ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 183/1441/23
провадження № 51-5768 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022221080000677 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Харкова, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2023 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 111-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державного управління та органах місцевого самоврядування на строк 10 років.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо долі речових доказів.
Відповідно до вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він у серпні 2022 року, перебуваючи на території смт Савинці Ізюмського району Харківської області, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій умисел, направлений на співпрацю з представниками збройних сил російської федерації, а саме на вчинення дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у навчальному закладі, добровільно надав згоду представникам окупаційної адміністрації російської федерації та подав заяву щодо його призначення на посаду директора Савинської загальноосвітньої школи № 1, на яку був призначений починаючи з 01 вересня 2022 року на підставі наказу № 29-к від 19 серпня 2022 року начальника відділу освіти Балаклійського територіального управління Ізюмського району Харківської області.
У період часу із середини серпня 2022 року по 10 вересня 2022 року, фактично займаючи посаду директора школи, з метою запровадження російської мови та російської освітньої програми в навчальний процес, тобто системи освіти держави-агресора, повідомив вчителям про встановлення та поступове впровадження стандартів освіти російської федерації, організовував здійснення набору учнів, педагогічного складу та технічного персоналу, прибирання з приміщень школи зображення української символіки, приймав участь у щотижневих нарадах тимчасової цивільної адміністрації.
Крім того, з метою подальшого запровадження стандартів освіти держави-агресора у закладі освіти, ОСОБА_6 почав підготовку приміщення школи до нового 2022-2023 навчального року, за особистим підписом склав плани робіт з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року директора, заступника з учбово-виховної роботи, технічних працівників, в яких серед запланованих заходів щодо впровадження стандартів освіти на російській мові, спланував вилучення наглядних матеріалів, підручників та атрибутики національного характеру у філії школи, вивчення законів, нормативних актів, та іншої документації для переходу навчального процесу освіти в правове поле російської федерації.
За встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_6 судом першої інстанції кваліфіковані, як колабораційна діяльність, а саме вчинення дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2023 року в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 111-1 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги у сфері освіти, на строк 10 років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить питання про зміну вироку суду апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На обґрунтування своїх вимог указує, що задовольняючи апеляційну скаргу прокурора та скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині додаткового покарання ОСОБА_6, апеляційний суд у своєму вироку так і не визначив кола посад у сфері освіти, як це встановлено санкцією ч. 3 ст. 111-1 КК, а формулювання такого додаткового покарання, з огляду на поняття "публічна послуга", є взагалі недоречним. Стверджує, що рішення апеляційного суду в цій частині не узгоджується з постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року, та суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Також звертає увагу, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині як основного так і додаткового покарання, однак при цьому не обґрунтував необхідності призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а лише послався на мотиви суду першої інстанції. Крім того, вирок апеляційного суду не містить мотивування щодо неможливості застосування стосовно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК. Тобто, відмовляючи у задоволенні таких доводів сторони захисту, апеляційний суд свого рішення належним чином не мотивував.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, а оскаржувані судові рішення змінити з підстав, які зазначені у касаційній скарзі.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник указує про те, що, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд залишив поза увагою доводи сторони захисту про застосування стосовно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, а свого рішення в цій частині належним чином не мотивував. Крім того, звертає увагу, що апеляційний суд, призначаючи додаткове покарання, не визначив кола посад у сфері освіти, як це визначено санкцією ч. 3 ст. 111-1 КК.
Однак з такими доводами захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наведене нижче.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру основного покарання, місцевий суд послався на конкретні обставини справи, особу засудженого ОСОБА_6, врахував його щире каяття, критичне ставлення до своєї протиправної поведінки, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
З огляду на викладене, а також враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючих покарання обставин, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
При цьому, з огляду на вплив дій ОСОБА_6 на дітей, які перебували під окупацією, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, а тому не встановив підстав для застосування стосовно нього положень статей 69 або 75 КК.
Разом з тим, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державного управління та органах місцевого самоврядування на строк 10 років.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, захисники та прокурор оскаржили його в апеляційному порядку.
Оскаржуючи вирок, сторона захисту ставила питання про пом`якшення розміру основного покарання та звільнення ОСОБА_6 від відбування такого покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
У свою чергу сторона обвинувачення в апеляційній скарзі вказувала про некоректність призначеного додаткового покарання, оскільки місцевим судом взагалі не зазначено заборони займати посади у сфері освіти.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.