінку обґрунтованості відповідної заяви позивача.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, у касаційній скарзі заявник просить вирішити питання понесених ОСОБА_3 судових витрат і зазначає, що витрати останнього зі сплати судового збору складають 22 700,00 грн, витрати на правничу допомогу складають: у суді апеляційної інстанції - 32 500,00 грн, у суді касаційної інстанції - 35 000,00 грн, гонорар успіху адвоката - 190 000,00 грн.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_2
на касаційну скаргу (по суті відзив на касаційну скаргу), в яких викладено його власні аргументи щодо оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 був власником земельної ділянки для розміщення готельного комплексу з автосервісом, закладом громадського харчування та автопаркінгом, площею 9,8062 га, кадастровий номер: 0710400000:15:008:0108, розташованої
за адресою: АДРЕСА_1
(а. с. 18-20, т. 1).
Восени 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 велися перемовини щодо продажу цієї земельної ділянки.
Позивач указував, що від його імені діяв представник ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом міста Москви (російська федерація) Черніговим І. О. (реєстраційний номер 77/797-н/77-2018-25-2242 від 28 листопада 2018 року) (а. с. 23-24, т. 1).
Нотаріус міста Москви (російська федерація) Чернігов І. О. 26 листопада 2018 року зареєстрував у відповідному реєстрі із засвідченням підпису заяву ОСОБА_1 про те, що останній із 2007 року у зареєстрованому шлюбі не перебуває
(а. с. 21, т. 1).
28 грудня 2018 року між ОСОБА_1, в інтересах та від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом міста Москви (російська федерація) Черніговим І. О. (реєстраційний номер 77/797-п/77-2018-25-2242 від 28 листопада 2018 року), та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Лехкобит Л. В. та зареєстрований у реєстрі
за номером 1549 (а. с. 23-33, т. 1).
У пункті 2 цього договору сторони погодили вартість земельної ділянки
і засвідчили факт повного розрахунку між ними до підписання і нотаріального посвідчення договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі поданих ОСОБА_1 даних із сайту федеральної нотаріальної палати російської федерації неможливо перевірити вищевказану довіреність від 28 листопада 2018 року
за номер 77/797-п/77-2018-25-2242.
Перевірити можливо лише довіреність від 28 листопада 2018 року за номером 77/797-н/77-2018-25-2242, що підтверджено відповідною випискою із реєстру нотаріальних дій за 2018 рік (а. с. 36-50, т. 1).
У матеріалах справи наявні копії вищевказаних довіреностей. Оригінали довіреностей суду сторонами не надано.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Лехкобит Л. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування реєстрації права власності
на нерухоме майно (справа № 159/2179/19).
У вказаному позові ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений
28 грудня 2018 року між ним в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_2,
ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Лехкобит Л. В. (реєстраційний номер 1549);
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3
на земельну ділянку, загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по
АДРЕСА_1, здійснену приватним нотаріусом Лехкобит Л. В.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року у справі № 159/2179/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року
в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_6 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення,
яким позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідчений приватним Лехкобит Л. В. за реєстраційним номером 1549; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку, загальною
площею 9,8062 га, (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована
по АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, пред`явлених до приватного нотаріуса Лехкобит Л. В., залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 159/2179/19 касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Романюка Л. С., задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності скасовано. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3
про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності залишено в силі. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (провадження № 61-21138св21).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Романюка Л. С., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.