ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2024 року
м. Київ
справа № 280/2320/19
адміністративне провадження № К/9901/34270/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Божко Л.А., Лукманової О.М. від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник - Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2019 року: №0007311305, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у розмірі 1029396,45 грн., в тому числі за основним платежем 823517,16 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 205879,29 грн.; №0007331305, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору у розмірі 77261,83 грн., в тому числі за основним платежем 61809,46 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 15452,37 грн.; №0007321305, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170 грн.
Суди встановили, що посадовими особами Управління за результатами проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, достовірності нарахування та сплати ПДФО за ознакою доходу " 126" у 2015 році складено акт від 07 березня 2019 року №109/08-01-13-05/ НОМЕР_1 .
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги: підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме у 2015 році не включено до загального річного оподатковуваного доходу і не задекларовано суми доходу у вигляді додаткового блага у розмірі 4121239,80 грн., що, враховуючи положення підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, призвело до заниження ПДФО у сумі 823517,16 грн.; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пунктів 179.1, 179.7 статті 179 ПК України - неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік; підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, внаслідок чого занижено суму військового збору у 2015 році у розмірі 61809,46 грн.
Підставою для таких висновків слугували відомості центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - ЦБ ДРФО) про отримання позивачем у III кварталі 2015 року доходу у вигляді додаткового блага в сумі 4121239,80 грн. та невідображення його у податковій декларації про доходи та майновий стан за 2015 рік. Як зазначено у акті перевірки, АТ "УкрСиббанк" листом від 18 грудня 2018 року за №14-2-02/69317 надано підтвердження інформації про суму прощеного (анульованого) за його самостійним рішенням ОСОБА_1 боргу за кредитним договором та вручення боржнику відповідного повідомлення про це згідно вимог підпункту "д" підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України.
За наслідками перевірки відповідачем прийнято оспорювані у цій справі податкові повідомлення-рішення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновок контролюючого органу щодо отримання позивачем доходу (додаткового блага) в розмірі 4121239,80 грн. ґрунтується виключно на відомостях з ЦБ ДРФО та листа АТ "УкрСиббанк", однак відповідачем на власний розсуд розтлумачено зміст отриманої інформації, при цьому, не вчинено жодних дій щодо встановлення обставин, за яких виникло додаткове благо, не перевірено чи взагалі відбулося прощення (анулювання) боргу за кредитним договором, складові такого боргу на відповідність вимогам підпункту "д" підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України, не з`ясовано чи була зміна валюти зобов`язання з огляду на вимоги пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" цього Кодексу. З огляду на це підсумував, що Управлінням не надано доказів, які б свідчили про отримання позивачем у 2015 році додаткового блага в сумі 4121239,80 грн. у вигляді прощеного (анульованого) боргу за кредитним договором й, як наслідок, не доведено наявності законодавчих підстав для визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання з ПДФО та військового збору.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове - про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що сума основного боргу (тіла кредиту), анульованого кредитором за його самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності, відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом, а тому підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Наявні ж у матеріалах справи докази свідчать про виконання банком обов`язку повідомлення ОСОБА_1 про прощення (анулювання) основної суми боргу у розмірі 3912584,50 грн. та обізнаність останнього про такі обставини, що не було спростовано у ході судового розгляду, тому нездійснення позивачем самостійного нарахування та сплати ПДФО і військового збору, а також неподання до контролюючого органу відповідної декларації свідчить про порушення ним відповідних норм ПК України і безпідставність заявлених позовних вимог. При цьому, за висновком згаданого суду, відсутні умови для застосовування до спірних правовідносин положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосував норми податкового законодавства, що визначають порядок включення до оподатковуваного доходу додаткового блага у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту), та не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, наведених у його постановах від 14 січня 2021 року у справі №819/1181/17, від 15 грудня 2020 року у справі №817/347/14, від 25 червня 2020 року, від 10 квітня 2020 року у справі №500/583/19, від 03 квітня 2020 року у справі №804/3102/15, у справі №817/430/17, від 01 квітня 2019 року у справі №820/4423/16, в яких, як зазначає скаржник, викладено позицію про те, що при вирішенні такої категорії спорів визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеного (анульованого) кредитором боргу, а також дотримання обов`язку повідомлення кредитором боржника про прощення такого, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у платника податку обов`язку сплати ПДФО й військового збору і відображення таких сум у податковій декларації за певний період. Стверджує про залишення судом апеляційної інстанції поза увагою дійсного правового статусу прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яка згідно акту перевірки була віднесена контролюючим органом до додаткового блага і з якої здійснено обрахунок розміру грошових зобов`язань позивача зі сплати ПДФО і військового збору, визначеному в оспорюваних податкових повідомленнях - рішеннях.
Також вказує, що в порушення норм процесуального права та всупереч правовій позиції Верховного Суду, яку він зайняв у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №500/1970/19, апеляційним судом безпідставно взято до уваги копію листа АТ "УкрСиббанк" від 31 серпня 2015 року №31-1-62/75, як доказ повідомлення ОСОБА_1 про прощення (анулювання) кредитором суми кредитної заборгованості, без дослідження оригіналу такого засобу доказування й, відповідно, здійснено помилковий висновок щодо обізнаності позивача про вчинені банком дії та наявності обов`язку сплати податку з доходу у вигляді додаткового блага та відображення його у річній податковій декларації.
У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи її безпідставною.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні у межах доводів касаційної скарги та підстав касаційного оскарження за правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховний Суд виходить із такого.
Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).