ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 911/858/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - Дзюбайло О. О. (самопредставництво),
відповідача - Гаврина Д. В. (адвоката),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 (колегія суддів: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Руденко М. А., Барсук М. А.) і рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 (суддя Подоляк Ю. В.) у справі
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс"
про стягнення 987 000,00 грн та зобов`язання виконати умови пункту договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У червні 2022 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро Ресторантс" (далі - ТОВ "Аеро Ресторантс"), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило стягнути з відповідача на користь позивача 987 000,00 грн неустойки та зобов`язати відповідача виконати умови підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
1.2. Позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" обґрунтовані невиконанням ТОВ "Аеро Ресторантс" умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо надання позивачу довідок про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності в орендованому приміщенні, та періодичних місячних звітів, виданих касовими апаратами, які відповідають вимогам чинного законодавства.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 911/858/22, частково задоволено позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 987 000,00 грн та зобов`язання ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати умови пункту договору.
Вирішено зобов`язати ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати умови підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
Стягнуто з ТОВ "Аеро Ресторантс" на користь ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 419 000,00 грн неустойки.
Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення 568 000,00 грн неустойки.
2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції зазначив, що відповідач зобов`язаний був надавати позивачу щомісяця довідку про чистий дохід за звітний місяць, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, із зазначенням у цій довідці даних про чистий дохід, та періодичні місячні звіти, видані касовими апаратами.
2.3. Місцевий господарський суд установив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів своєчасного подання відповідачем позивачу довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, за період із січня 2021 року до лютого 2022 року включно, а тому зобов`язав ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати умови підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
2.4. При цьому господарський суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, та, здійснивши власний арифметичний розрахунок неустойки, дійшов висновку про те, що в цьому випадку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача неустойку за загальний період прострочення з 01.12.2021 до 31.07.2022 у розмірі 838 000,00 грн. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у стягненні з відповідача решти заявленої до стягнення суми неустойки в розмірі 149 000,00 грн, оскільки, за висновком суду, вона нарахована з порушенням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
2.5. Водночас, урахувавши загальні засади цивільного законодавства справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, господарський суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та зменшив розмір неустойки на 50 % від установленого судом обґрунтованого розміру неустойки, та констатував наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 419 000,00 грн.
2.6. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 568 000,00 грн штрафу, погодився з арифметичним розрахунком неустойки, який зроблений судом першої інстанції, а також із наявністю підстав для зменшення розміру неустойки на 50 %. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Частково не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 та рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2023 у справі № 911/858/22, до Верховного Суду звернулося ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у справі № 911/858/22. Крім того, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення з ТОВ "Аеро Ресторантс" неустойки в розмірі 568 000,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначену позовну вимогу.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення частини 1 статті 551, пункту 3 частини 1 статті 611, пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 213, частин 1, 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 6 статті 232, частини 1 статті 233, пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 20.09.2023 у справі № 917/1212/22, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19.
3.4. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України.
3.5. ТОВ "Аеро Ресторантс" у відзиві на касаційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ТОВ "Аеро Ресторантс" вважає необґрунтованими доводи ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій положень Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 213, частин 1, 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 6 статті 232, частини 1 статті 233, пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росінтер Аеро України", яке змінило назву на ТОВ "Аеро Ресторантс", (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, від 31.07.2014 № 1609.
4.2. Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме частину приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D" загальною площею 20,0 м2, розташоване за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на третьому поверсі термінального комплексу "D" (інв № 47578) загальною площею 107 850,5 м2, що перебуває на балансі ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач).
4.3. Пунктом 5.10 договору оренди визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, шляхом компенсації комунальних послуг, податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком усіх видів послуг та цін згідно з діючими тарифами, в тому числі податок на землю. При цьому витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендарю.
4.4. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно - державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме частину приміщення № 3.2.60 на третьому поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 20 м2, яке розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на третьому поверсі термінального комплексу "D" (інв. № 47578), що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 06.02.2015.
4.5. Господарські суди також установили, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
4.6. Відповідно до пункту 1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю у зв`язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна для розміщення та експлуатації бару, що здійснює продаж товарів підакцизної групи балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги, вказані в таблиці № 1 цього договору.
4.7. Підпунктом 1.1.1 пункту 1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних орендарю послуг визначено, що балансоутримувач надає, а орендар отримує послуги з підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під`їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування, щомісячна плата за які встановлена в розмірі 18 % від чистого доходу, отриманого від діяльності на орендованій площі, за мінусом орендної плати (без ПДВ), де чистим доходом орендаря є виручка від продажу товарів у орендованому приміщенні. Чистий дохід підтверджується довідкою про доходи за звітний місяць.
4.8. Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю передбачено, що орендар зобов`язався, щомісячно, до п`ятого числа місяця, наступного за звітним, надавати до бухгалтерії балансоутримувача довідку про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності за звітний місяць відповідно до предмета цього договору, та періодичний місячний звіт, виданий касовим апаратом. Довідка має бути підписана керівником та головним бухгалтером орендаря.
4.9. Згідно з підпунктом 2.2.3 пункту 2.2 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю орендар зобов`язується щомісяця з десятого числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт приймання-здачі виконаних послуг.
4.10. У пункті 4.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю сторони домовилися про те, що в разі несвоєчасного надання довідки про чистий дохід, орендар зобов`язаний сплачувати балансоутримувачу штраф в розмірі 1000,00 грн без урахування ПДВ за кожний день прострочення.
4.11. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що у зв`язку із порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань передбачених підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору щодо надання позивачу довідок про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності за звітний місяць відповідно до предмета договору, та періодичних місячних звітів, виданих належними відповідачу касовими апаратами, позивач не мав можливості розрахувати вартість наданої відповідачу в період із червня 2019 року до травня 2021 року послуги, визначеної у підпункті 1.1.1 пункту 1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних орендарю послуг. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив зобов`язати відповідача виконати визначені у підпункті 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 зобов`язання.
4.12. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 у справі № 911/2631/21 частково задоволено позовні вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Зобов`язано ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати встановлені підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 зобов`язання відповідно до погоджених сторонами умов договору, а саме надати ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" довідки про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності, за підписом керівника і головного бухгалтера ТОВ "Аеро Ресторантс" та періодичні місячні звіти, видані касовими апаратами, з фіскальними номерами за місяці, наведені в резолютивній частині постанови.
4.13. Господарські суди зазначили, що у зв`язку із подальшим невиконанням відповідачем обов`язку, встановленого підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30 щодо надання довідки про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, та періодичних місячних звітів, виданими касовими апаратами, з червня 2021 року до лютого 2022 року, а також допущенням прострочення виконання зобов`язання відповідача щодо надання довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні за період із січня 2021 року до лютого 2022 року включно, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до Господарського суду Київської області із цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023 у справі № 911/858/22 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 08.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 у справі № 911/858/22.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.02.2024 № 32.2-01/325 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/858/22 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Зуєва В. А.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/858/22 між суддями від 23.02.2024 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
5.2. 27.02.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання ТОВ "Аеро Ресторантс", подане 27.02.2024 безпосередньо до Верховного Суду. У цьому клопотанні ТОВ "Аеро Ресторантс" просить передати справу № 911/858/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
На думку ТОВ "Аеро Ресторантс", ця справа № 911/858/22 містить виключну правову проблему, оскільки на цей час немає однозначної відповіді на запитання, чи є правомірним нарахування штрафу за весь строк дії карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". ТОВ "Аеро Ресторантс" також зазначає, що невирішення цього питання призведе до різного тлумачення чи застосування судами норм права й неоднакового вирішення спорів у подібних правовідносинах.
Крім того, ТОВ "Аеро Ресторантс" зазначає, що у касаційній скарзі ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" є посилання на неправильне застосування судами частини 1 статті 551, пункту 3 частини 1 статті 611, пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 213, частин 1, 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 6 статті 232, частини 1 статті 233, пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України. Тому, на думку заявника, судове рішення у цій справі впливатиме на застосування норм права в подібних правовідносинах судами декількох юрисдикцій.
5.3. Розглянувши клопотання ТОВ "Аеро Ресторантс" про передачу справи № 911/858/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, проаналізувавши доводи, викладені у цьому клопотанні, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд у кожному конкретному випадку оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає суду право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/8754/22, від 13.06.2023 у справі № 902/196/19, від 29.05.2023 у справі № 34/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. Подібні висновки викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19, постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 910/378/21, від 08.06.2023 у справі № 910/1476/22, від 22.11.2023 у справі № 914/2767/22.
Проте у поданому клопотанні ТОВ "Аеро Ресторантс", всупереч усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду, немає посилань на кількісні та якісні показники, які би свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому зазначене клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у застосуванні відповідних норм права.
З урахуванням викладеного, перевіривши доводи ТОВ "Аеро Ресторантс" про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих доводів, які дають підстави для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Водночас Верховний Суд не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому зазначене клопотання ТОВ "Аеро Ресторантс" не може бути задоволено.
5.4. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.5. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.
5.6. Предметом позову в цій справі є вимоги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до ТОВ "Аеро Ресторантс" про стягнення 987 000,00 грн та зобов`язання виконати умови пункту договору.
5.7. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є невиконання відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
5.8. Водночас зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 15.08.2023 у справі № 911/858/22 не оскаржуються ТОВ "Аеро Ресторантс" у частині задоволення позовних вимог.
5.9. Підставою подання касаційної скарги стала незгода скаржника з оскаржуваними судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Аеро Ресторантс".
5.10. Отже, з урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд переглядає в касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.11. Верховний Суд зазначає, що згідно із частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
5.12. За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
5.13. Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. За змістом статті 11 цього Кодексу цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.
5.14. Згідно зі статтями 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
5.15. Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції зазначив, що відповідач зобов`язаний був надавати позивачу щомісяця довідку про чистий дохід за звітний місяць, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, із зазначенням у цій довідці даних про чистий дохід та періодичні місячні звіти, видані касовими апаратами.
5.16. Місцевий господарський суд установив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів своєчасного подання відповідачем позивачу довідок про чистий дохід, отриманий від діяльності в орендованому приміщенні, за період із січня 2021 року до лютого 2022 року включно, а тому зобов`язав ТОВ "Аеро Ресторантс" виконати умови підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору від 20.04.2015 № 02.5-14/1-30.
5.17. При цьому господарський суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, та, здійснивши власний арифметичний розрахунок неустойки, дійшов висновку про те, що в цьому випадку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача неустойку за загальний період прострочення з 01.12.2021 до 31.07.2022 у розмірі 838 000,00 грн. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у стягненні з відповідача решти заявленої до стягнення суми неустойки в розмірі 149 000,00 грн, оскільки, за висновком суду, вона нарахована з порушенням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
5.18. Водночас, урахувавши загальні засади цивільного законодавства справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача занадто великих штрафних санкцій, господарський суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки та зменшив розмір неустойки на 50 % від установленого судом обґрунтованого розміру неустойки, та констатував наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 419 000,00 грн.
5.19. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 568 000,00 грн штрафу, погодився з арифметичним розрахунком неустойки, який зроблений судом першої інстанції, а також наявністю підстав для зменшення розміру неустойки на 50 %. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій.
5.20. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.21. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.22. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення частини 1 статті 551, пункту 3 частини 1 статті 611, пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 213, частин 1, 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 6 статті 232, частини 1 статті 233, пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 20.09.2023 у справі № 917/1212/22, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19.
5.23. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.24. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про стягнення 1 139 390,97 грн за договором купівлі-продажу. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до пункту 7.2 Договору, у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.
Згідно з пунктом 7.6 Договору неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, є помилковим і таким, що не узгоджується з висновками щодо застосування норм права (статті 231, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України), викладених у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду".
5.25. Проаналізувавши наведений висновок колегія суддів зазначає, що відповідно до встановлених фактичних обставин у справі № 916/1777/19, на яку посилається скаржник, сторони в пункті 7.6 договору домовилися про нарахуванням неустойки (штрафу, пені) протягом усього періоду порушення.
2.26. Натомість у цій справі № 911/858/22, яка розглядається, господарські суди попередніх інстанцій установили, що в пункті 4.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю сторони домовилися про те, що в разі несвоєчасного надання довідки про чистий дохід орендар зобов`язаний сплачувати балансоутримувачу штраф в розмірі 1000,00 грн без урахування ПДВ за кожний день прострочення.
5.27. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що умови пункту 4.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не містять іншого строку, відмінного від визначеного в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.
5.28. За таких обставин посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, та доводи про погодження сторонами договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю іншого періоду нарахування штрафу, ніж той, який визначено в частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, є необґрунтованими.