ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 740/6090/21
провадження № 51-5068 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021270300000848 від 20 вересня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 липня 2022 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 31 травня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення під час судового розгляду з 18 листопада 2021 року по 18 лютого 2022 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 18 788,39 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 7 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 був визнаний винуватим у тому, що він 20 вересня 2021 року приблизно о 20:45, перебуваючи на подвір`ї свого домоволодіння по АДРЕСА_1, маючи мету на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, з мотивів раніше виниклих неприязних відносин, взяв до рук скляну пляшку з легкозаймистою рідиною, після чого підпалив її та кинув на фасад будинку, розташованого по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_8 . В результаті вказаних умисних дій ОСОБА_9 відбулося загорання зазначеного будинку та його пошкодження, що в свою чергу, спричинило потерпілому матеріальної шкоди на суму 19 950 грн.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_10, яка діяла в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення. Вирок місцевого суду в частині початку обчислення строку покарання та зарахування терміну попереднього ув`язнення змінено та зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 вересня 2021 року по 18 листопада 2021 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено обчислювати з 10 травня 2023 року, з часу його затримання на підставі ухвали Чернігівського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів захисник вказує, що:
- судами попередніх інстанцій було допущено неповноту судового розгляду, оскільки не з`ясовано та не надано оцінки обставинам взаємовідносин між ОСОБА_7 та його сусідами, а саме тому, що останні постійно провокували конфлікт із засудженим та неодноразово наносили йому тілесні ушкодження, що у своїй сукупності, на думку захисника, могло вплинути на емоційний стан засудженого на момент вчинення злочину;
- не було призначено судово-психіатричну експертизу з метою встановлення наявності у обвинуваченого стану вираженого емоційного збудження чи напруження або фізіологічного афекту, патологічного афекту чи іншого психічного розладу під час вчинення злочину, з огляду на його неадекватну поведінку (зі слів потерпілого), неодноразове нанесення йому ОСОБА_8 та ОСОБА_11 тілесних ушкоджень та наявність у ОСОБА_7 травми голови внаслідок конфлікту із сусідами, який розпочався задовго до обставин події;
- судами попередніх інстанцій не було надано оцінки тому, що під час вчинення злочину, ОСОБА_7 перебував у стані емоційного хвилювання після оголошення в цей день вироку за ч. 2 ст. 263 КК України, що підтверджується показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_12 ;
- матеріали кримінального провадження не містять заяви ОСОБА_8 про вчинення злочину, заяви про залучення його потерпілим та письмової згоди про визнання потерпілим (ст. 55 КПК України);
- до показань потерпілого та свідка ОСОБА_11 слід ставитись критично, оскільки, на його думку, поведінка останніх по відношенню до ОСОБА_7 під час конфліктів була протиправною.
Крім того, захисник стверджує, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, належним чином не врахував конкретні обставини справи та обставини, що пом`якшують покарання, а тому дійшов необґрунтованих висновків про неможливість застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та ст. 75 КК України. При цьому на підтвердження своєї позиції захисник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 :
- визнав вину, щиро розкаявся, негативно ставиться до своїх дій, зробив для себе висновки;
- має постійне місце проживання та реєстрації, позитивно характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває;
- проходив службу у Збройних Силах України, під час якої характеризувався виключно позитивно;
- висловив позицію, що після розгляду кримінального провадження бажає стати до лав Збройних Сил України та захищати країну;
- після вчинення злочину, одразу зателефонував у поліцію;
- відразу вибачився та запропонував потерпілому особисту виправити пошкоджене майно, на що останній відмовився;
- добровільно відшкодував частину матеріальної шкоди (3 000 грн) та зобов`язався в подальшому відшкодовувати шкоду по мірі своїх можливостей;
- своїми протиправними діями не заподіяв тяжких наслідків, що підтверджується актом про пожежу від 20 вересня 2021 року;
- має тяжкий стан фізичного та психічного здоров`я, перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, що, на переконання захисника, свідчить про необхідність подальшого обстеження та лікування, якого він позбавлений у зв`язку з позбавленням волі.
Також захисник зауважує, що місцевий суд при визначенні міри покарання безпідставно врахував судимість ОСОБА_7 за умисний злочин та рецидив злочину, як обтяжуючу покарання обставину, оскільки на момент вчинення злочину обвинувачений не мав судимостей.
Таким чином, з огляду на наведене, захисник вважає, що з урахуванням обставин справи, даних про особу засудженого, зокрема і того, що останній характеризується позитивно та після конфлікту із сусідами не вчиняв стосовно них протиправних дій, є підстави для призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень, передбачених статтями 69, 75 КК України, застосування яких дозволило б засудженому отримати необхідне лікування та було б достатнім для його виправлення та перевиховання.
Одночасно захисник не погоджуючись з ухвалою, якою було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту, зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- безпідставно поновив потерпілому ОСОБА_8 строк на подання апеляційної скарги;
- без наявності достатніх підстав, необґрунтовано змінив ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на тримання під вартою;
- судом апеляційної інстанції не надано оцінки наявним в матеріалах провадження доказам про звернення батька засудженого до правоохоронних органів із заявою про вчинення сусідами, їх сином та друзями протиправних дій щодо ОСОБА_7, внаслідок яких останньому було заподіяно тілесні ушкодження та він був госпіталізований до лікарні;
- не надав оцінки доказам щодо служби ОСОБА_7 у Збройних Силах України та позитивній характеристиці останнього;
- не усунув вищенаведені недоліки, які були допущені в ході судового розгляду судом першої інстанції.
Крім того, захисник, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у справі № 930/2622/20, зазначає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_7 положень ч. 5 ст. 72 КК України, фактично погіршив становище останнього, оскільки виключив з вироку зарахування обвинуваченому у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 листопада 2021 року по 18 лютого 2022 року.
На зазначену касаційну скаргу захисника потерпілий ОСОБА_8 подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони захисту, просить оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав частково подану касаційну скаргу захисника, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
З огляду на вищенаведене, доводи захисника ОСОБА_6 про те, що:
- до показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 слід ставитись критично;
- судами попередніх інстанцій не було з`ясовано та надано оцінки обставинам взаємовідносин між ОСОБА_7 та його сусідами до вчинення злочину, що, на думку захисника, могло вплинути на емоційний стан засудженого,
з огляду на положення ст. 433 КПК України та зміст ст. 410 КПК України не можуть бути предметом касаційного розгляду.
У своїй касаційній скарзі захисник вказує, що під час вчинення злочину, ОСОБА_7 перебував у стані емоційного хвилювання після оголошення в цей день вироку за ч. 2 ст. 263 КК України. При цьому, посилаючись на допущення істотних порушень вимог КПК України, зауважує, що стосовно ОСОБА_7 не було призначено судово-психіатричну експертизу з метою встановлення наявності у обвинуваченого стану вираженого емоційного збудження чи напруження або фізіологічного афекту, патологічного афекту чи іншого психічного розладу під час вчинення злочину.
Верховний Суд, перевіривши доводи сторони захисту в цій частині, дійшов наступних висновків.
Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
Главою 20 розділу ІІІ КПК України визначено порядок та підстави призначення експертизи на стадії досудового розслідування.
Так, ч. 1 ст. 242 КПК України встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.
Згідно зі ст. 243 КПК України експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу.
Водночас положеннями ч. 1 ст. 244 КПК України визначено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи, з-поміж іншого, у разі, якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та змісту касаційної скарги захисника, під час досудового розслідування будь-яких клопотань про проведення судово-психіатричної експертизи з наданням медичних документів, стороною захисту заявлено не було.
Крім того, главою 28 розділу IV КПК України встановлено порядок та підстави призначення експертизи під час судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 332 КПК України визначено, що суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 509 КПК України встановлено, що у разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду.
Системний аналіз вказаних норм процесуального закону свідчить про те, що призначення судово-психіатричної експертизи під час судового розгляду за ініціативою суду є його правом, а не обов`язком та здійснюється лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 509 КПК України та саме при призначенні стаціонарної психіатричної експертизи у разі необхідності тривалого спостереження і дослідження особи. При цьому у всіх інших випадках така експертиза призначається лише за клопотанням сторони кримінального провадження з наданням відомостей, які викликають сумнів щодо осудності чи обмеженої осудності обвинуваченого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороною захисту на стадії апеляційного розгляду було надано суду апеляційної інстанції медичні документи щодо проходження ОСОБА_7 амбулаторного та стаціонарного лікування психічних розладів, алкогольної залежності та травми голови. При цьому, будь-яких клопотань щодо призначення обвинуваченому судово-психіатричної експертизи в порядку ч. 1 ст. 332 КПК України стороною захисту заявлено не було, а під час апеляційного розгляду не встановлено підстав для призначення саме стаціонарної психіатричної експертизи в порядку ч. 2 ст. 509 КПК України.