ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 296/6465/21
провадження № 61-4234св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Кузьменком Володимиром Сергійовичем, на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2022 року у складі судді Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 листопада 2010 року їй на праві власності належала двокімнатна квартираАДРЕСА_1 .
У грудні 2015 року вона вирішила подарувати вказане житло своєму синові ОСОБА_8, однак від нотаріуса дізналася, що спірна квартира їй вже не належить за документами.
За фактом незаконного заволодіння невідомою особою її квартирою 03 грудня 2015 року органом досудового розслідування були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015060020006069 та розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке наразі ще триває.
Вказує, що лише у грудні 2020 року її адвоката було допущено до ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, після чого їй стали відомі обставини про осіб, до яких неодноразово у незаконний спосіб вибувала її квартира, а також про правовстановлюючі документи, на підставі яких відбувалося таке вибуття.
Так, згідно з матеріалами досудового розслідування вперше згадане житло вибуло з її власності на підставі підробленого та неправосудного рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11, яким нібито було задоволено позов невідомої їй особи - ОСОБА_3 до її сина ОСОБА_8 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на спірну квартиру.
У подальшому за договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2015 року ОСОБА_3, від імені якого діяв громадянин ОСОБА_9, відчужив спірне майно на користь ОСОБА_4, який 03 грудня 2015 року продав квартиру ОСОБА_5 .
Згодом за договором купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року ОСОБА_5 відчужила вказаний об`єкт нерухомості на користь ОСОБА_6, а останній, у свою чергу, продав 17 липня 2017 року квартиру ОСОБА_2, який наразі є останнім набувачем спірного майна.
За наведених обставин вважає, що спірна квартира вибула з її володіння не з її волі, у зв`язку з чим підлягає витребуванню від останнього набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела факту вибуття спірної квартири з власності поза її волею, тоді як відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного житла, що унеможливлює витребування майна у порядку статті 388 ЦК України.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Кузьменком В. С., задоволено частково.
Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції зазначеної постанови.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, що є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Оскільки спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 поза її волею на підставі неіснуючого рішення, яке у встановленому законом порядкусудом не ухвалювалося, та в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на таке відчуження, то наявні підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, для витребування цього майна у відповідачаОСОБА_2, який є останнім його набувачем.
Водночас, встановивши, що ОСОБА_1, право власності якої дійсно порушене, дізналася про відчуження належної їй квартири поза її волею у грудні 2015 року, про що свідчить її звернення до правоохоронних органів, однак звернулася до суду з цим позовом лише у липні 2021 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1, через представника Кузьменка В. С., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_1 зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 та у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі № 902/858/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 256, 261, 388 ЦК України у випадку, коли відлік позовної давності має розпочинатися не з моменту, коли особа дізналася про факт відчуження належного їй нерухомого майна, а з часу, коли стало відомо про особу відчужувача, яка вчинила незаконний правочин (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказала, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість пред`явлених нею позовних вимог, однак безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.
Зазначає, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується саме з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, а не з моменту, коли вона довідалася/або могла довідатися про вибуття майна із власності.
Вважає, що апеляційний суд помилково виснував, що перебіг позовної давності починається від дня, коли вона дізналася про відчуження спірної квартири, оскільки на момент звернення у грудні 2015 року до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину їй не було відомо про особу, яка порушила її право власності, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з кримінального провадження № 12015060020006069, розслідування якого розпочато саме за фактом незаконного заволодіння майном невідомою особою.
Причому у вказаному кримінальному провадженні вона тривалий час мала статус свідка, а не потерпілої, у зв`язку з чим її адвокат зміг ознайомитися з матеріалами досудового розслідування лише у грудні 2020 року та саме з цього часу вона була спроможною дізнатися про осіб, які порушили її право власності на квартиру, а отже, набула процесуальну можливість звернутися до суду з цим позовом (зокрема, виконати встановлені статтею 175 ЦПК України вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, і, серед іншого, зазначити в ній ім`я та місце проживання відповідача).
Отже, не дослідивши належним чином витребувані судом першої інстанції матеріали кримінального провадження № 12015060020006069, апеляційний суд не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли вона дізналася про вибуття свого майна до іншої особи.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_6, через представника ОСОБА_10, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Корольовського районного суду міста Житомира.
30 травня 2023 року справа № 296/6465/21 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 02 листопада 2023 року у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_11 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2023 року справу № 296/6465/21 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 листопада 2010 року ОСОБА_1 на праві власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 7).
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_8 (сина позивача у цій справі) про визнання угоди дійсною та визнання права власності. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 січня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 (правонаступником після смерті якої є ОСОБА_8 ) та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 11-12).
На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_3 04 вересня 2015 року зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, номер запису 11090073 (том 1 а. с. 170-174).
24 жовтня 2015 року ОСОБА_3, від імені якого на підставі довіреності від 10 жовтня 2015 року діяв ОСОБА_9, відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, про що свідчить нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири (том 1 а. с. 13-14).
03 грудня 2015 року Житомирський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області вніс відомості до ЄРДР за № 12015060020006069 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 (шахрайство, вчинене у великих розмірах) КК України. Підставою для внесення відповідних відомостей слугувала заява громадянина ОСОБА_12 від 02 грудня 2015 року, в якій повідомлялося про те, що 01 грудня 2015 року близько 16:00 год невідома особа шляхом обману працівників Бюро технічної інвентаризації в місті Житомирі заволоділа майном, а саме квартирою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, чим завдано матеріального збитку в сумі 700 000,00 грн (том 1 а. с. 15).
Водночас цього ж дня на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_4 продав згадану квартиру ОСОБА_5 (том 1 а. с. 16-17).
Крім того, 17 листопада 2016 року ОСОБА_5 відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6, який, у свою чергу, 17 липня 2017 року продав спірне житло ОСОБА_2, що підтверджується нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нерухомого майна (том 1 а. с. 18-21).
На час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом право власності на квартиру АДРЕСА_1 залишилося зареєстрованим за ОСОБА_2, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових права на нерухоме майно від 01 червня 2021 року (том 1 а. с. 22).
Суди також встановили, що згідно з відповіддю керівника апарату Корольовського районного суду міста Житомира від 13 лютого 2017 року № 111-к, наданою на запит начальника відділу Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області Сороки Л. М., в автоматизованій системі документообігу суду "Д-3" відсутні дані про надходження цивільної справи № 20-122/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання угоди дійсною та визнання права власності (том 2 а. с. 17).
У відповіді Житомирської обласної прокуратури від 30 вересня 2021 року № 09/1-296-21, наданій на запит ОСОБА_1 щодо стану досудового розслідування кримінального провадження № 12015060020006069, серед іншого зазначено, що під час розслідування здобуто відомості про те, що Корольовський районний суд міста Житомира цивільну справу № 20-122/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 не розглядав та рішення від 17 грудня 2011 року цей суд не ухвалював (том 1 а. с. 84).
Згідно з відповіддю керівника апарату Корольовського районного суду міста Житомира від 29 грудня 2022 року № 149/05-05/2022, наданою на запит адвоката Кузьменка В. С. (представника позивача у цій справі), за даними автоматизованої системи документообігу суду "Д-3" та відомостями в. о. завідувача архівного сектору після перевірки алфавітних покажчиків в архіві суду відсутня будь-яка інформація щодо розгляду судової справи № 20-122/11 від 17 грудня 2011 року (том 2 а. с. 15).
Отже, на підставі підробленого (неіснуючого) рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання угоди дійсною та визнання права власностіпозивач у цій справі була позбавлена права власності на спірну квартиру.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.